Патріотичне виховання дітей та молоді – це
комплексна системна і цілеспрямована діяльність органів державної влади,
громадських організацій, сім’ї, освітніх закладів, інших соціальних інститутів
щодо формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття
вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до
виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних
інтересів, цілісності, незалежності України, сприяння становленню її як
правової, демократичної, соціальної держави. Найважливішим пріоритетом національно-патріотичного виховання є формування
ціннісного ставлення особистості до українського народу, Батьківщини, держави,
нації.
Патріотичне виховання – складова національного виховання, головною
метою якого є становлення самодостатнього громадянина-патріота України,
гуманіста і демократа, готового до виконання громадянських і конституційних
обов’язків, до успадкування духовних і культурних надбань українського народу,
досягнення високої культури взаємин. Воно сприяє єднанню українського народу,
зміцненню соціально-економічних, духовних, культурних основ розвитку
українського суспільства і держави.
Складовою частиною патріотичного виховання, а
в часи воєнної загрози – пріоритетною, є військово-патріотичне виховання,
зорієнтоване на формування у зростаючої особистості готовності до захисту
Вітчизни, розвиток бажання здобувати військові професії, проходити службу у
Збройних Силах України як особливому виді державної служби. Його зміст
визначається національними інтересами України і покликаний забезпечити активну
участь громадян у збереженні її безпеки від зовнішньої загрози. Робота з
військово-патріотичного виховання учнівської молоді має проводитися комплексно,
в єдності всіх його складників спільними зусиллями органів державного
управління, а також освітніх закладів, сім'ї, громадських організацій та
об’єднань, Збройних Сил України, інших силових структур.
Системна організація військово-патріотичного виховання молоді має бути
спрямована на підготовку її до оволодіння військовими професіями, формування
психологічної та фізичної готовності до служби в Збройних Силах, задоволення
потреби підростаючого покоління у постійному вдосконаленні своєї підготовки до
захисту Вітчизни.
Мета патріотичного виховання конкретизується через систему таких
виховних завдань:
- утвердження в свідомості і почуттях
особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та
історичного минулого України;
- виховання поваги до Конституції
України, Законів України, державної символіки;
- підвищення престижу військової служби,
а звідси – культивування ставлення до солдата як до захисника вітчизни, героя;
- усвідомлення взаємозв’язку між
індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю;
- сприяння набуттю дітьми та молоддю
патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах
державотворення, уміння визначати форми та способи своєї участі в
життєдіяльності громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними
інститутами, органами влади, спроможності дотримуватись законів та захищати
права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати
конфлікти відповідно до демократичних принципів;
- формування толерантного ставлення до
інших народів, культур і традицій;
- утвердження гуманістичної моральності
як базової основи громадянського суспільства;
- культивування кращих рис української
ментальності - працелюбності, свободи, справедливості, доброти, чесності,
бережного ставлення до природи;
- формування мовленнєвої культури;
- спонукання зростаючої особистості до
активної протидії українофобству, аморальності, сепаратизму, шовінізму,
фашизму.
2.Принципи патріотичного
виховання.
Патріотичне виховання спирається на загальнопедагогічні принципи виховання, такі як дитиноцентризм, природовідповідність, культуровідповідність, гуманізм, врахування вікових та індивідуальних особливостей.
Водночас патріотичне виховання має власні
принципи, що відображають його специфіку. Серед них:
- принцип національної спрямованості, що передбачає
формування національної самосвідомості, виховання любові до рідної землі,
українського народу, шанобливого ставлення до його культури; поваги до культури
всіх народів, які населяють Україну; здатності зберігати свою національну ідентичність,
пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та
захисті своєї держави;
- принцип самоактивності й саморегуляції
забезпечує розвиток у вихованця суб’єктних характеристик; формує здатність до
критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень; виробляє
громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в
діях та вчинках;
- принцип полікультурності передбачає інтегрованість української культури в європейський та
світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування в дітей
та учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до відмінних ідей,
цінностей, культури, мистецтва, вірувань інших народів; здатності диференціювати
спільне і відмінне в різних культурах, спроможності сприймати українську
культуру як невід'ємну складову культури загальнолюдської;
- принцип соціальної відповідності обумовлює потребу
узгодження змісту і методів патріотичного виховання з реальною соціальною
ситуацією, в якій організовується виховний процес, і має на меті виховання в
дітей і молоді готовності до захисту вітчизни та ефективного розв’язання
життєвих проблем;
- принцип історичної і соціальної пам’яті спрямований на
збереження духовно-моральної і культурно-історичної спадщини українців та
відтворює її у реконструйованих і осучаснених формах і методах діяльності;
- принцип міжпоколінної наступності, який зберігає для
нащадків зразки української культури, етнокультури народів, що живуть в
Україні.
3.Основні аспекти здійснення патріотичного виховання.
У виховній роботі основний акцент треба ставити
на виховання справжнього патріота своєї землі. В народній пам'яті, свідомості і
реальному житті, в поведінці високий статус мали такі правила, закони , кодексу
лицарської честі, що передбачали виховувати у дітей і юнацтва:
- любов до батьків, рідної мови, вірність у
коханні, дружбі, побратимстві, товаришуванні, ставленні до Батьківщини-України;
- поважне, з підкресленою ввічливістю
ставлення до дівчини, жінки, бабусі;
- готовність захищати слабших, турбуватися про
молодших, вболівати за дітей, їхню долю;
- непохитну вірність ідеям, принципам народної
моралі, духовності (правдивість і справедливість, скромність і працьовитість,
культ волелюбних заповідей батьків і дідів, вшанування пам'яті загиблих та
ін.);
- відстоювання повної свободи і незалежності
особистості, народу,держави;
- турботу про розвиток національних традицій,
звичаїв і обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі;
- прагнення роботи пожертвування на
будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів.
Разом із тим, патріотичне виховання не повинно
прищеплювати ідеї культурного імперіалізму, тобто способу споглядання світу
лише очима власної культури.
1. Удосконалення нормативно-правової бази патріотичного виховання молоді.
2. Діяльність органів державної влади та
місцевого самоврядування у сфері патріотичного виховання.
3. Співпраця органів державної влади та
органів місцевого самоврядування з громадянським суспільством.
4. Інформаційне забезпечення патріотичного
виховання дітей та молоді.
Отже, нині можна констатувати, що за роки
незалежності в Україні створено передумови для оновлення змісту й технологій
патріотичного виховання, формування гуманістичних цінностей та громадянської
позиції підростаючого покоління. В центрі патріотичного виховного процесу
постала особистість дитини як найвища цінність. В основу системи патріотичного
виховання покладено національну ідею як консолідуючий чинник розвитку
суспільства і нації в цілому. Поряд з ознаками позитивних змін у патріотичному вихованні
особистості загострилися й певні протиріччя, виникли нові суттєві проблеми.
Головна
з них стосовно виховного процесу полягає в тому, що нинішнє підростаюче
покоління дорослішає, вростає в життя нового, ціннісного невизначеного
суспільства. Стара суспільна система зруйнована. Нова ж лише задекларована
Конституцією. Не сприяє розвитку патріотизму підростаючого покоління і така
об’єктивна реальність, як відсутність етно-національної ідеологічної єдності і
відповідної суспільної консолідації.
Процес
патріотичного виховання дітей і молоді повинен мати випереджувальний характер,
відповідати віковим і сенситивним періодам розвитку дитини та особистісним
характеристикам.
ВИСНОВКИ
Актуальність патріотичного виховання зумовлюється водночас процесом
становлення України як єдиної політичної нації. В умовах поліетнічної держави,
воно покликане сприяти цілісності, соборності України, що є серцевиною
української національної ідеї. При цьому важливо, щоб об’єднання різних етносів
і регіонів України задля національного відродження, розбудови й вдосконалення
суверенної правової держави і громадянського суспільства здійснювалось саме на
базі демократичних цінностей, які в свою чергу мають лежати в основі
патріотичного виховання.
Батьки, викладачі і вихователі повинні усвідомлювати, що в
процесі виховання кожної дитини мають застосовуватися численні вітчизняні
пізнавально-виховні традиції .
Молоді потрібно оволодіти не лише системою
наукових знань, а насамперед цілісною національною культурою, духовністю, не
виключаючи вищі здобутки культури, духовності цивілізованих народів.
Виходячи з цього,
патріотизм на даний час є нагальною потребою і держави, якій необхідно, щоб усі
діти стали національно свідомими громадянами – патріотами, здатними забезпечити
країні гідне місце в цивілізованому світі, і особистості, яка своєю діяльнісною
любов’ю до Батьківщини прагне досягти взаємності з метою створення умов для
вільного саморозвитку і збереження індивідуальності; і суспільства, яке
зацікавлене в тому, щоб саморозвиток особистості, становлення її патріотичної
самосвідомості здійснювався на моральній основі.
