Гарного дня!
◄ СТРОЇ ТА ЇХ ЕЛЕМЕНТИ ►
Стройова підготовка має за мету вироблення у військовослужбовців стройової виправки, підтягнутості та витривалості, уміння правильно і швидко виконувати команди, стройові прийоми, а також підготовку підрозділів до злагоджених дій у різних строях.
Стрій - визначене Стройовим статутом ЗСУ розміщення військовослужбовців, підрозділів і частин для їх спільних дій у пішому порядку та/або на машинах.
Види строїв
Строї поділяють на шеренгові (одно- або двошеренгові) та стрій під назвою колона.
Одношеренговий стрій, або шеренга, - стрій, у якому військовослужбовці розміщені один біля одного на одній лінії.
Стрій, у якому машини розміщені на одній лінії одна біля одної, називається не шеренгою, а лінією машин.
Двошеренговий стрій - стрій, у якому військовослужбовці однієї шеренги розміщені за військовослужбовцями другої шеренги на відстані одного кроку (витягнутої руки, покладеної долонею на плече військовослужбовця, що стоїть попереду). Шеренги поділяються на першу та другу. Після повороту строю назви шеренг не змінюються. Одношеренговий і двошеренговий строї можуть бути зімкнутими або розімкнутими.
Одношеренговий розгорнутий стрій (вид зверху)
Двошеренговий розгорнутий стрій (вид зверху)
Одношеренговий розгорнутий стрій: а - зімкнутий; б - розімкнутий (вид зверху)
У зімкнутому строю військовослужбовці в шеренгах розміщені по фронту один від одного з інтервалами на ширину долоні між ліктями.
У розімкнутому строю військовослужбовці в шеренгах розміщені по фронту один від одного з інтервалами на один крок або з інтервалами, які визначає командир.
Колона - стрій, у якому військовослужбовці або підрозділи (машини) розміщені один (одна) за одним (одною) на дистанціях, установлених Стройовим статутом або командиром.
Колони можуть бути вишикувані по одному, по два, по три, по чотири та більше військовослужбовців, підрозділів (машин). Розрізняють також розгорнутий та похідний строї.
Розгорнутий стрій - стрій, у якому військовослужбовці, підрозділи (машини) вишикувані на одній лінії по фронту в одношеренговому чи двошеренговому строю (в лінію машин) або в лінію колон з інтервалами, встановленими Стройовим статутом ЗСУ або командиром. Цей стрій застосовується для проведення перевірок, розподілу, оглядів, парадів, а також в інших необхідних випадках.
Похідний стрій - стрій, у якому підрозділ вишикуваний у колону або підрозділи в колонах вишикувані один за одним на дистанціях, установлених Стройовим статутом ЗСУ або командиром. Похідний стрій застосовується для пересування підрозділів, проходження урочистим маршем або з піснею та в інших необхідних випадках. Елементи строю
У строях вирізняють такі елементи (частини):
• шеренга (лінія машин);
• фланг - правий (лівий) край строю. Під час поворотів строю назви флангів не змінюються;
• фронт - бік строю, до якого військовослужбовці повернені обличчям, а машини - лобовою частиною;
• тильний бік строю - бік, протилежний фронту;
• ряд - два військовослужбовці, що стоять у двошеренговому строю один за одним. Якщо за військовослужбовцем першої шеренги не стоїть військовослужбовець другої шеренги, такий ряд називається неповним; останній ряд завжди має бути повним.
Похідний стрій - колона по два (вид зверху)
Одношеренговий стрій (шеренга) та його елементи
Після повороту двошеренгового строю кругом військовослужбовець неповного ряду самостійно стає в першу шеренгу;
• напрямний - військовослужбовець (підрозділ, машина), що рухається на чолі строю у визначеному напрямку. За напрямним має переміщуватися решта військовослужбовців (підрозділів, машин);
• замикаючий - військовослужбовець (підрозділ, машина), що рухається останнім у колоні.
Характеристики строю
Характеристики строю визначають такі його геометричні параметри:
• інтервал - відстань по фронту між військовослужбовцями (машинами), підрозділами та частинами;
• дистанція - відстань у глибину між військовослужбовцями (машинами), підрозділами та частинами;
• ширина строю - відстань між флангами;
• глибина строю - відстань від першої шеренги (військовослужбовця, що стоїть попереду) до останньої шеренги (військовослужбовця, що стоїть позаду), а під час дій на машинах - відстань від першої лінії машин (машини, що стоять попереду) до останньої лінії машин (машини, що стоять позаду).
Стрій: а - колона по одному; б - колона по два
◄ ОБОВ’ЯЗКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ ПЕРЕД ШИКУВАННЯМ І В СТРОЮ ►
Обов'язки військовослужбовця перед шикуванням і в строю визначені Стройовим статутом ЗСУ для командирів, які проводять шикування, та для кожного військовослужбовця, який бере в ньому участь.
Командир зобов’язаний:
• визначити місце, час, порядок шикування, форму одягу та спорядження, а також озброєння і техніку; у разі потреби призначати спостерігача;
• перевіряти й знати наявність у строю підлеглих свого підрозділу (підрозділів, частини), озброєння, техніки, боєприпасів, засобів індивідуального захисту та шанцевого інструменту;
• перевіряти зовнішній вигляд підлеглих, а також наявність спорядження і правильність його припасування;
• підтримувати дисципліну в строю і вимагати точного виконання підрозділами команд і сигналів, а військовослужбовцями - своїх обов'язків у строю;
• під час подання команд у пішому строю приймати стройове положення;
• проводити зовнішній огляд озброєння і техніки, якщо підрозділи шикуються з нею; перевіряти наявність і справність обладнання для перевезення особового складу, а також правильність кріплення матеріальної частини, що перевозиться; нагадувати особовому складові заходи безпеки; під час руху додержуватися визначених дистанцій, швидкості та правил руху.
Військовослужбовець зобов’язаний:
• перевіряти справність своєї зброї, закріплених за ним озброєння й техніки, боєприпасів, засобів індивідуального захисту, шанцевого інструменту, обмундирування та спорядження;
• мати коротку охайну зачіску;
• охайно заправляти обмундирування, правильно надівати та припасовувати спорядження, допомагати товаришеві усувати помічені недоліки;
• знати своє місце в строю, ставати до строю швидко, без метушні; під час руху зберігати рівняння, інтервал і дистанцію; не виходити зі строю (машини) без дозволу;
• у строю без дозволу не розмовляти, додержуватися цілковитої тиші; бути уважним до наказів (розпоряджень) і команд (сигналів) свого командира, виконувати їх швидко й точно, не заважаючи іншим;
• передавати накази (розпорядження), команди (сигнали) без перекручень, гучно й чітко.
◄ ПІДГОТОВЧА ТА ВИКОНАВЧА КОМАНДИ ►
Управління строєм здійснюється командами та розпорядженнями, які подає командир голосом, сигналами та особистим прикладом і які передаються за допомогою технічних і рухових засобів. Команди, які подаються голосом, поділяють на підготовчу та виконавчу, проте можуть бути лише виконавчі.
Підготовча команда подається чітко (виразно), гучно і протяжно, щоб військовослужбовці зрозуміли, яких дій вимагає від них командир.
За підготовчою командою військовослужбовці, які перебувають у строю, приймають стройове положення, під час руху переходять на стройовий крок, а поза строєм повертаються в бік начальника й приймають стройове положення.
Виконавча команда (далі друкується великими літерами) подається після паузи гучно, уривчасто й чітко. Така команда виконується негайно і точно.
З метою привернути увагу підрозділу або окремого військовослужбовця в підготовчій команді, у разі потреби, називається підрозділ або військове звання військовослужбовця. Наприклад, «Взвод (3-й взвод) - СТІЙ»; «Солдат Левченко, кру-ГОМ». Гучність голосу під час подання команди змінюється залежно від ширини і глибини строю.
◄ ВИКОНАННЯ КОМАНД «СТАВАЙ», «РІВНЯЙСЬ», «СТРУНКО» (СТРОЙОВЕ ПОЛОЖЕННЯ), «ВІЛЬНО» ►
Шикування військовослужбовців, підрозділів здійснюється за командою «СТАВАЙ». За цією командою треба швидко стати в стрій на визначені Стройовим статутом інтервал і дистанцію, підбори поставити разом, а носки розвести по лінії фронту на ширину стопи; дивитися прямо перед собою.
До цієї команди можуть бути приєднані інші слова, які вказують підрозділ, якому командир дає команду, наприклад «Відділення, в одну шеренгу (у дві шеренги) - СТАВАЙ».
У разі потреби вирівняти стрій на місці подається команда «РІВНЯЙСЬ» або «Ліворуч - РІВНЯЙСЬ».
За командою «РІВНЯЙСЬ» усі, крім правофлангового, повертають голову праворуч (праве вухо вище від лівого, підборіддя трохи підняте) і вирівнюються так, щоб кожен бачив груди четвертої особи, вважаючи себе першим. За командою «Ліворуч - РІВНЯЙСЬ» усі, крім лівофлангового, повертають голову ліворуч (ліве вухо вище від правого, підборіддя трохи підняте).
Виконання команди «Ліворуч - РІВНЯЙСЬ»
Під час рівняння військовослужбовці можуть трохи пересуватися вперед, назад або в той чи інший бік. За командою «СТРУНКО» приймається стройове положення. За цією командою слід триматися прямо, без напруження, підбори поставити разом, а носки розвести по лінії фронту на ширину стопи; ноги в колінах випрямити, але не напружувати їх, груди підняти, а все тіло трохи подати вперед; живіт утягти; плечі розвернути; руки опустити так, щоб кисті, повернені долонями всередину, були збоку стегон, а напівзігнуті пальці торкалися стегна; голову тримати високо й прямо, не виставляючи підборіддя; дивитися перед собою; бути готовим до негайної дії.
Без команди стройове положення на місці приймається під час віддання й отримання наказу, доповіді, виконання Державного Гімну України, а також під час військового вітання й подання команд. Під час руху похідним кроком за командою «СТРУНКО» слід перейти на стройовий крок.
За командою «ВІЛЬНО» слід послабити в коліні праву або ліву ногу, але не можна зрушувати з місця, треба бути уважним і не розмовляти.
Виконання команди «СТРУНКО»
◄ ПОВОРОТИ НА МІСЦІ ►
Повороти на місці виконуються за командами: «Праворуч», «Півоберта право-РУЧ», «Ліво-РУЧ», «Півоберта ЛІВОРУЧ», «Кру-ГОМ».
Повороти виконуються за командами: «Кру-ГОМ» - на півкола, «Ліво-РУЧ» - на чверть кола, «Півоберта ліво-РУЧ» - на одну восьму кола - і проводяться в бік лівої руки на лівому підборі й на правому носку; «Право-РУЧ» і «Півоберта право-РУЧ» - у бік правої руки на правому підборі й на лівому носку, відповідно, також на чверть кола та на одну восьму кола.
Повороти виконуються на два рахунки: на «раз» військовослужбовці повертаються у визначений бік, зберігаючи правильне положення корпуса та не згинаючи ніг у колінах, переносять вагу тіла на ногу, що попереду, на «два» - найкоротшим шляхом приставляють другу ногу.
Повороти на місці: а - праворуч; б - ліворуч; в - кругом
◄ РУХ СТРОЙОВИМ І ПОХІДНИМ КРОКОМ ►
Рух здійснюється кроком або бігом. Нормальна швидкість руху кроком - 110-120 кроків за хвилину. Довжина кроку - 70-80 см.
Крок буває стройовий і похідний.
Стройовий крок
Стройовий крок застосовується: під час проходження підрозділів урочистим маршем; при виконанні ними військового вітання під час руху; при підході військовослужбовця до начальника та відході від нього; при виході зі строю та поверненні на місце, а також під час занять зі стройової підготовки.
Похідний крок застосовується в усіх інших випадках.
Рух стройовим кроком починається за командою «Стройовим кроком - РУШ», а рух похідним кроком - за командою «Кроком - РУШ». За підготовчою командою слід подати корпус трохи вперед, перенести вагу тіла більше на праву ногу, зі збереженням стійкості. За виконавчою командою почати рух з лівої ноги повним кроком.
Під час руху стройовим кроком ногу з витягнутим уперед носком винести на висоту 15-20 см від землі та поставити її твердо на всю стопу, піднімаючи водночас другу ногу. Руками, починаючи від плеча, здійснювати рух біля тулуба: уперед - руки згинаються в ліктях так, щоб кисті піднімалися вище пряжки пояса на ширину долоні й на відстані долоні від тулуба до рівня ліктя; назад - до упору в плечовому суглобі. Пальці рук напівзігнуті. Під час руху стройовим кроком голову та корпус слід тримати прямо, дивитися вперед.
Під час руху похідним кроком ногу потрібно виносити вільно, не відтягуючи носка, і ставити її на землю, як під час звичайної ходьби; руками здійснювати вільні рухи біля тулуба. Під час руху похідним кроком за командою «СТРУНКО» слід перейти на стройовий крок, а за командою «ВІЛЬНО» - на похідний крок.
Для зміни швидкості руху подаються команди: «ДОВШИЙ КРОК», «КОРОТШИЙ КРОК», «ЧАСТІШИЙ КРОК», «РІДШИЙ КРОК», «ПІВКРОКУ», «ПОВНИЙ КРОК».
◄ ПОВОРОТИ ПІД ЧАС РУХУ ►
Повороти під час руху кроком виконуються за командами: «Право-РУЧ», «Півоберта право-РУЧ», «Ліво-РУЧ», «Півоберта ліво-РУЧ», «Кругом - РУШ».
Для повороту праворуч і півоберта праворуч виконавча команда подається одночасно з поставленням правої ноги на землю. За цією командою лівою ногою слід зробити крок, повернутися на носку лівої ноги, одночасно з поворотом винести праву ногу вперед і рухатися далі в новому напрямку.
Для повороту ліворуч і півоберта ліворуч виконавча команда подається одночасно з поставленням лівої ноги на землю. За цією командою правою ногою слід зробити крок, повернутися на носку правої ноги, одночасно з поворотом винести ліву ногу вперед і рухатися далі в новому напрямку.
Для повороту кругом виконавча команда подається одночасно з поставленням правої ноги на землю. За цією командою слід зробити ще один крок лівою ногою (на рахунок «раз»), витягти праву ногу на півкроку вперед, трохи ліворуч, і, різко повернувшись у бік лівої руки на носках обох ніг (на рахунок «два»), рухатися далі з лівої ноги в новому напрямку (на рахунок «три»).
Під час поворотів рух руками здійснюється в такт кроку.
Повороти та півоберти праворуч і ліворуч під час руху бігом виконуються за тими самими командами, що й під час руху кроком, поворотом на одному місці на два рахунки в такт бігу. Поворот кругом під час бігу здійснюється в бік лівої руки на одному місці на чотири рахунки в такт бігу.
Повороти під час руху
Словник термінів ( в зошит)
Шанцевий інструмент - ручний інструмент, який використовується особовим складом для самоокопування, зведення фортифікаційних споруд, прокладання шляхів, улаштування загороджень. Назва «шанцевий інструмент» походить від застарілої назви окопу - «шанець».
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ
1. Що таке стрій? Назвіть його елементи.
2. Назвіть обов’язки солдата перед шикуванням і в строю.
Практичні завдання
1. Потренуйтесь у відданні та виконанні команд: «СТАВАЙ», «РІВНЯЙСЬ», «СТРУНКО», «ВІЛЬНО».
2. Потренуйтесь виконувати повороти на місці і під час руху стройовим і похідним кроком.
Збройні сили України(опрацюйте)
Зміст
Російське вторгнення в Україну 2022 року — відкритий воєнний напад Росії на Україну, початий о 3:40[20] 24 лютого 2022 року. Частина російсько-української війни, розв'язаної Росією 2014 року, участь у якій РФ намагалася заперечувати. Генеральна Асамблея ООН у своїй резолюції від 2 березня 2022 року засудила дії Росії та назвала їх агресією проти України[21][22]. Міжнародний суд ООН в Гаазі 16 березня 2022 року зобов'язав Росію припинити розпочаті 24 лютого 2022 року воєнні дії в Україні.[23]
Військова кампанія почалася після тривалого нарощування російських військ з листопада 2021 року вздовж кордону України з РФ і Білоруссю та визнання органами влади Росії 21 лютого 2022 року терористичних утворень на території України — так званих «ДНР» і «ЛНР» — як державних утворень. Неодноразово різні ЗМІ, західні та українські політики розцінювали накопичення російських військ біля кордонів з Україною з листопада 2021 року як підготовку Росії до війни з Україною. Офіційні представники Росії всіляко заперечували у своїх заявах, що Росія планує чи має намір напасти на Україну.[24] Практично одночасно Збройні сили Російської Федерації почали неприховане перекидання додаткових військ на окуповані території Донецької й Луганської областей.
Близько 4 години за київським часом (UTC+2) 24 лютого президент РФ В. Путін оголосив про «спеціальну воєнну операцію» з метою нібито «демілітаризації та денацифікації України». Уже за кілька хвилин почалися ракетні удари по всій території України, у тому числі неподалік від Києва. Російські війська вдерлися до України поблизу Харкова, Херсона, Чернігова[25], Сум[26], увійшовши з Росії, Білорусі й тимчасово окупованого Росією Криму[25]. Разом з Росією війну проти України фактично веде Білорусь: із прикордонних районів завдають ракетних ударів по території України[27], здійснюють вильоти бойової авіації для завдання ракетно-бомбових ударів по території України, відбувається передислокація війська та його забезпечення[28].
Завдяки спротиву української армії та сил самооборони вже в перші дні агресії російська армія зазнала значних втрат у живій силі та техніці. У своїй новітній історії, за оцінками українських та міжнародних експертів, Росія в жодній війні ще не зазнавала навіть приблизно таких великих втрат за такий короткий час.[29] За визнанням західної розвідки, Росія зустріла сильніший, ніж очікувала, опір[30], що зумовило матеріально-технічні проблеми для її військ, нестачу пального, боєприпасів і продовольства, підрив бойового духу нападників. Швидке об'єднання країн світу для допомоги Україні, як і запровадження потужних санкцій проти Росії, стало несподіваним ударом для країни-агресора[31].
З першого дня вторгнення Росія порушує правила ведення війни і масово чинить воєнні злочини. Крім того, російська влада веде активну інформаційну війну та застосовує шовіністичну пропаганду.
Опрацюйте матеріал!
У східнослов’янських племенах військова організація була родоплемінною. Рід дбав про зброю та військове спорядження, забезпечував охорону осель і городищ від ворогів. Керував воїнами (у ті часи вони називались «воями») в бою воєвода. Давньослов’янське військо мало примітивну організацію, просту зброю, слабку дисципліну. Разом з тим слов’янські вої дивували світ своєю сміливістю, силою, кмітливістю. Значний вплив на становлення і розвиток слов’янського війська мали нормани (варяги). Вони впровадили в українське військо досконалішу зброю та обладунки (панцирі, металеві накладки на тіло, шолом на голову, довгий щит, меч, спис) і військове мистецтво (висока дисципліна, упорядкування війська, взаємовиручка в бою).
У період становлення класового суспільства слов'янські племена об’єднуються в союзи племен. Процес формування останніх був особливо інтенсивним у V ст. н. е. У таких союзах, утворених насамперед під час війни з метою оборони, велику роль відігравав військовий ватажок. Військовою силою союзу племен були всі боєздатні чоловіки.
До VI—VII ст. належить виникнення дружини. Вона була постійною організацією професійних воїнів, які стояли поза общиною і над нею, організацією, згуртованою не родовими зв'язками, а спільністю військових і майнових інтересів та вірністю своєму ватажку.
Військовий ватажок великого союзу племен стає управителем - князем. Близьке оточення князя перетворювалося на його радників і намісників, дружина - на військову силу, що виконувала свої основні функції: придушення опору експлуатованих мас і ведення воєн.
◄ ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ ►
Військо періоду Київської Русі (ІХ-ХІІ ст.) складалося з трьох основних частин:
• великокнязівської дружини, дружин місцевих князів та інших феодалів;
• народного ополчення;
• найманих загонів.
Дружина була осердям війська. Вона поділялася на старшу та молодшу.
У перший період існування Київської Русі дружинний лад характеризувався тим, що дружинники постійно перебували поруч із князем, жили при його дворі, поділяли його інтереси, в усьому допомагали йому. Князі постачали дружину всім необхідним: їжею, одягом, зброєю. Вони вважали дружинників своїми радниками.
Основний контингент дружини - родова знать, але кожен, кого князь вважав цінним у ратній справі й пораді, міг бути включений до складу дружини. З рядів старшої дружини виходили найважливіші представники князівської адміністрації - посадники, тисяцькі та ін.
Молодші дружинники («отроки», «пасинки», «дитячі») постійно перебували при дворі князя, зближуючись зі слугами. З молодшої дружини виходили охоронці князя, а також призначалися нижчі посадові особи.
Представники верхівки старшої дружини із часом стали називатися боярами. Бояри створювали свої дружини. Відносини між ними й князем із часом переростали у васальні. Отже, колишні дружинники князя, перетворюючись у феодалів-васалів, приводили на війну свої дружини, феодальні ополчення, що складалися з міського населення, слуг, холопів і залежних селян.
З народних ополчень (воїв, або ратників) формувалася основна частина війська. Вони комплектувалися з вільних селян і містян у період воєн із зовнішнім ворогом, у випадках загрози державі.
Для проведення воєнних операцій великі князі залучали за плату іноземні наймані загони, які складалися з варягів, представників фінських і тюркських племен.
Військо поділялося на десятки, сотні, тисячі. Пізніше його почали поділяти на полки.
У ці часи були два основних роди війська: оружники і стрільці. Оружники мали на озброєнні панцир, шолом, щит, меч, спис, сокиру. Стрільці були озброєні тільки луком зі стрілами. До кінця XI ст. українське військо було пішим. Кіннота за своїм озброєнням поділялася на важку (воїни в панцирах, шоломах, зі списами і щитами) та легку (стрільці з луками).
У цей період починає розвиватися й український військовий флот. Військові човни називалися подіями. Були річкові й морські події, вони мали різні розміри і вміщували від 40 до 100 воїв.
Збиралося військо за наказом князя. Спеціальні військові тренування, маневри у війську не проводилися. Дорослі вдосконалювали свою майстерність у бою. Хлопці мали знати всі види зброї, уміти боротися, кидати спис, стріляти з лука, володіти мечем, шаблею, їздити верхи на коні. Після такої підготовки підлітків брали в бойові походи.
Військо періоду феодальної роздробленості (30-ті роки XII - 40-ві роки XIII ст.)
Неодмінним супутником роздробленості стали нескінченні кровопролитні феодальні війни («усобиці») за землю, робочі руки й політичний вплив. Військові сили в цей період почали розпорошуватися.
Об’єднання збройних сил кількох князівств Русі було можливим тільки в разі збігу інтересів їхніх правителів. Хоча збройні сили Русі періоду феодальної роздробленості стали дещо слабшими, ніж вони були в ранньофеодальний період, загальна кількість війська збільшилася. Війська окремих князівств у воєнний період налічували до кількох тисяч воїнів.
З великих князівств, які в цей час існували на території України, вирізнялося Галицько-Волинське, яке створив у 1199 р. Роман Мстиславич. Проіснувало воно до 1340 р. Важливою ланкою в державній структурі Галицько-Волинської землі було військо. У період вторгнення іноземців до складу війська поряд із професійною дружиною входило народне ополчення. Піклуючись про посилення боєздатності збройних сил і прагнучи послабити власну залежність від великих феодалів, Данило Галицький (правитель Галицько-Волинського князівства) у середині 40-х років XIII ст. сформував регулярну піхоту («пішці») і переозброїв кінноту. Командував військом найчастіше сам князь, а також воєвода, який призначався князем і був йому підпорядкований. Під час бойових дій князь міг скликати військову раду.
Коли Галицько-Волинська держава стала слабнути, цим скористалося Велике князівство Литовське й поступово з 1340 р. почало захоплювати спочатку білоруські, а потім - українські землі.
Князі захоплених литовцями українських земель перетворилися на удільних князів, залежних від великого князя литовського. Культура українців справила значний вплив на литовців. Вони переймали від українців, зокрема, військову організацію й способи оборони, особливості зведення фортець, традиції господарювання і владарювання. Удільним князям підпорядковувалися органи управління, а також військо.
◄ ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ ►
Люблінська унія 1569 р. об'єднала Польське королівство і Велике князівство Литовське в єдину державу - Річ Посполиту. Ця унія означала різке посилення влади польських феодалів над українським населенням. Наслідком Люблінської унії стало остаточне закріпачення українського селянства, політичне і національно-релігійне гноблення населення.
Посилення утисків українського народу викликало антифеодальну і національно-визвольну боротьбу українського народу. Найпоширенішою формою протесту стали масові втечі селян на східні й південно-східні землі. Вони засновували нові поселення - слободи, освоювали малозаселені землі й пустища. Такі втікачі називали себе козаками, тобто вільними людьми.
Так за дніпровськими порогами виникли невеликі козацькі укріплені містечка - січі, на базі яких утворився найбільший центр українського козацтва - Запорізька Січ, що стала головним центром боротьби народних мас України за свою національну незалежність.
Доступ до Січі був вільним. Прийняті до лав запорізького козацтва зараховувалися за власним бажанням. Під час запису до куреня змінювалося прізвище новоприбулого й надавалося йому будь-яке нове ім'я, яке часто характеризувало передусім зовнішність людини. Це робилося для того, щоб приховати минуле прийнятих до Січі. Новачок ставав справжнім козаком лише тоді, коли осягав усі правила, умів підпорядковуватися кошовому отаману, старшині й усьому товариству.
Військо запорізьких козаків поділялося на січових і волосних козаків.
Січові козаки були справжнім цвітом козацтва. Ця частина козацтва постійно проживала в Січі по куренях, поділялася на «старше» і «молодше». Січові козаки були неодружені.
Волосні козаки відрізнялися від січових тим, що мали власні сім'ї, господарство й постійно мешкали на околицях Січі, у запорізьких степах по хуторах і слободах. Вони мали доступ на Січ, проте не мали права там постійно перебувати.
Як військо, запорізька громада поділялася на 38 куренів. У запорізьких козаків слово «курінь» вживалося у двох значеннях: на позначення житла і самостійної частини війська.
Вищим органом козацького самоврядування, який вирішував найважливіші питання, була загальна, або, як її називали, військова рада. На військових радах порушувалися всі найважливіші питання життя Запорізької Січі: оголошувалася війна й укладався мир, оголошувалися військові походи, каралися злочинці, обиралася й зміщувалася козацька старшина тощо.
У запорізького козацтва склалася своя адміністрація. Найважливішими її ланками у другій половині XVI - на початку XVII ст. були військові начальники, військові чиновники; похідні й паланкові начальники (табл. 1).
Таблиця 1
Адміністрація запорізького козацтва | |||
Військові начальники | Військові чиновники | Похідні начальники | Паланкові начальники |
кошовий отаман, військовий суддя, військовий писар, військовий осавул, курінний отаман | довбиш, пушкар, тлумач, кантаржій, шафар, булавничий, бунчужний, хорунжий, чауші, канцеляристи | полковник, писар, осавул | полковник, осавул, писар, підосавул, підписарій |
Кошовий отаман, військовий суддя, військовий писар та військовий осавул становили так звану військову старшину. У мирний час військова старшина займалася адміністративними й судовими справами Січі, а під час війни очолювала козаків.
Кошовий отаман (кошовий) - виборна службова особа в Запорізькій Січі, яка зосереджувала у своїх руках найвищу військову, адміністративну й судову владу. У воєнний час кошовий отаман був головним командиром і мав необмежену владу.
Кошових отаманів до середини XVII ст. часто називали гетьманами.
Військовий суддя був другою після кошового отамана посадовою особою в Запорізькому війську. Його основний обов’язок - здійснення суду над козаками. Крім цього, він періодично виконував обов’язки скарбника, призначав начальника артилерії та мав інші функції.
Військовий писар завідував канцелярією і вів усі письмові справи війська.
Військовий осавул стежив за дотриманням козаками порядку в Січі, а під час воєнних дій у військових таборах - за виконанням судових рішень кошового отамана й військової ради, провадив дізнання щодо злочинів, які були вчинені на території Січі, заготовляв продовольство для війська на випадок війни та ін.
Після запорізької військової старшини йшли курінні отамани. Посада курінного отамана також була виборною. Курінний отаман відав господарством, коштами куреня та здійснював управління його справами, зокрема забезпечував свій курінь боєприпасами, харчами, включав новоприбулих до козацьких списків тощо.
За військовою старшиною йшли військові чиновники, головним завданням яких було надання допомоги військовій старшині у виконанні їхніх обов’язків.
Військовий довбиш відав полковими литаврами, якими збирали козаків на раду. Крім того, він був присутнім під час виконання судових вироків, забезпечував стягнення податків і торговельного мита.
Військовий пушкар завідував усією запорізькою артилерією, йому була підпорядкована військова в’язниця.
Військовий тлумач виконував обов’язки перекладача.
Військовий кантаржій був охоронцем військових мір та вагів, які були однакові для всього Запоріжжя.
Військові шафарі збирали мито («перевізне») з купців на користь військової скарбниці на переправах через річки Дніпро, Буг, Самару.
Військові булавничий, бунчужний і хорунжий відповідно зберігали булаву, бунчуки як символ влади кошового отамана, а також військове знамено - корогву.
Військові чауші виконували функції посланників.
Безпосередньо за військовою старшиною стояла старшина похідна і паланкова. Вона вважалася вищою за рангом від військових чиновників, але на відміну від них діяла за межами Січі у своїх паланках (адміністративно-територіальна одиниця Запорізької Січі). Похідна старшина діяла під час війни. Похідний полковник був начальником певної частини війська, маючи під своїм командуванням кілька загонів козаків.
Реєстрові козаки
Уряд Речі Посполитої намагався поширити свою владу на Запорізьку Січ і приборкати непокірне козацтво.
У 1572 р. король Сигізмунд II Август видав універсал про прийняття на державну службу трьохсот низових козаків, які були занесені до особливого списку - реєстру, звідки й дістали назву реєстрових. Кожний з реєстрових козаків перебував на королівському утриманні й одержував плату. Остаточно реєстрове козацьке військо сформувалося в 1578 р. Усі реєстрові козаки отримували грошову винагороду і право на освоєні ними землі. Гетьманом реєстру був призначений черкаський і канівський староста Вишневецький. Були визначені його помічник і писар реєстру. Реєстрові мусили беззаперечно виконувати накази своїх начальників і нести службу там, де їм накажуть.
Засновуючи реєстрове військо, уряд Речі Посполитої намагався використати його передусім для боротьби з народними масами України, а вже потім для охорони кордонів. Це військо офіційно називалося «Військом його королівської милості Запорізьким».
Реєстр кількісно не був постійним і змінювався залежно від політичної ситуації, яка складалася на певний час.
В Україні було засновано шість реєстрових козацьких полків: Київський, Переяславський, Білоцерківський, Корсунський, Канівський і Черкаський. Полки, своєю чергою, поділялися на сотні.
Із цього часу козаками офіційно визнавалися лише ті, хто був занесений до реєстру. Усі інші, тобто основна козацька маса, лишалися начебто поза законом.
Верхівку реєстру посідала козацька старшина і заможне козацтво. Становище основної маси реєстрового козацтва було складним. Обов’язок відбувати на власні кошти нічим не обмежену військову службу, виступати в похід з конем, зброєю і військовим знаряддям вимагав від реєстрових козаків значних грошових витрат, а на час військових походів вони навіть передавали своє господарство в інші руки.
Вагомим чинником, котрий визначав настрої більшості реєстрових козаків, було те, що завжди існувала загроза скорочення реєстру і, як наслідок, покріпачення. Реєстрове козацтво, як і народні маси всієї України, болісно сприймало національно-релігійний утиск, що різко посилився наприкінці XVI ст. Через це під час народних повстань кінця XVI - першої половини XVII ст. не тільки козацькі низи, а й козацька «середина» переходила на бік борців проти кріпацтва та іноземних гнобителів.
Таким чином, на початку XVII ст. в Україні існували три чітко не розмежовані категорії козаків: заможні реєстрові козаки, які служили уряду, запорожці, що жили поза межами Речі Посполитої, та найбільше козаків мешкали у прикордонних містах, вели козацький спосіб життя, але не мали офіційно визначеного статусу.
Українське військо періоду Національно-визвольної війни 1648-1657 рр.
Український народ не міг змиритися з польським пануванням і в січні 1648 р. почав війну проти Речі Посполитої. Основою військової сили в цій боротьбі були маси феодально залежного селянства. Запорізька Січ протягом усієї війни була центром підготовки військових кадрів, важливою тиловою базою повстанців.
У період 1648-1654 рр. формувалась українська національна держава на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким. Тоді в Україні діяла величезна, як на ті часи, збройна сила чисельністю 300-360 тис. осіб, яку називали козацтвом.
Збройні сили в період війни формувалися як з добровольців, так і з мобілізованих. Ухилення від мобілізації загрожувало смертною карою.
Б. Хмельницький дуже дбав про належну організацію і боєздатність збройних сил. Улітку 1648 р. він прийняв військовий статут - «Статті про устрій Війська Запорізького». Дисципліна у війську була суворою.
Першою перемогою українського козацько-селянського війська Богдана Хмельницького над військом Речі Посполитої була перемога в битві під Жовтими Водами (29.04—16.05.1648 р.), а вже 26 травня 1648 р. під Корсунем армія гетьмана розгромила головне військо Речі Посполитої. Блискучу перемогу українське військо здобуло в битві під Пилявцями (нині - село Пилява Старосинявського району Хмельницької області) у вересні 1648 р. Невмирущою славою покрили себе українські вояки в битві під Берестечком (18-30.06.1651 р.), хоча й зазнали в ній поразки.
Після підписання між Росією та Україною договору в 1654 р. Україна ввійшла під протекцію Росії як незалежна держава з козацьким устроєм. Україна дістала право мати власне військо-60 тис. реєстрових вояків. Це була постійна професійна армія, що виокремилася із 300-тисячної маси українців-патріотів, які боролися за визволення своєї землі. Із червня 1654 р. українські й російські війська спільно розпочали воювати проти Речі Посполитої. Прикладом вдалих бойових дій союзного війська була битва під Городком (осінь 1655 р.), у якій війська Речі Посполитої зазнали поразки.
Хмельницький значно збільшив чисельність реєстру - до 80-100 тис. вояків проти визначених 60 тис., що виправдовувалося потребами війни. Армія України стала однією з найсильніших армій Європи. Реєстровці мали кінноту, піхоту, артилерію, річково-морські підрозділи. Наприкінці життя гетьмана у складі армії з’явилися найманці - гвардійські частини - татарська і німецька.
Передчасна смерть Хмельницького 27 липня 1657 р. призупинила державотворчі процеси в країні, що в подальшому негативно позначилося на розбудові української національної держави та її збройних сил.
Військо в період Руїни (1657-1687)
Після смерті Б. Хмельницького в Україні настали тяжкі часи, які тривали багато років. Почалась міжусобна боротьба за владу, Україна була поділена на Лівобережну та Правобережну, країна занурилась у хаос. Історики називають цей період Руїною.
Такі обставини дуже полегшили Росії втручання у внутрішнє життя України, щоб посилити свій вплив на неї і підкорити її.
Прагнення царату обмежити вольності України не оминуло і її збройних сил. Український гетьман був зобов’язаний залучати козацьке військо до участі у воєнних походах росіян.
Реєстрове військо використовувалося також для охорони кордонів Росії, особливо на півдні. У цих походах козаки підкорялися російському командуванню. Росія вдавалася до заходів щодо зменшення козацького війська.
Військо у XVIII ст.
На початку XVIII ст. Лівобережжя, Слобожанщина та Запорізька Січ перебували у складі Російської імперії. Правобережжя залишилось у складі Речі Посполитої. У цей період Лівобережна Україна ще зберігала власні збройні формування. Однак з 1723 р. українське військо почало вливатися в російську армію. До кінця XVIII ст. цей процес в основному було завершено і Україна залишилася без власних збройних сил.
Військове формування запорожців було автономним підрозділом у збройних силах Росії. Царський уряд ставився до Запорізької Січі з упередженням і жахом. Проте військовий потенціал запорожців, їхня роль в охороні кордонів змушували Росію деякий час миритися з існуванням Січі.
С. М. Чайка. Зруйнування Січі
Однак у 1709 р. за наказом російського царя Петра І Січ було все-таки зруйновано. Запорожці, які втекли від помсти самодержця, заснували поблизу Херсона, біля гирла Дніпра, так звану Олешківську Січ (нині - місто Олешки).
У 1734 р. імператриця Анна Іоанівна дозволила запорожцям, які втекли від переслідувань Петра І, повернутися й заснувати Нову Січ на річці Базавлук (Підпільна) поблизу Нікополя. Вона розташовувалася за кілька кілометрів від Старої Січі. Росія зобов’язувалася щороку виплачувати запорожцям кошти за несення військової та сторожової служби.
Нарешті жах перед запорожцями, несприйняття їхніх демократичних порядків, які не вписувалися в систему самодержавства, досягли критичної точки. 3 серпня 1775 р. російська імператриця Катерина II видала маніфест, за яким Запорізьку Січ було зруйновано. За цим документом назва «запорізький козак» заборонялася.
Формуємо компетентності
Що вам відомо про зруйнування Запорізької Січі з курсу історії України?
◄ УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ ФОРМУВАННЯ ТА УЧАСТЬ УКРАЇНЦІВ У ВІЙСЬКОВИХ ПОДІЯХ XX СТ. ВИДАТНІ ВІЙСЬКОВІ ДІЯЧІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ►
У роки Першої світової війни (1914-1918) українці змушені були воювати брат проти брата - як на боці російської, так і на боці австрійської армій.
Українські Січові Стрільці
У 1914 р. в Галичині, яка перебувала під владою Австро-Угорщини, утворилися загони Українських Січових Стрільців (УСС, «усуси») у складі австро-угорської армії. Вони сформувались із добровольців на заклик Головної Української Ради (ГУР, утворена 1 серпня 1914 р. у Львові), що була координаційним центром захисту інтересів українців Австро-Угорщини.
6 серпня 1914 р. у львівській газеті «Діло» з’явилося звернення ГУР «до всього українського народу», у якому проголошувалась необхідність утворювати полки українських добровольців під назвою «Українські Січові Стрільці». З великої кількості прибулих добровольців австрійська влада вибрала тільки 2500 осіб, яких було поділено на 10 сотень, по 250 стрільців у кожній.
Невідомий український січовий стрілець
Катерина Гладун, санітарка УСС. 1916 р.
Українські Січові Стрільці брали участь у багатьох боях проти російських військ. Першим успіхом Легіону УСС була перемога на горі Маківці 29 квітня - 3 травня 1915 р. Далі він відзначився в боях під Болеховом, Галичем, Завадовом і Семиківцями.
У липні 1915 р. було створено полк УСС із особовим складом 2200 вояків. Організаційно полк склався з двох куренів. Кожний курінь мав 4 сотні. Кількісний склад сотні коливався в межах 100-150 стрільців. Сотня складалася з 4 чот, кожна чота - із 4 роїв по 10-15 стрільців. Крім того, у сотні були кравець, швець, писар, помічник писаря, два телефоністи, п'ять осіб санітарної служби.
У серпні полк УСС уже був на фронті. До листопада 1915 р. під шаленим артилерійським вогнем вояки полку відбивали безперервні атаки супротивника. Людські втрати були такі великі, що залишки полку відвели на переформування в тил.
На фронт «усуси» повернулися на початку травня 1916 р. Протягом серпня-вересня цього самого року полк УСС знову брав участь у запеклих боях, стримуючи російську армію, яка здійснювала наступальну операцію (Брусиловський прорив). Гора Лисоня, на якій закріпилися «усуси», стала місцем їхньої геройської слави і непоправних втрат убитими, пораненими й військовополоненими. Потрапивши в оточення більших сил ворога, полкУСС перестав існувати. Лише 150 стрільцям і 16 старшинам удалося вирватися з оточення.
Залишки полку було виведено в тил та переформовано. На фронт під Бережани полк повернувся в лютому 1917 р. Під час нового наступу російської армії на Південно-Західному фронті стрілецька частина ціною значних втрат утримувала фронт біля с. Конюхи на Бережанщині.
У березні-жовтні 1918 р. полк УСС у складі австро-німецьких військ здійснив похід у Наддніпрянську Україну (Жмеринка - Бірзула (нині - Подільськ) - Херсон - Нікополь-Олександрівськ). На початку жовтня 1918 р. УСС було передислоковано з Херсонщини на Буковину, у Чернівці.
Після утворення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) у листопаді 1918 р. полк передислоковано до Львова, де він став ядром Галицької армії. УСС мали велике значення для відновлення військових традицій, зростання українського патріотизму, утвердження форми українського однострою (наприклад, вояки носили головний убір мазепинка) тощо.
Армія УНР
20 листопада 1917 р. після більшовицького жовтневого перевороту було проголошено Українську Народну Республіку (УНР) як автономну республіку у складі Російської республіки.
Український уряд відразу почав розбудову власного війська. У листопаді 1917 р. було створено Генеральний штаб на чолі з генералом Б. Бобровським. До складу уряду УНР - Генерального Секретаріату - увійшов Генеральний секретаріат з військових справ під керівництвом Симона Петлюри, що виконував функції військового міністерства. Тоді ж засновано українські військові навчальні заклади для підготовки молодих офіцерів.
У грудні 1917 р. формуються й перші суто українські регулярні частини - Курінь Січових стрільців, Гайдамацький кіш Слобідської України, 1-й Республіканський полк. 30 грудня 1917 р. С. Петлюра затвердив статут Армії УНР. У січні 1918 р. Центральна Рада (революційний парламент України) ухвалила «Закон про утворення Українського Народного Війська».
У цей самий час більшовицька Росія розв'язала агресію проти УНР. Після майже десятиденної оборони Києва від більшовицьких військ 8 лютого 1918 р. регулярні частини Армії УНР разом із загонами міліції відступили на Волинь.
Під кінець березня 1918-го Армія УНР зросла до 15 тис. бійців. Значну допомогу в її формуванні надав Союз Визволення України. Його стараннями з військовополонених-українців, що перебували в таборах Німеччини та Австро-Угорщини, протягом лютого-квітня 1918 р. було сформовано дві дивізії - «Синьожупанників» (1200 бійців) і «Сірожупанників» (4 тис. бійців). У квітні 1918 р. Армія УНР налічувала близько 56 тис. осіб.
29 квітня 1918 р. стався державний переворот, унаслідок якого в Україні встановився режим гетьмана Павла Скоропадського. Встановлення Гетьманату дещо змінило як ситуацію у військах, так і ставлення уряду до армії в цілому. Уряд Української Держави, яка постала на місці УНР внаслідок державного перевороту, дуже добре розумів значення регулярних збройних сил. Тому організація української боєздатної армії, а також військово-морського флоту складала одне з основних завдань гетьмана П. Скоропадського. Однак, зважаючи на фактичну окупацію України німецькими та австрійськими військами, гетьманський уряд не міг діяти самостійно. Німецько-австрійське командування перешкодило формуванню українських військових частин: було демобілізовано дивізію «Синьожупанників» та роззброєно полк Січових Стрільців.
14 листопада 1918-го розпочалося антигетьманське повстання, яким керувала Директорія, що проголосила відновлення УНР. Уже 14 грудня 1918 р. республіканські війська зайняли Київ. На той час Армія УНР досягла 300 тис. осіб.
Тим часом стратегічне становище УНР на зламі 1918-1919 рр. було критичним: країна опинилася в кільці фронтів. їй загрожували російські більшовики, Добровольча армія Антона Денікіна, польські збройні сили та війська Антанти. У середині грудня було проведено реорганізацію вищих армійських установ: створено Оперативний штаб, запроваджено посаду Головного отамана. Ним став С. Петлюра. Армія УНР протягом 1918-1919 рр. брала участь у складній боротьбі як проти більшовицьких сил, так і проти сил Антанти, Польщі та Добровольчої армії.
Скориставшись катастрофічним становищем української регулярної армії, денікінці, більшовики та польські збройні сили розпочали активні дії. У середині листопада 1919 р. частини Армії УНР потрапили в оточення в районі Чорториї та Любара (нині - Житомирська область). Розуміючи всю складність ситуації, уряд УНР та українське військове командування 4 грудня 1919 р. ухвалили рішення про перехід до партизанської боротьби проти окупантів.
Ведучи боротьбу з більшовиками, уряд УНР прагнув заручитися підтримкою польських збройних сил. Із цією метою у квітні 1920 р. у Варшаві було підписано договір між Польщею та УНР. За умовами договору польський уряд визнавав незалежність УНР та Директорію УНР на чолі із С. Петлюрою. Складовою частиною договору була військова конвенція, яка передбачала початок спільних українсько-польських воєнних дій на території України.
Після укладення Варшавського договору між Польщею і УНР польські війська у квітні 1920 р. розпочали наступ на Київ. Разом з польськими підрозділами наступ вели частини Армії УНР у складі двох стрілецьких дивізій. Одночасно рейдуючі з’єднання, за наказом Головного отамана С. Петлюри, почали пробиватися на Захід, щоб об’єднатися з українськими частинами. На початку травня 1920 р. в районі Ямполя відбулося з’єднання всіх частин Армії УНР.
У вересні 1920 р. українські збройні сили складалися із 7 дивізій: Запорізької, Волинської, Залізної, Херсонської, Січової, Київської, Окремої кінної - та кінно-гарматного дивізіону. Частини Армії УНР, що налічували 25 тис. бійців, займали позиції по лінії Шаргород-Бар-Літин (нині - Вінницька область). Воєнні дії на польсько-радянському фронті були припинені з підписанням радянсько-польського перемир'я 12 жовтня 1920 р. Уже наступного дня в районі Шаргорода підрозділи Червоної армії підступно контратакували українські дивізії, які після двох тижнів важких боїв відступили на територію Галичини. У березні 1921 р. в Ризі між Польщею, з одного боку, та РРФСР і УСРР - з другого, було підписано Ризький мирний договір, за яким фактично скасовувався Варшавський договір між УНР та Польщею, а воєнні дії на більшовицько-польському фронті припинялися.
23 лютого 1921 р. за наказом С. Петлюри був організований Український партизансько-повстанський штаб, який очолив генерал Юрій Тютюнник. З метою викликати в Україні антибільшовицьке повстання штаб у листопаді 1921-го організував на її території збройний рейд, у ньому взяло участь 1500 добровольців. Він закінчився невдало. 537 бійців поблизу м. Базар на Житомирщині були взяті в полон дивізією Григорія Котовського, з них 359 - розстріляні. Решта учасників походу прорвалася на територію Польщі. Це був останній збройний виступ Армії УНР проти російської окупації України.
Українська Галицька армія (УГА)
Це були збройні сили Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), які вели бойові дії на польському, більшовицькому та денікінському фронтах упродовж 1918-1920 рр. УГА була добре організована, дисциплінована, боєздатна. У 1918 р. до складу армії входили 3 корпуси по 4 бригади, що складалися звичайно з 3-6 куренів піхоти, однієї кінної сотні, одного польового гарматного полку з 4-6 батарей, однієї саперної сотні, частин зв’язку та допоміжних відділів і служб.
На озброєнні УГА мала літаки, броньовані автомобілі та потяги.
Існування УГА має велике історичне значення, адже вона відновила українську військову традицію на західних українських землях і змогла поширити її серед значних мас населення. Плекання цих традицій було головною рушійною силою відновлення збройної боротьби в лавах українських збройних формувань у роки Другої світової війни.
Друга світова війна (1939-1945). Карпатська Січ
З початком Другої світової війни українці почали створювати власні збройні формування. Першим таким можна вважати Карпатську Січ - напіввійськову (парамілітарну) організацію, яку сформували в 1938-1939 рр. українці Закарпаття для захисту власної держави - Карпатської України (автономна республіка у складі Чехословаччини в 1938—1939 рр.).
На чолі Карпатської Січі стояла Головна команда (командант Д. Климпуш, заступник І. Роман) і штаб зі штаб-квартирою в Хусті. В окремих районах були районні команди і підлеглі їм місцеві організації.
Було створено п'ять постійних гарнізонів Карпатської Січі, у яких провадився військовий вишкіл, а частина січовиків виконувала допоміжну службу в поліції чи прикордонній сторожі.
Після проголошення самостійності Карпатської України (15 березня 1939 р.) Карпатська Січ стала її національною армією і чинила збройний опір угорській армії, що намагалась окупувати її територію. Карпатська Січ у цей час налічувала близько 2000 бійців. Сили сторін, що воювали, були нерівними. Угорська армія отримала перемогу через кілька днів після вторгнення (18 березня 1939 р.).
У гірських районах Карпатської України загони Карпатської Січі продовжували боротьбу з угорськими регулярними частинами до кінця травня 1939 р.
Поліська Січ
20 червня 1940 р. уряд УНР у вигнанні доручив Тарасові Боровцю створити на території УРСР збройне формування, яке мало розпочати боротьбу за незалежність України. Це військо дістало назву «Поліська Січ».
Перші збройні загони було утворено в червні 1941 р. Поліська Січ воювала як проти нацистів, так і проти радянських військ, періодично співпрацюючи з однією зі сторін. Найбільшого розмаху Поліська Січ набула в 1942 р. Невеликий проміжок часу повстанці контролювали частину Полісся, у районі штабу Січі - міста Олевська, проголосивши Олевську Республіку.
Українська повстанська армія (УПА)
УПА - збройно-політична формація, що діяла в Україні в 1942-1950 роках.
Узимку 1942-1943 рр. перші підрозділи УПА створювалися на Волині та Поліссі для оборони населення від німців і захисту від радянських партизанів. Наприкінці 1942-го та в першій половині 1943 р. військові підрозділи налічували кілька тисяч осіб.
Дії військових підрозділів УПА до 1943 р. не переносилися з Волині та Полісся в Галичину. Це пояснюється тим, що в Галичині нацисти робили спроби загравати з українським населенням, намагаючись протиставити українців полякам. Українцям було дозволено створити низку своїх національних організацій, було оголошено набір до дивізії «Галичина» тощо. Натомість на Волині й Поліссі німецький окупаційний режим був жорсткий, що обумовило стрімке зростання чисельності УПА та поширення антинімецьких настроїв серед місцевих мешканців.
Бойові дії УПА 1943 р. в цих регіонах привели до того, що в низці районів було повністю повалено німецьку окупаційну адміністрацію і проголошено тимчасову українську військову владу (наприклад, «Колківська республіка»). Унаслідок цілої низки продуманих та вдало проведених бойових операцій значно зріс авторитет УПА як військової структури. У відповідь на розгортання повстанського руху німці вдалися до масового терору.
У 1943-му радянські війська вступили на територію України, і УПА опинилася під загрозою війни на два фронти. З літа цього року почастішали сутички УПА з радянськими партизанами. Радянська сторона та гітлерівці трактували УПА як бандитів, «ворогів народу».
Навесні 1944 р. відбулися перші збройні сутички УПА з регулярними частинами радянської армії. У квітні 1944-го неподалік с. Гурби Мізоцького району Рівненської області відбулась велика битва між відділами НКВС та УПА-Південь, у якій радянські війська завдали повстанцям відчутної поразки.
Наприкінці 1944 р. Роман Шухевич, перегрупувавши війська, відмовився від тактики широкомасштабних бойових операцій. Основною тактичною одиницею став не курінь, а сотня, що давало змогу діяти більш мобільно та ефективно.
З 1945 р. основний тягар боротьби УПА припав на УПА-Захід, а бойові дії було перенесено з Волині та Полісся в Галичину і на Буковину. Більшість політичних і збройних акцій УПА було спрямовано проти дій радянських каральних органів, зокрема, проведення масової мобілізації, переслідування УГКЦ (Українська греко-католицька церква), депортації місцевого цивільного населення. Командування УПА розробляло плани зі створення загону особливого призначення УПА-Схід, який мав пробитися на околиці Києва для організації масових антирадянських виступів.
На початку 1946 р. з метою ліквідувати УПА в західні області України було перекинуто частини Червоної армії, прикордонних і внутрішніх військ, посилені загони МДБ з танками, артилерією та літаками. Унаслідок втрат під час кровопролитних боїв з ворогом, поранень і хвороб особовий склад УПА 1946 р. скоротився на 40 %. Водночас для її дискредитації радянські каральні органи створювали спецчастини, бійці яких у формі вояків повстанської армії захоплювали села і знищували мирне населення - активістів радянської влади, учителів, лікарів тощо. Одночасно для дезорганізації руху опору радянський уряд сім разів оголошував амністію повстанцям, які складуть зброю і припинять боротьбу. Але тільки амністія 1945 р. мала реальний вплив на УПА. У цей період з лісів вийшло близько 41 тис. повстанців.
Листівка «За що борються українські повстанці?». Текст: Ні за Сталіна, ні за Суворова, ні за Гітлера, на розум хворого. За Україну, за безмежную, ні від Йоськи, ні від Фріца Незалежную!
У цих умовах командування УПА ухвалило рішення про часткове виведення своїх підрозділів з України. Частини, що залишилися, воювали з радянськими військами, зазнаючи великих втрат. З 1946 по 1949 р. багато підрозділів УПА припинило своє існування. Після загибелі 5 березня 1950 р. в бою піді Львовом головнокомандувача УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича Українська повстанська армія як єдина військова формація перестала існувати.
Проте обмежені бойові дії продовжували вести окремі підрозділи УПА. Після смерті Р. Шухевича головнокомандувачем УПА став полковник Василь Кук. Окремі загони повстанців припинили боротьбу тільки після захоплення його в полон у травні 1955 р.
Українці в німецько-радянській війні 1941-1945 рр.
За роки війни до лав Червоної армії було мобілізовано понад 7 млн громадян Української РСР, що становило майже 23 відсотки особового складу Збройних Сил Радянського Союзу.
Українська РСР була другою за представництвом у радянських Збройних Силах після Російської Федерації. З’єднання чотирьох Українських та двох Білоруських фронтів на 50-80 % складалися з мешканців республіки. Уродженці України становили значну частку вищого командного складу Збройних Сил СРСР (М. П. Кирпонос, Г І. Кулик, С. К. Тимошенко, А. І. Єременко, І. Д. Черняховський, Р. Я. Малиновський, Ф. Я. Костенко, К. С. Москаленко та ін.). Маршали й генерали українського походження очолювали більше половини з 15 фронтів. Серед генералів та адміралів налічувалося близько 300 представників України.
Сотні тисяч українців віддали своє життя в боях за визволення Румунії, Польщі, Болгарії, Чехословаччини, Угорщини, Югославії, Австрії.
Близько 2,5 млн військових-українців нагороджені орденами й медалями, зокрема звання Героя Радянського Союзу удостоєно 2069 осіб, наприклад Лідія Володимирівна Литвяк. Серед 113 двічі Героїв Радянського Союзу є імена 32 синів України, а в числі тричі Героїв - наш земляк Іван Микитович Кожедуб.
Внесок України в перемогу ліг на плечі народу тягарем неймовірно важких втрат, яких він зазнав на фронтах війни: з понад 7 млн мобілізованих з України близько 3,5 млн наших земляків полягли в боях, померли від ран або пропали безвісти в лавах Червоної армії. Кожен другий з тих, хто лишився живим, став на все життя людиною з інвалідністю.
◄ ЗБРОЙНІ СИЛИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ ДО 2014 р. ►
24 серпня 1991 р. на політичній карті світу з'явилась нова незалежна держава - Україна. Саме того дня Верховна Рада України ухвалила постанову «Про військові формування в Україні», якою визначила: підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території України, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України; Урядові України приступити до створення Збройних Сил України. Цією постановою було покладено початок будівництва ЗСУ як важливого інституту держави й невід’ємного елемента її воєнної організації. їх об’єктивна необхідність обумовлювалася насамперед тим, що потрібно було забезпечити захист молодої незалежної Української держави від можливої зовнішньої воєнної загрози.
Іван Микитович Кожедуб (1920-1991)
11 жовтня 1991 р. Верховна Рада України затвердила Концепцію оборони і будівництва Збройних Сил України та постановила створити Раду оборони України, затвердила склад посадових осіб, які до неї входять, а також Положення про Раду оборони України.
6 грудня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила надзвичайно важливі для військового будівництва Закони: «Про оборону України» і «Про Збройні Сили України». Того самого дня було затверджено текст Військової присяги, яку в залі Верховної Ради першим склав Міністр оборони України генерал-полковник К. П. Морозов.
За Законом «Про Збройні Сили України» передбачалося створення трьох видів ЗСУ: Сухопутні війська (війська наземної оборони), Військово-Повітряні Сили (війська оборони повітряного простору), Військово-Морські Сили.
Однією з найважливіших і суперечливих проблем у комплексі питань військової сфери була проблема ядерної зброї. Після розпаду СРСР Україна стала власником третього за величиною ядерного потенціалу у світі. Наша держава вибрала шлях ядерного роззброєння в обмін на спільний контроль за цим процесом, фінансову компенсацію і гарантії національної безпеки (на 01.06.1996 р. Україна завершила процес свого ядерного роззброєння).
Формуємо компетентності
Подискутуйте. Чи правильно вчинила Україна, відмовившись від ядерної зброї?
Поряд з процесом створення видів ЗСУ на початку 90-х років минулого століття проходило скорочення чисельності особового складу.
У січні 1997 р. Президент України затвердив Державну програму будівництва та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 р., Положення «Про Міністерство оборони України» та «Про Генеральний штаб Збройних Сил України».
З 1998 р. запроваджено нову систему військово-адміністративного розподілу території України. Замість військових округів було утворено оперативні командування.
У 2000 р. було ухвалено рішення про чотиривидову структуру ЗСУ: Сухопутні війська, Військово-Повітряні Сили, Війська Протиповітряної оборони, Військово-Морські Сили.
На початку 2000-х років функціональними структурами Збройних Сил стали Об’єднані сили швидкого реагування, Основні сили оборони і Стратегічні резерви. Пріоритет у формуванні було надано Об'єднаним силам швидкого реагування.
З 2004 р. знову повернуто тривидову структуру ЗСУ: Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили.
У 2010 р. Законом України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» оголошено позаблоковий статус України.
Починаючи з моменту створення ЗСУ і фактично до 2013 р. відбувався процес скорочення особового складу та зменшення витрат на оборону. У 2013 р. вперше за останні роки на потреби оборони було передбачено видатки менше ніж 1 % валового внутрішнього продукту.
◄ НОВА УКРАЇНСЬКА АРМІЯ 2014-2018 РР. ►
20 лютого 2014 р. Російська Федерація розпочала спецоперацію із захоплення Криму, яка надалі переросла у збройну агресію проти нашої держави та військову операцію на Сході України.
Зважаючи на таку складну ситуацію, 1 березня 2014 р. ЗСУ було приведено в бойову готовність ПОВНА, а 17 березня 2014 р. в Україні оголошено часткову мобілізацію. Відтоді держава почала функціонувати в умовах особливого періоду.
Через агресивні дії незаконних збройних формувань в окремих районах Донецької та Луганської областей, які призвели до припинення діяльності місцевих органів влади, керівництво держави ухвалило рішення щодо проведення на цих територіях антитерористичної операції (АТО). До проведення АТО залучені Збройні Сили України.
На початок проведення АТО підрозділи ЗСУ не мали достатньої кількості озброєння й техніки, особовий склад був слабо підготовлений для дій у цих складних умовах. У перший період АТО велику допомогу підрозділам Збройних Сил надали добровольчі батальйони та волонтери.
Розвиток подій у 2014 р. показав, що існує гостра потреба проведення змін у підходах до формування засад державної політики. Тому було скасовано позаблоковий статус України, призупинено виконання заходів, передбачених деякими нормативними документами, через їх невідповідність сучасній воєнно-політичній ситуації.
Протягом 2014 р. виконано заходи щодо передислокації командування Військово-Морських Сил до м. Одеса.
Загалом 2014 р., що став для Збройних Сил України перевіркою на мужність, витривалість, вірність Військовій присязі та відданість державі, увійшов в історію як рік відродження української армії.
У 2015 р. затверджено Стратегію національної безпеки України, нову редакцію Воєнної доктрини України та Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України. Україна визначила наміри щодо вступу до НАТО, а головною загрозою та ймовірним воєнним противником оголошено Російську Федерацію. У цей період удосконалено систему управління Збройними Силами, сформовано Об’єднаний оперативний штаб. Доведено до завершення створення окремого роду військ - Сил спеціальних операцій, сформовано Командування Сил спеціальних операцій. Удосконалено підготовку військ: до навчання українських військовиків були залучені інструктори з армій країн НАТО та Європейського Союзу.
Протягом 2015 р. ЗСУ відновили боєздатність, набули бойового досвіду, необхідного рівня технічної оснащеності та матеріальної забезпеченості для захисту суверенітету й територіальної цілісності держави, завдяки чому стабілізували обстановку в районі проведення антитерористичної операції.
Період 2016-2017 рр. характеризується процесом зростання могутності ЗСУ та їх здатності до виконання бойових завдань.
У лютому 2018 р. було оголошено про зміну формату АТО на операцію Об’єднаних сил, яку очолює військове керівництво держави.
За час військової операції на Сході України багато наших воїнів було відзначено нагородами, зокрема багатьом присвоєно звання «Герой України».
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ
1. Дайте характеристику воєнної організації східнослов’янських племен у III—IX ст. н. е.
2. Поміркуйте, як і чому змінилося військо при переході Київської Русі від періоду розквіту до періоду її роздробленості.
3. Яка військова організація склалася в Запорізькій Січі у другій половині XVI - на початку XVII ст.?
4. Розкажіть про діяльність незалежної української держави щодо створення Збройних Сил України. Які основні нормативні документи із цього питання були ухвалені в 1991 р.?
Домашнє завдання:
1 Користуючись різними джерелами інформації, підготуйте повідомлення на одну з тем (на вибір):
Українське військо періоду Національно-визвольної війни 1648-1657 рр.;
Участь Українських Січових Стрільців у боях проти російських військ у 1915 р.;
Діяльність УПА в роки Другої світової війни;
Внесок українців у перемогу над фашизмом у Другій світовій війні.
2 Підготуйте проект на одну із теми:
1: Видатні військові (чоловіки та жінки) українського народу періоду Національно-визвольної війни 1648-1657 рр.;
2: Видатні військові діячі українського народу періоду німецько-радянської війни 1941-1945 рр:,
3: Учасники АТО - Герої України;
4: Українські жінки в операції Об’єднаних сил на Сході України.
§ 3. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА З ВІЙСЬКОВИХ ПИТАНЬ. ВІЙСЬКОВА ПРИСЯГА ТА ВІЙСЬКОВА СИМВОЛІКА УКРАЇНИ
◄ НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА З ВІЙСЬКОВИХ ПИТАНЬ ►
До військових належать питання, які пов’язані з військовим будівництвом, підготовкою і діями Збройних Сил України в мирний і воєнний часта підготовкою населення країни на випадок війни. В Україні існує досить розвинена нормативно-правова база, що регулює відносини у військовій сфері діяльності нашої держави. Під цією базою будемо розуміти сукупність нормативно-правових актів (законів та підзаконних актів), ухвалених компетентними органами. Центральне місце серед нормативно-правових актів з військових питань посідає Конституція України. В її нормах викладено основні засади захисту суверенітету й територіальної цілісності України, військового будівництва, використання Збройних Сил України (ст. 17), закріплено конституційний обов'язок громадян щодо захисту Вітчизни (ст. 65), визначено повноваження Верховної Ради України (ст. 85) та Президента України (ст. 106) з військових питань тощо.
Основне навантаження щодо регулювання суспільних відносин у військовій сфері припадає на Закони України. До них, зокрема, належать:
• Закон України «Про оборону України». Він установлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони;
• Закон України «Про Збройні Сили України». Закон визначає функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними;
Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу». Здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби;
• Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Цей закон визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, установлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їхнього конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини в цій галузі.
Військові питання регулюються також такими Законами України: «Про альтернативну (невійськову) службу»; «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України»; «Про державне оборонне замовлення»; «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики»; «Про правовий режим воєнного стану»; «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»; «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях», «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» та ін.
На виконання своїх повноважень Президент України видає два види правових актів з військових питань: укази і розпорядження.
Укази - це нормативно-правові чи індивідуально-владні акти, які видає Президент України на виконання Конституції та законів України, наприклад, Укази Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України»; від 30.04.2018 р. № 116/2018 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року “Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях”».
Розпорядженнями Президента України оформляються, зокрема, доручення Міністру оборони України, наприклад Розпорядження Президента України від 24.09.2014 р. № 1041/2014-рп. Цим розпорядженням доручено Міністру оборони України забезпечити направлення в район проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях для проходження військової служби військових комісарів районів, міст, областей, міста Києва та призначення на посади військових комісарів, що вивільняються, військовослужбовців - учасників антитерористичної операції, які зазнали поранення, іншого ушкодження здоров’я та визнані військово-лікарськими комісіями придатними за станом здоров’я для проходження військової служби.
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає з військових питань постанови і розпорядження, наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України від 01.12.2016 р. № 921 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних»; Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.01.2016 р. Ns 10-р «Про затвердження плану міжвідомчих заходів з адаптації до мирного життя учасників антитерористичної операції».
Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Компетентні державні органи України уклали такі договори і з військових питань, наприклад, Угода між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки щодо реалізації програм та проектів міжнародної допомоги у військовій сфері від 08.12.1999 р. (Угоду ратифіковано Законом від 02.11.2000 р. № 2079-14), Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї і про її знищення (Конвенцію ратифіковано Верховною Радою України 16.10.1998 р.).
До нормативно-правової бази з військових питань також належать численні накази міністерств та інших органів виконавчої влади, виданих у межах їхніх повноважень.
◄ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ ►
Згідно зі ст. 65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
На виконання конституційних норм Верховною Радою України 25.03.1992 р. ухвалено Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» (далі в цьому пункті - Закон).
Відповідно до ст. 2 Закону, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов’язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби є складовою частиною виконання громадянами України військового обов’язку. Особи, які проходять військову службу, називаються військовослужбовцями. Як бачимо з визначення військової служби, військовослужбовцями можуть бути не тільки громадяни України, але й іноземці та особи без громадянства. Останні проходять військову службу на добровільних засадах (за контрактом), на них, на відміну від громадян України, не поширюється військовий обов’язок.
На військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань не поширюється дія Закону України «Про державну службу». Це, своєю чергою, означає, що військовослужбовці не є державними службовцями.
Військовій службі притаманні такі особливості:
• відповідність військовослужбовця медичним вимогам;
• обов’язковість складання громадянином України Військової присяги (іноземець або особа без громадянства, який (яка) вперше приймається на військову службу до Збройних Сил України, бере офіційне зобов’язання неухильно додержуватися Конституції та законів України, сумлінно виконувати обов'язки військової служби);
• відносини, пов’язані з проходженням військової служби, регулюються Законом та іншими нормативно-правовими актами;
• підвищена обов’язковість вимог військової служби;
• більш сувора відповідальність за службові правопорушення;
• чітка службова підпорядкованість вимогам командирів і начальників;
• наявність військових звань;
• наявність військової форми одягу і знаків розрізнення.
Громадяни України проходять військову службу за призовом або в добровільному порядку (за контрактом).
У зв’язку із цим Закон визначає такі види військової служби:
а) за призовом:
• строкова військова служба. На строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров’я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років*, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу. Строки проведення призову громадян України на строкову військову службу визначаються Указом Президента України. Він публікується в засобах масової інформації. Призовники, яким надійшла повістка районного (міського) військового комісаріату на прибуття до призовної дільниці для проходження призовної комісії, зобов'язані прибути в пункт і у строк, зазначені в повістці.
Призовникам за рішенням районної (міської) призовної комісії надається відстрочка від призову на строкову військову службу за сімейними обставинами, станом здоров’я, для здобуття освіти та продовження професійної діяльності. Закон також визначає випадки звільнення від призову на строкову військову службу в мирний час.
Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» передбачено, що замість проходження строкової військової служби деякі громадяни можуть проходити альтернативну (невійськову) службу. Право на таку службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов’язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до релігійних організацій, які діють згідно із законодавством України, віровчення яких не допускає користування зброєю;
* З 2030 р. - 19 років.
• військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Цей призов застосовується в разі виникнення кризової ситуації в державі, що загрожує її національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану;
• військова служба за призовом осіб офіцерського складу. Таку службу впроваджено з метою допідготовки та перепідготовки офіцерів запасу за визначеними військовими спеціальностями, набуття ними практичного досвіду;
б) за контрактом:
• військова служба за контрактом осіб рядового складу;
• військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
• військова служба за контрактом осіб офіцерського складу.
Окремим видом військової служби, який не можна повною мірою зарахувати ані до служби за призовом, ані до служби за контрактом, є військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки.
Іноземці та особи без громадянства проходять військову службу за контрактом.
Крім Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», правове регулювання військової служби закріплене в Законах України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інших законах України, а також ухвалених відповідно до них указах Президента України, нормативних актах Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, а також міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
◄ СТРУКТУРА ТА ЗАВДАННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ►
Сучасні Збройні Сили нашої держави являють собою могутню силу, здатну забезпечити захист України від зовнішніх загроз. Вони із честю виконують визначені завдання, зокрема щодо стримування збройної агресії проти України, прикриття важливих об’єктів держави, угруповань своїх військ від ударів противника.
Ефективному виконанню завдань, поставлених перед ЗСУ, сприяє продумана політика держави щодо структури, комплектування та забезпечення Збройних Сил.
Відповідно до Закону України «Про Збройні Сили України», ЗСУ мають таку загальну структуру:
Організаційна структура Збройних Сил України
Генеральний штаб ЗСУ - головний орган військового управління.
Основними завданнями Генерального штабу ЗСУ є:
• участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері оборони, стратегії воєнної безпеки;
• стратегічне планування застосування Збройних Сил, інших військових формувань, правоохоронних органів, Держспецтрансслужби і Держспецзв'язку, координація їх підготовки до виконання завдань у сфері оборони, організація стратегічного розгортання Збройних Сил, інших військових формувань, організація територіальної оборони та оперативного обладнання території держави;
• безпосереднє військове керівництво Збройними Силами;
• організація і контроль за здійсненням заходів, спрямованих на підтримання військ (сил) Збройних Сил та інших військових формувань і правоохоронних органів, Держспецтрансслужби і Держспецзв'язку в постійній бойовій та мобілізаційній готовності.
Об’єднаний оперативний штаб ЗСУ - орган управління міжвидовими та міжвідомчими угрупованнями військ (сил). На нього покладені функції з оперативного планування застосування, ведення поточних операцій і управління угрупованнями військ. Тобто функції формування, підготовки та розвитку військ покладаються на Генеральний штаб і командування видів (родів) ЗСУ, а функції застосування переданих у підпорядкування військ здійснює Об'єднаний оперативний штаб ЗСУ.
Види ЗСУ
а) Сухопутні війська
Сухопутні війська є головним носієм бойової могутності Збройних Сил незалежної України. Вони були сформовані на підставі Указу Президента України в 1996 р.
Сухопутні війська поділяють на роди військ: механізовані війська, танкові війська, ракетні війська та артилерія, армійська авіація, війська протиповітряної оборони Сухопутних військ, спеціальні війська (війська зв’язку, війська РХБЗ (радіаційного, хімічного та біологічного захисту України), війська радіоелектронної боротьби, інженерні війська).
Механізовані війська виконують завдання щодо утримання зайнятих районів, рубежів і позицій, відбиття ударів противника, прориву оборони противника, розгрому його військ, захоплення важливих районів, рубежів та об'єктів. Вони діють у складі морських і повітряних десантів. Механізовані з'єднання поряд з танковими використовуються для введення в прорив і розвитку успіху на велику глибину, для оточення й розгрому противника, переслідування ворога та виконання інших завдань.
Танкові війська є головною ударною силою сухопутних військ. Вони застосовуються переважно спільно з механізованими військами на головних напрямках і виконують такі основні завдання:
• в обороні - безпосередня підтримка механізованих військ при відбитті наступу противника й нанесенні контратак і контрударів;
• у наступі - нанесення потужних розсікаючих ударів на велику глибину, розвиток успіху, розгром противника в зустрічних боях і битвах.
На озброєнні механізованих і танкових військ перебувають танки (Т-64Б, Т-64БВ, Т-64БМ «Булат», Т-84У «Оплот», Т-84БМ «Оплот»), бронетранспортери (БТР-60, БТР-70, БТР-80, БТР-3, БТР-4), бойові машини піхоти (БМП-1, БМП-1У, БМП-2), бойові розвідувальні машини й бойові розвідувально-дозорні машини (БРМ-1, БРДМ-2)та інше озброєння.
Ракетні війська та артилерія призначені для ураження живої сили, танків, артилерії, протитанкових засобів противника, авіації, об'єктів протиповітряної оборони (ППО) та інших важливих об'єктів.
На озброєнні ракетних військ та артилерії є ракетні комплекси оперативно-тактичних і тактичних ракет («Скад», «Точка»), реактивні системи залпового вогню («Смерч», «Ураган», «Град»), самохідні гармати («Гіацинт», «Піон», «Акація», «Гвоздика»), протитанкові засоби («Штурм», «Конкурс», «Рапіра»),
Види бронетехніки: а - Т-64БМ «Булат»; б - БТР-4; в - БМП-1У; з - БРДМ-2
Ракетний комплекс «Точка-У» (а); реактивна система залпового вогню «Град» (б); самохідна гармата «Акація» (в); протитанковий засіб «Конкурс» (г)
Армійська авіація призначена для дій в інтересах сухопутних військ. Вона веде розвідку, знищує бойову техніку та живу силу противника, здійснює вогневу підтримку під час наступу чи контратаки, висаджує тактичні десанти, доставляє у вказані райони бойову техніку та особовий склад, виконує інші важливі завдання.
Армійська авіація має на озброєнні вертольоти типу Мі-8, Мі-24 та їх модифікації.
Війська ППО Сухопутних військ призначені для прикриття військ від ударів противника з повітря в усіх видах бойових дій, при перегрупуванні та розташуванні їх на місці.
Вертоліт Мі-24
Зенітні комплекси: а - «Оса-АКМ»; б - «Тунгуска»; в - «Ігла»; з - «Шилка»
На озброєнні військ ППО Сухопутних військ Збройних Сил України перебувають зенітні ракетні комплекси «Оса-АКМ», «Стріла-10», зенітні гарматно-ракетні комплекси «Тунгуска», переносні зенітні ракетні комплекси «Ігла» та «Ігла-1», зенітні артилерійські комплекси «Шилка» та ЗУ 23-2, радіолокаційні станції й рухомі пункти управління.
Спеціальні війська призначені для забезпечення бойової діяльності Сухопутних військ, вони мають у своєму складі розвідувальні, інженерні, топографічні частини та підрозділи, військові частини зв'язку, радіохімічного й бактеріологічного захисту та радіоелектронної боротьби;
б) Повітряні Сили (ПС)
Цей вид збройних сил призначений, спільно з військами ППО, для охорони повітряного простору держави, ураження з повітря об’єктів противника, авіаційної підтримки своїх військ (сил), висадки повітряних десантів, повітряного перевезення військ і матеріальних засобів та ведення повітряної розвідки.
До складу ПС належать роди авіації: бомбардувальна, винищувальна, штурмова, розвідувальна, транспортна авіація - та роди військ: зенітні ракетні та радіотехнічні війська.
Також до складу Повітряних Сил входять окремі військові частини й підрозділи спеціальних військ, а саме - розвідувальні, інженерні, радіаційного, хімічного й бактеріологічного захисту, зв’язку, автоматизованих систем управління та радіотехнічного забезпечення, радіоелектронної боротьби, метеорологічного забезпечення, частини матеріально-технічного і медичного забезпечення та інші.
На озброєнні Повітряних Сил перебувають літаки МіГ-29, Су-27, Су-25, Су-24, Су-24МР, Іл-76, Ан-24, Ан-26, Ан-72, Л-39, зенітні ракетні комплекси С-300 та «Бук» різних модифікацій.
Підготовка фахівців для Повітряних Сил здійснюється в одному з провідних навчальних закладів Збройних Сил України - Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба;
в) Військово-Морські Сили (ВМС)
Військово-Морські Сили призначені для захисту суверенітету і державних інтересів України на морі, розгрому угруповань флоту противника у своїй операційній зоні самостійно та у взаємодії з іншими видами Збройних Сил України, сприяння Сухопутним військам України на приморському напрямку.
Організаційно ВМС включають Командування ВМС, військово-морські бази, надводні сили, морську авіацію, морську піхоту та артилерію, частини та підрозділи всебічного забезпечення, а також військові навчальні заклади.
Літаки: а - Су-25, б - Су-27, в - Ан-72; г - зенітний ракетний комплекс «Бук»
Десантно-штурмові війська (ДШВ) призначені для вертикального охоплення противника та дій у його тилу.
ДШВ спроможні швидко реагувати на різноманітні загрози та виклики, виконувати завдання за призначенням в умовах, що характеризуються високими маневреністю та автономністю дій.
Сили спеціальних операцій (ССО) - підрозділи спеціально навчених фахівців, які мають спеціальні можливості у сферах розвідки, прямих акцій та військової підтримки для виконання складних, небезпечних, інколи політично чутливих операцій, що проводить командування ССО.
До типових завдань ССО належать:
• рейди та сучасні бойові дії;
• психологічні операції (Psy-Ops);
• здобуття розвідувальної інформації за лінією фронту;
• робота «цивільної адміністрації» (залучення на свій бік населення);
• створення агентурних мереж;
• пошук, евакуація й доставка полонених, заручників;
• медична допомога;
• навчання іноземних армій, поліційних і безпекових сил (так зване «примноження сили»);
• упровадження в структуру спецслужб і військових організацій з метою шпигунства або знищення людей, що загрожують національній безпеці держави (у тому числі й на території інших держав);
• підготовка до переворотів, повалення режимів;
• виявлення, ідентифікація та визначення цілей для власних засобів ураження;
• антитерористичні операції.
1 Назвіть і схарактеризуйте види військової служби.
2. Поясніть структуру Збройних Сил України.
3. Назвіть види і роди Збройних Сил України. Схарактеризуйте кожен з них.
Якщо поняття національної безпеки виражає стан захищеності держави, її громадян від різних загроз, то поняття національних інтересів — зміст головних цінностей, цілей і прагнень суспільства й держави на конкретно-історичному етапі розвитку.
У Законі України «Про національну безпеку України» вказано, що «національні інтереси — життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян».
Фундаментальними національними інтересами України є:
• державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України;
• сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення;
• інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами.
Явища, тенденції та чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України, є загрозою національній безпеці країни.
Загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалює Рада національної безпеки і оборони України і затверджують укази Президента України.
За спрямованістю загрози національній безпеці, управління, якими може здійснювати недержавна система національної безпеки, поділяють на такі види:
• загрози конституційним правам і свободам людини і громадянина, індивідуальній, груповій та суспільній свідомості, духовному відродженню України;
• загрози недержавному забезпеченню державної політики нацбезпеки України;
• загрози розвитку вітчизняної індустрії недержавного забезпечення національної безпеки, у тому числі індустрію систем і засобів безпеки, забезпеченню потреб внутрішнього ринку в її продукції і виходу цієї продукції на світовий ринок, а також забезпеченню накопичення, збереження та ефективного використання вітчизняних ресурсів;
• загрози безпеці систем і засобів безпеки як уже розгорнутих, так і таких, що створюють на території України.
Також до загроз віднесено діяльність на території України незаконних збройних формувань, яка спрямована на залякування населення та порушення функціонування органів державної влади.
Воєнна доктрина України (ВОД), яка визначає державну політику України у сфері оборони, є складовою частиною концепції національної безпеки та становить сукупність основоположних настанов і принципів щодо організації та забезпечення безпеки особи, народу і держави шляхом політичних, дипломатичних, економічних та воєнних заходів..
Перша редакція Воєнної доктрини України була ухвалена Постановою Верховної Ради України № 3529-ХІІ 19 жовтня 1993 р.
Друга редакція Воєнної доктрини України, яка мала оборонний характер та охоплювала воєнно-політичні, воєнно-технічні та воєнно-економічні аспекти, була ухвалена Указом Президента України № 648/2004 15 червня 2004 р.
Третя редакція Воєнної доктрини України ухвалена РНБО України 2 вересня 2015 р. в умовах російської збройної агресії проти України 2014-2015 рр. і введена в дію 24 вересня того ж року Указом Президента України.
Нова Воєнна доктрина України:
• визначає Російську Федерацію воєнним супротивником України та умови звільнення тимчасово окупованих територій України;
Іл. 3.1. День Збройних сил України
• виходить із високої ймовірності великомасштабного застосування проти України воєнної сили як головної загрози національній безпеці України у воєнній сфері;
• підтверджує відмову від політики позаблоковості та відновлення стратегічного курсу на євроатлантичну інтеграцію;
• визначає ознаки виникнення збройного конфлікту всередині України, у т. ч. інспірованого іноземними державами;
• враховує зростання ролі інформаційно-психологічних операцій;
• наголошує на вдосконаленні системи мобілізаційної підготовки та мобілізації й суттєвого збільшення професійної складової в ЗСУ та інших військових формуваннях;
• формулює заходи з підготовки держави до оборони, необхідні для відновлення державного суверенітету та територіальної цілісності держави, а також завдання розвитку оборонного та безпекового потенціалу як необхідної умови відсічі агресії тощо.
Розвиток національних Збройних сил та інших формувань України — необхідна умова забезпечення могутності української держави. Важливим атрибутом незалежної України, гарантом її суверенітету та територіальної цілісності, компонентом Воєнної організації є Збройні Сили (іл. 3.1). Традиційно їх вважають головним інструментом державної політики в системі національної безпеки України, який призначений для захисту країни від ризиків та загроз у воєнній сфері.
Роль збройних сил пов'язують не тільки з проблемою безпосереднього збройного захисту держави, а й з проблемою формування та підтримання її іміджу як члена міжнародного співтовариства держав.
Стан і можливості ЗСУ — це фактор, що є чинним за будь-яких міжнародних обставин, навіть в умовах стабільного миру та відсутності воєнно-політичних загроз національним інтересам нашої держави. Саме тому розвиток державного механізму України в політичних, економічних, соціальних аспектах має супроводжуватися та підкріплюватися адекватним розвитком ВОД, і перш за все — її Збройних сил, які призначені гарантувати державний суверенітет, територіальну цілісність та забезпечувати надійний захист національних інтересів від воєнних загроз.
Міжнародне військове співробітництво та участь збройних формувань України в миротворчих місіях ООН.
Співробітництво Міністерства оборони (МО) України з військовими відомствами інших країн є важливою складовою міжнародного співробітництва держави і має особливе значення для зміцнення національної безпеки й оборони нашої країни та розвитку ЗСУ. Його здійснюють відповідно до загального зовнішньополітичного курсу держави в межах компетенції МО України та Генерального штабу ЗСУ.
Основна мета міжнародного співробітництва Збройних сил України полягає в:
• зміцненні воєнної безпеки держави та забезпеченні її національних інтересів у сфері оборони;
• створенні й поширенні у світі образу України та ЗСУ як надійного партнера з прогнозованою політикою;
• зміцненні воєнно-політичної і воєнної безпеки, стабільності в Європейському регіоні та у світі в цілому, сприянні реалізації стратегії держави щодо входження до Євроатлантичних та Європейських структур безпеки;
• досягненні відповідності ЗСУ сучасним вимогам, забезпеченні їх спроможності виконувати спільно з підрозділами збройних сил інших держав завдання, що відповідають інтересам національної безпеки та міжнародним зобов’язанням України;
• підвищенні науково-технічного й оборонно-промислового потенціалу України та ЗСУ.
МО України здійснює міжнародне співробітництво на двосторонній, багатосторонній основі (іл. 3.2), а також у рамках міжнародних організацій. Основними напрямами міжнародного співробітництва українського військового відомства є воєнно-політичний, військовий і військово-технічний. Крім того, ЗСУ співпрацюють з іншими країнами у воєнно-науковій, воєнно-економічній, інформаційній, екологічній галузях тощо. Варто зазначити, що курс на європейську інтеграцію надає можливість залучитися до розбудови нової загальноєвропейської системи безпеки та утвердити себе як впливову державу через збільшення внеску в регіональну й глобальну системи безпеки.
Двостороннє співробітництво здійснювали з оборонними та військовими відомствами багатьох країн, при цьому пріоритетним був розвиток співробітництва зі стратегічними державами-партнерами України та країнами-сусідами. Найактивніше співробітництво проводять з оборонними та військовими відомствами США, ФРН, Великої Британії, Республіки Польщі. Литовської Республіки та Турецької Республіки.
Виконання заходів багатостороннього співробітництва пов’язано з тим, що переважна більшість з них мають практичну спрямованість та потребують концентрації сил і ресурсів ЗСУ. Найбільші зусилля в багатосторонньому співробітництві зосереджують на підтриманні ефективного діалогу із ключовими міжнародними організаціями.
Основну увагу в питаннях співробітництва МО України зі структурами Європейського Союзу зосереджено на продовженні плідного діалогу в сфері Спільної зовнішньої політики та безпеки, що надає Україні можливість залучитися до розбудови нової загальноєвропейської системи безпеки та утвердити себе як впливову державу через збільшення внеску в регіональну і глобальну системи безпеки. Водночас, це дає Україні змогу зменшити власний воєнний потенціал до рівня, який є достатнім для попередження кризових ситуацій, а у разі виникнення воєнного конфлікту — для його блокування та припинення в рамках колективної оборони.
В умовах загарбання Росією Криму та війни на Сході У країни інтереси національної безпеки й оборони України вимагають суттєвого поглиблення стосунків з Організацією Північноатлантичного Договору (НАТО). Вступ до НАТО розглядають як найнадійніший шлях до гарантування національної безпеки України. Зокрема і через модернізацію ЗСУ та набуття ними здатності до ефективних дій у складі коаліційних військових угруповань, створених для збереження міжнародної безпеки.
Військове співробітництво з НАТО є найпотужнішою силою, яка сприяє зближенню України з Європою. Євроатлантичне партнерство сприяє зміцненню національної безпеки нашої держави. Тому основні зусилля співробітництва України з НАТО в питаннях безпеки й оборони зосереджено на створенні ефективної системи оборонного планування та підвищення обороноздатності; спрямовано на досягнення взаємодії з військовими формуваннями Альянсу в рамках програми «Партнерство заради миру» та участь підрозділів ЗСУ в процесі планування та оцінки сил оборони, структурну реформу органів управління та військових організмів, адаптацію нормативно-правової бази ЗСУ до правової бази Альянсу та наближення до стандартів НАТО, фахову та мовну підготовку особового складу, соціальні аспекти воєнної реформи.
Іл. 3.2. Обговорення в кулуарах питань міжнародного співробітництва
Статус великої регіональної держави із значним потенціалом надає Україні широкі можливості щодо активної реалізації власних інтересів у Чорноморському регіоні. Розбудова системи чорноморського співробітництва цілком відповідає національним інтересам нашої держави і є одним з важливих механізмів включення країн Південно-Східної Європи до процесів загальноєвропейської інтеграції.
Триває розвиток співпраці з країнами Вишеградської четвірки (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина). Зокрема, Україна зацікавлена в євроінтеграційному досвіді, у розвитку прикордонного співробітництва в контексті розширення Євросоюзу.
Українське військове відомство здійснює співробітництво майже з 90 країнами світу. Зокрема, на основі міжнародно-договірної бази — приблизно з 60 країнами.
Миротворчість як комплексне воєнно-політичне явище набуває дедалі більшого поширення в зовнішньополітичній діяльності багатьох держав. Україна за обсягом завдань — як минулими, так і актуальними — увійшла до першої двадцятки найактивніших держав-миротворців.
Військовослужбовці ЗСУ виконували завдання щодо підтримання миру в операціях під егідою ООН, НАТО. Починаючи з 1992 р., у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки взяло участь понад 42 000 українських військовослужбовців, з яких 54 загинуло і понад 100 зазнали поранень. Військовослужбовці нашої держави брали участь у операціях з підтримання миру в африканських країнах, колишній Югославії, Лівані, Таджикистані. Грузії. Афганістані, Молдові, Іраку тощо (іл. 3.3).
Багатьох миротворців ЗСУ за зразкове виконання завдань було нагороджено урядовими нагородами іноземних держав, ООН і НАТО (медалями «За службу миру», «За участь у миротворчій операції в регіоні конфлікту», «За службу в Боснії та Герцеговині», «За службу в Косово»). Понад 200 миротворців нагороджено державними нагородами, приблизно 10 000 — відзнаками МО України.
Послідовно нарощуючи свій внесок у превентивну миротворчу діяльність, Україна сприяє створенню навколо своїх кордонів стабільної, сприятливої обстановки, зміцнює свій авторитет і підвищує свою роль не лише на Європейському континенті, а й у світі.
Іл. 3.3. Українські миротворці на африканському континенті
Виконайте тести!
Тест Прикладна фізична підготовка ( скрін оцінки чекаю у вайбер!!!)
Тести виконати обов' язково всім!!!!
Опрацюйте матеріал.!!! Смуга перешкод
Подолання смуги перешкод належить до числа найбільш ефективних прикладних навичок у процесі фізичної підготовки, адже сприяє інтегральному вдосконаленню природних рухів, життєво необхідних рухових навиків, ефективному розвитку фізичних здібностей. Підвищені вимоги пред'явлено і вольовим рисам - рішучості, наполегливості, самостійності. Завдяки різноманітності виконання рухових завдань з подолання смуг перешкод за умов обмеженого часу виникають відповідні ситуації, коли набуті раніше рухові навички можна застосовувати по-новому, своєчасно і раціонально виконуючи то одні рухові дії, то інші.
• Смуга перешкод
Виконання вправ для успішного подолання окремих елементів єдиної смуги перешкод сприяє розвитку сили, швидкості, витривалості, спритності, координації рухів, уваги, руховій пам'яті, закріпленню отриманих навиків та формуванню прикладних здібностей. Прикладні спеціальні здібності - це здатність організму протистояти специфічним (несприятливим) впливам зовнішнього середовища. До таких здібностей належать: стійкість до заколисування, гіпоксії, перевантажень, вестибулярна витримка.
У Національній академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного розробили та встановили стаціонарну смугу перешкод, що копіює перешкоди схожих об'єктів, які активно використовують у арміях країн-членів НАТО, та відображає найбільш ймовірні перепони для українських воїнів в умовах загальновійськового бою. Отже, перелік окремих елементів у запланованій послідовності для успішного подолання смуги перешкод армійського зразка є таким:
1 - лінія старту (вона ж є лінією фінішу) - початок смуги перешкод;
2 - дільниця для швидкісного бігу довжиною 20 м;
3 - рів завширшки 2;2,5;3 м, завглибшки 1 м;
4 - лабіринт завдовжки 6 м, завширшки 2 м, заввишки 1,1 м (кількість проходів - 10, ширина проходу - 0,5 м);
5 - паркан заввишки 2 м, завтовшки 0,25 м з нахиленою дошкою завдовжки 3,2 м, завширшки 0,25-0,30 м;
6 - зруйнований міст заввишки 2 м, який складається з трьох відрізків (прямокутних балок 0,2 м х 0,2 м). Перший - завдовжки 2 м, другий - 3,8 м з вигином у 135°, довжина від початку до вигину - 1 м; третій - 3,8 м з вигином 135°, довжина від початку до вигину - 2,8 м. Розриви між відрізками балок 1 м. На початку другого і в кінці третього відрізків перешкоди - вертикальні драбини з трьома щаблями;
7 - зруйнована драбина завширшки 2 м, висота щаблів - 0,8;1,2;1,5 і 1,8 м, відстань між ними - 1,2 м, біля високого щабля - нахилена драбина завдовжки 2,3 м з чотирма щаблями;
8 - стінка цегляна завширшки 2,6 м, заввишки 1,1 м і завтовшки 0,4 м з двома отворами: нижній розміром 1 м х 0,4 м розташований на рівні землі, верхній розміром 0,5 м х 0,6 м - на висоті 0,35 м від землі, та прилеглим до неї майданчиком 2,6 м х 1 м;
9 - колодязь та хід сполучення, глибина колодязя - 1,5 м, розміри перерізу по контуру - 1 х 1 м; у задній стійці колодязя - щілина розміром 1 х 0,5 м, яка з'єднує колодязь з перекритим ходом сполучення завглибшки 1,5 м, завдовжки 8 м з одним вигином; відстань від колодязя до траншеї - 6 м;
10 - траншея завглибшки 1,5 м.
Долати смугу перешкод потрібно лише за командою командира з інтервалом 10 сек. Старт подають двічі з відпочинком, під час якого командир пояснить зауважені помилки, акцентуючи увагу на окремих, найбільш складних елементах.
Домашнє завдання : повторити матеріал підручника.
Повторіть параграф 25 підручника.
Виконайте тести,скрін оцінки чекаю у вайбер!!!
Травма (ушкодження) очей — це вплив на орган зору різних ушкоджуючих факторів, що може спричинити порушення його функції або втрату зору. Під час травм ока спочатку ушкоджується його оптичний апарат: рогівка, кришталик і склисте тіло. У складніших випадках може ушкодитися сітківка і навіть зоровий нерв, що доволі часто може призводити до сліпоти.
Залежно від виду пошкоджувальних чинників, травми ока можуть бути:
• механічними (удар, потрапляння стороннього тіла, вогнепальне поранення уламками мін і кулями, ушкодження колючими й ріжучими предметами) (іл. 40.2, 40.3);
• хімічними (опік кислотами або лугами, спиртом, пральним порошком, клеєм та іншими речовинами побутової хімії);
• термічними (обмороження чи опік ока — полум’ям, паром, рідким металом, окропом, гарячою олією або іншими рідинами);
• променевими (унаслідок опромінення іонізуючим випромінюванням або ультрафіолетовими променями). Це може бути електроофтальмія, сніжна офтальмія в електрозварників, артистів під час кінозйомок та в осіб, що потрапили під опромінення кварцовою лампою тощо, а також у тих, які хто тривалий час перебуває на місцевості, покритій снігом і яскраво освітленій сонцем (іл. 40.4).
Можливе також виникнення травми від поєднання кількох факторів.
Під час травми ока може відбуватися і розрив щільних тканин, а також крововилив, порушення цілісності та кісткових стінок орбіти, може розпочатися сильна, тривала і неконтрольована сльозотеча.
У разі розриву повіки треба розкрити повіки і переконатися, що немає розривів очного яблука (іл. 40.5).
Ознаки травмування очей можуть бути різного ступеня виразності: від легкого почуття дискомфорту до сильного і нестерпного болю. Прояв інтенсивності симптомів безпосередньо залежить від місця локалізації стороннього тіла, а також ступеня ушкодження ока. За проникаючої травми очей постраждалий відчуває сильний біль, у нього різко погіршується або зовсім утрачається зір, відбувається ушкодження рогівки і склери ока.
У випадку, якщо немає відчуття дискомфорту, але все-таки є підозра, що в око потрапило стороннє тіло, необхідно негайно звернутися до лікаря, щоб запобігти розвитку можливих ускладнень.
Перед наданням допомоги треба переконатись у відсутності небезпеки на місці події для себе та постраждалого від травмувального чинника, що вже діяв, загрози від зовнішнього середовища та загрози від постраждалого і тільки після цього надавати допомогу. Якщо місце небезпечне, то треба дочекатися прибуття рятувальників. Перед тим, як надавати допомогу постраждалому, слід отримати його пряму або непряму згоду.
Надаючи допомогу постраждалому, не забувайте про власну безпеку! Необхідно перед оглядом та початком надання домедичної допомоги надягнути одноразові гумові або латексні рукавички!
Послідовність дій під час надання домедичної допомоги постраждалим з травмами й ушкодженнями очей:
• потрібно швидко провести огляд постраждалого, визначити, чи він притомний і дихає;
• бажано установити характер пошкодження та уточнити скарги;
• викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;
• допомогти постраждалому зайняти найбільш зручне положення.
Якщо постраждало му потрапили в очі дрібні сторонні речовини, наприклад бруд, пісок, дерев’яні чи металеві стружки і тому він унаслідок сильного болю не може відкріпи очі, то в такому випадку треба:
* попросити постраждалого повільно покліпати та обережно промити йому очі струменем теплої проточної води протягом не менше десяти хвилин;
* прикрити око чистою, стерильною серветкою, яку закріпити лейкопластирем до шкіри лиця (іл. 40.6);
* коли чужорідним тілом в оці стали мушка, вія, порошинка, смітинка, то око треба промити помірним струменем теплої води.
Якщо ж після промивання чужорідне тіло залишилося в оці, то можна використати стерильну марлеву серветку, щоб легенько дістати його. За відсутності позитивного результату або упевненості щодо видалення чужорідного тіла, треба прикрити око чистою, стерильною серветкою, яку закріпити лейкопластирем до шкіри обличчя. У будь-якому випадку для уникнення негативних наслідків травми треба, щоб такого постраждалого оглянув лікар-окуліст.
Іл. 40.6. Око прикрите чистою, стерильною серветкою, яку закріплено лейкопластирем до шкіри обличчя
Іл. 40.7. Пов’язка на обидва ока (бінокулярна пов’язка)
У разі ушкодження очей і наявності в них стороннього предмета:
— категорично не можна терти травмовані очі рукою або прикладати холод до очного яблука, щоб не посилити його травматичне ушкодження;
— не потрібно видаляти сторонній предмет з ока;
— необхідно накласти жорсткий щиток на око, щоб він спирався на край очної ямки (орбіти) і не торкався повік, зверху на нього покласти чисту стерильну серветку та закріпити її лейкопластиром і потім накласти пов'язку одночасно на обидва ока (бінокулярна пов’язка). Це потрібно для уникнення зайвих рухів травмованим оком, тому що очі є парним органом і рухаються синхронно, тобто коли рухається здорове око, то рухається одночасно і травмоване, що може значно погіршити наслідки травми, зокрема і спричинити втрату зору (іл. 40.7).
У разі потрапляння в очі хімічних розчинів треба промивати очі теплою проточною водою з чайника, з-під крана, з фляжки, гумової спринцівки, воду потрібно лити в напрямку зверху униз, від скроні до носа. Продовжувати цю процедуру необхідно до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги.
Винятком є потрапляння негашеного вапна: можна видаляти його кристали лише сухою стерильною марлевою серветкою або тампоном. Тільки після цього очі необхідно промити.
Хімічний опік очей кислотою вважають менш небезпечним порівняно з опіками, спричиненими лужними розчинами. Якщо на очне яблуко потрапила кислота, білок його передніх відділів починає згортатися (т. зв. коагуляція) і з нього утворюється своєрідна скориночка (струп), що перешкоджає подальшому руйнуванню тканин і проникненню кислоти. Але в постраждалого починається рясне сльозовиділення, що розчиняє кислоту, а вона поширюється на всю поверхню очного яблука та ушкоджує його поверхневі шари.
Винятком є потрапляння в око фтористоводневої, сірчаної та азотної кислот високої концентрації. Вони легко проникають у глибокі шари тканин очного яблука, навіть через струпи.
Луги, які потрапили на рогівку ока, спричиняють хімічний опік, унаслідок якого коагуляція білків не відбувається, а вони просто розчиняються. Тому скоринка, яка змогла б затримати луги, не утворюється. Вони проникають глибше і ушкоджують не тільки зовнішні, але і внутрішні елементи очного яблука. Руйнування тканин очей призводить до виникнення вологого некрозу (омертвіння), який може тривати кілька днів. Також може виникнути помутніння рогівки ока, ушкодження нервових закінчень і підвищення внутрішньоочного тиску, хоча біль у разі опіку лугами турбує постраждалого менше, ніж у разі потрапляння в око кислоти. Тому через відсутність сильного болю постраждалий не завжди усвідомлює небезпеку такої травми. Це може призвести до незворотних наслідків. Після потрапляння лужних розчинів у глибокі тканини очного яблука їх уже видалити звідти неможливо і людина повністю утрачає зір за кількох діб.
Пов'язку на очі після опіку не накладають, постраждалого треба терміново доправити до лікувального закладу.
Якщо з пораненого очного яблука відбувається витік рідини, то очі не можна промивати та накладати на них пов'язки, також не потрібно тиснути на них з метою зупинки кровотечі. Постраждалому необхідно лише надати зручного положення та забезпечити за ним постійний нагляд до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги. У бойових умовах необхідно на це око накласти жорсткий щиток, щоб він спирався на край очної ямки (орбіти) і не торкався повік, зверху на нього покласти чисту стерильну серветку та закріпити її лейкопластиром і потім накласти пов’язку одночасно на обидва ока (т. зв. бінокулярна пов’язка) та транспортувати його в положенні лежачи на спині.
У всіх випадках за погіршення стану постраждалого до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги треба повторно зателефонувати диспетчеру екстреної медичної допомоги і виконувати його указівки.
Порядок надання допомоги в разі травми очей.(дати відповіді в зошит)
1. Що таке травма або ушкодженнях очей?
2. Які бувають травми ока залежно від виду пошкоджу вальних факторів?
3. Які можуть бути ознаки травмування очей?
4. Назвіть послідовність дій під час надання домедичної допомоги постраждалим з травмами та ушкодженнями очей.
5. Що треба зробити перед наданням допомоги постраждалим з травмами та ушкодженнями очей?
6. Яка послідовність надання домедичної допомоги, якщо постраждалому потрапили в очі дрібні сторонні речовини?
7. Яка послідовність надання домедичної допомоги, якщо в постраждалого є пошкодження очей з наявністю в них стороннього предмета?
8. Як треба правильно накладати жорсткий щиток на ділянку ока?
9. Яка послідовність надання домедичної допомоги, якщо в очі постраждалого потрапили хімічні розчини?
10. Яка послідовність надання домедичної допомоги, якщо з пораненого очного яблука відбувається витік рідини в умовах мирного часу та під час бойових дій?
Біг по пересіченій місцевості (іл. 36.1), або крос (скорочення від англ. cross country race або англ. cross country running — «біг по пересіченій місцевості») — одна з дисциплін легкої атлетики.
Траса кросу не має жорсткої міжнародної стандартизації. Зазвичай вона пролягає по пересіченій місцевості в лісовій зоні або на відкритому просторі. Траса дистанції огороджена яскравими стрічками з двох боків, щоб відмежувати спортсменів від глядачів. Змагання зазвичай проводять восени і взимку. Крос може відбуватися в суворих по годних умовах, таких як дощ, вітер, мокрий сніг.
Біг під час кросу відбувається в середньому темпі вільним маховим кроком. Готуючись до кросу, необхідно звертати увагу на окремі елементи: положення на старті, старт і стартовий розбіг, біг по дистанції і фінішування.
Старт у кросі груповий. Підрозділ шикується на лінії старту в одну або дві шеренги. Кількість учасників у забігу на 3 км не має перевищувати 30 осіб, у кросі на 1 км — відповідно 20 осіб. Інтервал між стартами підрозділів має бути не менше 2-3 хв на 1 км і 5-6 хв на 3 км.
Іл. 36.1. Біг по пересіченій місцевості
Перед бігом військовослужбовці беруть високий старт (сильніша нога на лінії старту, другу відставляють назад). За командою «Увага!» переносять вагу тіла на ногу, що стоїть попереду, злегка згинаючи обидві ноги, корпус нахиляється вперед, руки зігнені в ліктьових суглобах. За командою «Руш!», енергійно випрямляючи ногу, що стоїть попереду, зробити поштовх уперед, одночасно розпочати рухи руками.
Стартовий розбіг. Перші 8-10 м слід бігти невеликими, але частими кроками, поступово набираючи швидкість, при цьому корпус залишається в нахиленому положенні. До кінця стартового розбігу (20-30 м) корпус поступово випрямляється, довжина кроку збільшується і бігун переходить на «махові кроки».
Біг по дистанції. Під час бігу по рівних ділянках місцевості доцільно бігти «маховим кроком». Ногу ставити з п’ятки з подальшим перекатом на всю ступню (підошву). Це дещо подовжує крок у межах 150-160 см за темпу 180-190 кроків за хвилину. Від початку дистанції потрібно об’єднатися в групи, підготовлені приблизно однаково. Спрямовуючим має бути більш досвідчений бігун, який міг би правильно й рівномірно розподілити сили на всю дистанцію. Не слід також з початку бігу «тягнутися» за дуже сильним бігуном, оскільки темп бігу, звичний для добре тренованого, може призвести до різкої втоми менш тренованого.
На підйомах слід бігти меншими кроками, не випрямляючи повністю ногу й ставлячи її на носок. Спускаючись з гори, слід розслабити м’язи тіла і, використовуючи інерцію, бігти широкими кроками, ставлячи стопу на п’яту. Корпус при цьому потрібно відхиляти назад. На м’якому ґрунті слід бігти короткими кроками, збільшивши їх частоту, бо м’яка опора не дає можливості здійснювати енергійний поштовх ногою.
Під час бігу по бруківці або асфальтовій доріжці ногу необхідно ставити на всю підошву, крок зменшити й уважно стежити за станом дороги. По слизькому ґрунту бігти дуже обережно, меншими кроками, а на нерівній місцевості — знизити швидкість бігу. Через ліс і чагарник слід бігти, оберігаючи себе руками від ударів гілок.
На повороті необхідно нахиляти тулуб дещо вперед-ліворуч, убік повороту. Ліва рука рухається в передньо-задній площині, наближаючись до тулуба. Права рука рухається ніби в поперечній площині з дещо відведеним ліктем назовні. Постановка лівої ноги відбувається на зовнішню частину стопи, а правої — на внутрішню, носком досередини. Нахил тулуба залежить від крутизни повороту та швидкості бігу. Найбільш раціональним є нахил тулуба вперед-ліворуч.
Необхідно дихати ритмічно, робити глибокий вдих і повний видих. На 4—5 кроків відбувається вдих через ніс або напіввідкритий рот, на 3-4 кроки — повний видих. За появи втоми дихання зазвичай частішає. У процесі тривалого бігу в кожного настає так звана «мертва точка», тобто стає важко дихати. Від цього моменту дихати слід глибше, намагаючись розслабити м’язи рук і ніг. Можна зменшити темп, але в жодному разі не переходити на крок і не зупинятися. З полегшенням самопочуття знову збільшують швидкість бігу.
Фінішування. Початок фінішування (прискорення бігу наприкінці дистанції) доцільно починати за 150-200 м до фінішу. Для цього необхідно збільшити частоту кроків, особливо за наявності почуття втоми. Збільшити частоту руху ніг значно легше, якщо почати частіше працювати руками і вище піднімати стегно.
Іл. 36.2. Воєнізований крос
Пройшовши лінію фінішу, не слід одразу зупинятися, сідати, тим більше — лягати. Необхідно пробігти ще 50-60 м повільним бігом, поступово переходячи на крок. Потім виконати кілька вправ для розслаблення м'язів і відновлення дихання. Не слід також одразу після фінішу пити воду, у жодному разі не можна курити.
Марш-кидок. Марш-кидок, або воєнізований крос (іл. 36.2), виконують з повною бойовою викладкою. Старт — загальний. У кожного учасника є автомат з магазином, сумка для магазинів з 3-ма магазинами, протигаз. Заборонено додаткове кріплення зброї та спорядження, яке перешкоджає їх негайному використанню. Під час марш-кидка дозволена взаємодопомога без передавання предметів екіпірування. Дійти до фінішу мають усі учасники підрозділу. Час визначають за останнім, хто фінішував.
Кожен військовослужбовець перед марш-кидком має перевірити та підготувати одяг, взуття, спорядження й озброєння. Обмундирування має бути вільним, не обмежувати рухів під час ходьби та бігу. Взуття добирають за розміром. Верхній ґудзик куртки розстібають.
Зброя під час марш-кидка може знаходитися в положенні «за спину», «на ремінь», «на груди» або в руках. Для зручності бігу зі зброєю в положенні «на груди» автомат зсувають дещо праворуч і притримують правою рукою біля магазина. Під час бігу зі зброєю її можна тримати в правій руці за ців’я або в обох руках. Ремені озброєння і спорядження не слід затягувати занадто туго. Сумку (підсумок) з магазинами кріплять так, щоб не заважала руху. Протигаз підганяють за висотою і кріплять.
Взвод шикується для марш-кидка в колону по три (чотири), а під час пересування вузькою дорогою — у колону по одному (два). Командири перебувають на чолі підрозділів. У взводі в голову колони ставлять найсильніших військовослужбовців, за ними — слабших. Замикають взводну колону заступник командира взводу і 3-4 сильних бігуни, які організовують допомогу тим, хто не встигає.
Розраховуючи швидкість руху марш-кидка, треба взяти до уваги, що за несприятливих умов середня швидкість знижується на 10-15%, а в нічних — на 20-25% середньої швидкості в денний час.
Найкраще здійснювати марш-кидок, чергуючи крокування та біг. Темп ходьби під час прискореного кроку 110-120 кроків/хв. Залежно від зросту учасника, ґрунту, рельєфу та викладки довжина кроку становить 70-80 см. Під час ходьби корпус злегка нахиляють уперед, ногу ставлять спочатку на п’яту, потім на всю ступню з подальшим перекатом на її передню частину. Руки здійснюють вільні поперемінні рухи. Дихання ритмічне й глибоке: на 4-5 кроків один вдих, на 5-6 кроків — видих (12-15 вдихів і видихів на хвилину).
Прискорену ходьбу застосовують під час марш-кидків, переходячи від ходьби похідним кроком до бігу, пересуваючись униз по схилу. Темп прискореної ходьби 130-140 кроків за хвилину, довжина кроку в межах 80-90 см. Руки під час прискореної ходьби здійснюють рухи по більш широкій амплітуді.
Під час здійснення марш-кидка застосовують повільний біг. Корпус під час бігу нахилений трохи більше, ніж під час ходьби. Поштовх ногою, яка позаду, відбувається м’яко; після відштовхування ногу, згинаючи в коліні, виносять уперед і ставлять на землю (на всю ступню або на підбор з перекатом на носок). Руками, зігнутими в ліктях, виконують вільні поперемінні рухи. Темп бігу 150-165 кроків на хвилину за довжини кроку 70-90 см. Дихання ритмічне й глибоке; потрібно звертати увагу на повний видих. Найкраще дихати носом. Проте застосовують і змішане дихання: вдих через ніс, а видих через рот. Під час повільного бігу на 4-5 кроків робиться вдих, а на наступні 4-5 кроків — видих. За середнього темпу вдих, а також видих припадають на 2-3 кроки, а за швидкого і тривалого бігу — на кожні 1-2 кроки.
Особливості умов проведення марш-кидка вимагають від учасників оволодіння технікою пересування різною місцевістю: рівним, гладким, твердим і м’яким ґрунтом; болотяною місцевістю, високою травою. Треба вміти долати підйоми й спуски, вертикальні й горизонтальні перешкоди. Змінний рельєф місцевості, різниця в ґрунті та перешкоди вимагають постійної уваги і змін техніки пересування. Так, наприклад, варто бігти: у лісі — ставлячи ногу на рівній стежці на п’яту з перекатом на носок; на м’якій трав’янистій поверхні — на всю стопу; по піску, снігу чи пухкому ґрунті — частими кроками, ногу ставити на всю стопу.
Рух угору відбувається малими кроками з нахилом корпуса вперед; пересування вниз — вільним кроком, ставлячи ногу на п’яту та відхиляючи корпус назад. Рух по воді й снігу, які доходять до колін, виконують кроком з високим підніманням колін так, щоб стопа піднімалась над поверхнею води чи снігу. Рух по в’язкому (слизькому) ґрунті здійснюють невеликими кроками; ноги переставляють швидко, щоб не зав’язнути в ґрунті або зісковзнути з опори; ставити ногу потрібно на всю стопу і вибирати для опори тверді ділянки.
Канави, ями невеликі, калюжі потрібно перестрибувати, дещо збільшуючи перед ними швидкість та відштовхуючись ногою, яка сильніша, і приземлюючись на одну або обидві ноги; невисокі (до 30 см) і неширокі (1-1,3 м) перешкоди варто долати біговим кроком. Глибокі та великі канави обходять або проходять по їх дну.
Огорожі, бар’єри, повалені дерева до 50-60 см долають бар’єрним кроком, а більш високі перешкоди (близько 100 см) — наступаючи однією ногою або спираючись на руки і ногу (опорним стрибком). Перед перешкодою не треба зменшувати швидкість бігу.
Дайте відповіді на запитання!
1. На що потрібно звернути увагу під час кросу?
2. Що потрібно зробити, пройшовши лінію фінішу під час кросу?
3. Як найкраще здійснювати марш-кидок?
4. Яка техніка проведення марш-кидка?
5. Яка техніка пересування в процесі марш-кидка по різній місцевості?
Домашнє завдання : опрацюйте параграф 36
Комплекс вправ без обтяжень має такий вигляд:
1. Станьте прямо. Розведіть руки убік-вгору і одночасно підніміться на носки. Потягніться — вдих, поверніться у вихідне положення — видих. Повторити 10-12 разів. Зробити 3 підходи.
2. Станьте прямо, руки на поясі. Робіть випади вперед то однією, то другою ногою по 10-12 разів. Дихання рівномірне.
3. Ляжте на живіт, спираючись на руки. Віджимайтеся від підлоги і прогинатеся в попереку 10-12 разів. Дихання не затримуйте.
4. Тримайтеся рукою за спинку стільця і робіть махи однією ногою вбік, якомога вище. Потім поверніться й робіть махи іншою ногою. Повторіть 10-12 разів кожною ногою.
5. Станьте прямо, ноги на ширині плечей. Пружно нахиляйтеся вперед, щоб дістати долонями підлоги. Коліна не згинайте. Повторіть 10-12 разів.
6. Ляжте на спину. Піднімайте ноги до прямого кута. Повторіть 20-25 разів.
7. Стрибайте на місці або з просуванням — 20-25 стрибків.
8. Спокійна ходьба до відновлення рівномірного дихання.
Вправи з обтяженнями. Усі вправи цього комплексу для розвитку сили виконують за 3-4 підходи, роблячи між ними паузи по 2-3 хвилини, до заспокоєння дихання. В одному підході кожну вправу повторювати 8-10 разів.
1. Біг. Розпочинати з короткої дистанції і поступово збільшувати її.
2. Візьміть штангу вузьким хватом долонями, зверненими до стегон, згинаючи лікті, повільно піднімайте її до підборіддя. Піднімаючи штангу — вдих, опускаючи — видих.
3. Станьте або сядьте на лаву. Покладіть порожній гриф від штанги на плечі та з максимальною амплітудою повертайте тулуб в різні боки.
4. Станьте, у руках гантелі (долоні звернені всередину). Підійміть гантелі до плечей і підіймайте їх над головою то однією, то іншою рукою. Дихання рівномірне.
5. Станьте, нахиліться вперед, візьміть гантель у руку, зігнуту під прямим кутом, долоня звернена вперед. Згинайте і розгинайте передпліччя. Дихання рівномірне.
6. Ляжте на лаву, штанга в випрямлених руках над грудьми. Роблячи глибокий вдих, прямими руками опустіть штангу за голову до рівня лави.
7. Ляжте на похилу лаву. Візьміть штангу на груди хватом на ширині плечей, вижміть її вертикально. Вдих має збігатися з розширенням грудної клітки.
8. Початкове положення те ж. Розводьте гантелі перед грудьми.
9. Стоячи, тримайте штангу хватом знизу-ззаду стегон. Зробіть вдих, повільно присядьте і без паузи встаньте, не сутультеся.
10. Стоячи, нагніться, візьміть гантель і підніміть її до пояса (тяга в нахилі). Піднімаючи гантель — вдих, опускаючи — видих.
11. Сядьте на похилу лаву, гантелі тримайте по обидва боки тулуба, розвівши руки долонями всередину. По черзі згинайте і розгинайте руки в локтях. Дихання рівномірне.
12. Ляжте на похилу дошку, щоб ноги були вище голови (ноги закріплені), руки закласти за голову. Піднімайте тулуб, при цьому напружуючи черевні м'язи.
13. Ляжте на похилу дошку, щоб голова була вище ніг. Повільно піднімайте прямі ноги і опускайте їх за голову.
Силові вправи з власною вагою тіла. Віджимання (згинання і розгинання рук) в упорі лежачи (іл. 35.1).
Виконують з початкового положення: упор лежачи, прямі руки на ширині плечей, ноги спираються на носки, спина випрямлена. Віджиматися можна, спираючись на долоні. Але для зміцнення кистей, зап'ястних суглобів і пальців рекомендують віджимання з опорою на кулаках, на п'яти, чотирьох, трьох (на великому, вказівному і середньому) і двох (великому і вказівному) пальцях, а також на тильних сторонах долонь. Кількість віджимань необхідно збільшувати поступово. Вправу виконувати в різних режимах роботи м’язів: у довільному або максимальному темпі.
Згинання і розгинання тіла в тазостегнових суглобах («прокачування»).
З В. П. в упорі лежачи, ноги якнайширше, прогнутися в попереку, опустивши таз якнайнижче: не згинаючи прямих рук і ніг, ривком зігнутися в тазостегнових суглобах до максимуму і повернутись у В. П.
Повторювати 10-20 разів у проміжках між виконанням серій віджимань і упорі лежачи, не змінюючи при цьому В. П.
Підняття тулуба та ніг у сід кутом з положення лежачи на спині (іл. 35.2).
Іл. 35.1. Віджимання в упорі лежачи
Іл. 35.2. Підняття тулуба і ніг в сід кутом з положення лежачи на спині
Із В. П. лежачи на спині, руки витягнуті за голову: згинання тіла в тазостегнових суглобах, при цьому необхідно пальцями рук торкнутися носків ніг і повернутись у В. П. Вправу можна виконувати в рівномірному і невисокому темпі, з «вибуховим» характером розвитку м'язових зусиль і максимально можливим розслабленням перед поверненням у В. П., а також з додатковим обтяженням на ноги і руки (манжети, накладки). Можна виконувати згинання-розгинання один, два, три або більше разів на один рахунок. В одному підході можна доводити граничну кількість повторень до 50-70 разів, або виконувати серіями по 15-40 разів, із різною кількістю повторень на один рахунок. Загальна кількість повторень вправи може досягати 100-150 разів за тренування.
Підняття тулуба і ніг в сід кутом з поперемінним обертанням тулуба ліворуч-праворуч (іл. 35.3).
Із В. П. лежачи на спині, руки витягнуті за голову, ноги злегка зігнуті в колінах: зігнутися в тазостегнових суглобах і, повертаючись по черзі праворуч-ліворуч лівим або правим ліктем (або плечем), прагнути торкнутися правого (лівого) коліна і повернутись у В. П. Дозування таке саме, як і в попередній вправі.
Підняття ніг з положення лежачи на спині (іл. 35.4).
Із В. П. лежачи на спині, руки витягнуті за голову, підняти ноги вгору і, згинаючи тулуб, опустити їх за голову, торкнувшись носками підлоги. Ноги намагатися тримати прямими. Повторювати від 10 до 50 разів у 3-5 підходах. Вправу можна виконувати з обтяженням на ногах і з різною кількістю повторень на один рахунок.
Підняття тулуба з положення лежачи на спині (іл. 35.5).
Із В. П. лежачи на спині, руки в замку на потилиці, ноги трохи зігнуті в колінах і можуть бути закріплені на підставці, підняти тулуб і нахилитися вперед, потім повернутись у В. П. Дозування таке саме, як і в попередній вправі. Для ускладнення можна цю вправу виконувати з гантеллю.
Обертання в тазостегновому суглобі зігнутою в коліні ногою.
Із В. П. стоячи на одній нозі, іншу ногу зігнути в колінному суглобі і підтягти до грудей, стопу розслабити, виконати 20-30 кругових рухів назовні, а потім стільки ж всередину. Рівновагу зберігати за допомогою кругових рухів різнойменної руки. Повторити те ж для іншої ноги.
Обертання гомілкою і стопою зігнутої в коліні ноги.
Із В. П. стоячи на одній нозі, іншу ногу зігнути в коліні й підтягти до грудей, виконати по 20—30 кругових рухів гомілкою назовні й усередину, потім у тому ж порядку — стопою. Прагнути не опускати стегно, рівновагу підтримувати руками. Повторити те ж для іншої ноги. Вправу можна виконувати і для розминки.
Іл. 35.3. Підняття тулуба і ніг в сід кутом з поперемінним обертанням тулуба вліво-вправо
Іл. 35.4. Підняття ніг з положення лежачи на спині
Іл. 35.5. Підняття тулуба з положення лежачи на спині
Домашнє завдання : виконати силові вправи.
Визначення ознак та боротьба із шоком. Важливим моментом надання допомоги під час вторинного обстеження є боротьба з шоком — одним з найнебезпечніших ускладнень, яке може призводити до загибелі поранених. Тому важливою є профілактика розвитку шоку та боротьба з ним на ранніх стадіях, коли наслідки ще найменш небезпечні.
Причиною шоку в бойових умовах є насамперед значна втрата крові, опік другого та третього ступеня, який займає понад 20 % площі шкіри, блювота, пронос і надмірне потовиділення. Приблизно в 70 % випадків масивні кровотечі виникають під час проникних поранень із внутрішніх органів. На полі бою навіть у жовтій і зеленій зонах їх не зупинити, що вимагає негайної евакуації в лікувальну установу й термінових протишокових заходів.
Ознаки шоку:
- волога, але холодна (липка) шкіра, блідий або сіруватий колір шкіри;
- нудота;
- збудженість у початковій фазі змінюється на пригніченість або непритомність;
- незвична спрага;
- прискорене дихання — 5 і більше дихальних рухів за 10 с (спочатку може бути уповільнене);
- прискорений (понад 90 ударів за хв) та слабкий пульс;
- знижений артеріальний тиск, що проявляється ледь помітним або відсутнім пульсом на зап'ясті за наявності пульсу на сонній артерії.
Актуальними критеріями розвитку шоку в жовтій зоні для бійця, який надає домедичну допомогу, є зміна психічного стану (за відсутності травми голови) і ослаблення або відсутність периферичного пульсу.
Якщо з’явилися ознаки шоку, необхідно негайно вжити протишокових заходів:
- 1. За можливості, негайно викликати старшого бойового медика роти.
- 2. Припинити дію ушкоджувальних факторів: зупинити крововтрату, знерухомити пошкоджені кінцівки.
- 3. Притомного пораненого покласти в протишокове положення (лежачи на спині, ноги підняті трохи вище від рівня серця) (іл. 23.1). Це збільшить приплив крові до серця і дещо підвищить кров'яний тиск. Для піднімання ніг можна використати ящик, згорнуту польову куртку або інший стійкий предмет.
- 4. Непритомному пораненому увести носогорловий повітровід і перевести в стабільне положення на боці. Контролювати появу блювання. Повернути постраждалого на бік, а якщо це протипоказано, повернути його голову ліворуч для попередження потрапляння блювотних мас у верхні дихальні шляхи. Підставити до рота ниркоподібний лоток або таз.
Іл. 23.1. Поранений у протишоковому положенні
- 5. Якщо є підозра на перелом хребта або поранення голови, постраждалого покласти на спину (без підіймання ніг). Якщо можна, знерухомити його голову, шию та спину. Вставити носоглотковий повітровід. Доцільно використати шийний комірець, який є в наплічнику старшого бойового медика.
- 6. У разі відкритих поранень черевної порожнини покласти пораненого на спину із зігнутими в колінах ногами, щоб послабити тиск на черевну порожнину та зменшити біль.
- 7. Пораненого з ураженням грудної порожнини розмістити в сидячому положенні або покласти в стабільне положення, але на ушкоджений бік, що полегшить дихальну функцію здорової легені.
- Не можна піднімати ноги постраждалого, доки всі переломи нижніх кінцівок не будуть знерухомлені.
- 8. Потрібно вжити заходів для запобігання перегріванню або замерзанню постраждалого (див. § 26).
Пам'ятайте, що крововтрата може призвести до значного зниження температури тіла, навіть у спекотну погоду.
Доцільно не накривати накладений джгут, щоб він був помітнішим для персоналу, який буде займатися евакуацією та лікуванням пораненого на наступних етапах.
- 9. Розстебнути будь-який стискаючий одяг, зокрема чоботи, що покращить кровообіг.
- 10. Якщо поранений притомний та не має травми живота, давати йому пити маленькими ковтками теплі напої.
- 11. Допомогти старшому бойовому медику роти налагодити довенне переливання кровозамінників. Ввести антибіотик і знеболювальний засіб.
- 12. Підбадьорювати і заспокоювати пораненого. Пояснювати щоразу, що збираєтесь зробити. Поранений повинен бути впевненим у тому, що ви йому допомагаєте і знаєте, що слід виконати.
Після надання домедичної допомоги пораненого слід перевести в стабільне бокове положення для очікування евакуації.
Повідомте командирові про завершення надання домедичної допомоги пораненому; передайте інформацію евакуаційній команді; за наявності заповніть картку пораненого. За можливості, будьте коло пораненого і виконуйте повторний огляд з інтервалом 15 хв. Якщо тактична обстановка погіршується, продовжуйте виконання бойового завдання.
Надання домедичної допомоги в разі опіків. Опік — це травма м'язової тканини або шкіри, спричинена дією тепла, електроенергії, хімічних речовин, тертя або випромінювання. Розрізняють опіки термічні, електротермічні, хімічні, радіаційні, комбіновані ураження та опіки бойовими запалювальними сумішами.
Найчастіше трапляються термічні опіки. Під час надання домедичної допомоги розрізняють опіки чотирьох ступенів.
1) I ступінь (еритема) — почервоніння шкіри, набряклість і біль, без пухирів (іл. 25.1);
2) II-а ступінь (пухирі) — сильний біль із інтенсивним почервонінням, відшаруванням епідермісу з утворенням червоних, вологих пухирів, наповнених прозорою чи каламутною рідиною, які блідніють під час натискання (іл. 25.2);
3) II-б ступінь — суха поверхня шкіри, що не блідне при натисканні (іл. 25.3);
4) III ступінь — суха біла або червона з тромбозом судин поверхня шкіри, під якою перебувають ушкоджені тканини (іл. 25.4).
Частіше трапляються поєднані ступені опіків.
Порядок надання домедичної допомоги немедичними працівниками постраждалим з опіками. Основним завданням надання домедичної допомоги під час переломів є проведення насамперед тих заходів, від яких залежить збереження життя постраждалого.
Перед наданням допомоги необхідно переконатися у відсутності небезпеки на місці події для себе та постраждалого від травмувального чинника, що вже діяв, і загрози від зовнішнього середовища. Якщо місце небезпечне, то треба дочекатися прибуття рятувальників.
Необхідно перед оглядом та початком надання постраждалому домедичної допомоги одягнути одноразові гумові або латексні рукавички і тільки після цього надавати йому допомогу.
Перед тим як надавати допомогу постраждалому, треба отримати від нього пряму або непряму згоду (якщо він притомний).
Спочатку треба швидко оглянути постраждалого для визначення, чи він притомний і дихає;
- викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;
- якщо в постраждалого відсутнє дихання, потрібно відновити прохідність дихальних шляхів та негайно розпочати серцево-легеневу реанімацію;
- визначити, які в постраждалого ступені опіків.
За наявності в постраждалого опіків першого і / або другого ступеня, охолодити місце опіку прохолодною, але не крижаною водою, не можна використовувати лід (іл. 25.5); після охолодження накрити ушкоджену ділянку чистою вологою серветкою; пухирі не слід спеціально проколювати, але якщо вони розірвались, то накласти чисту, стерильну пов'язку.
У разі виявлення в постраждалого опіків третього і/або четвертого ступеня, накрити місце опіку чистою, стерильною серветкою і періодично поливати її холодною водою, щоб вона залишалася холодною.
За наявності ознак шоку надати постраждалому протишокове положення (положення з опущеною головною частиною тіла) (іл. 25.6).
Іл. 25.6. Протишокове положення (положення з опущеною головною частиною тіла)
Опіки навколо рота і носа можуть свідчити про ушкодження верхніх дихальних шляхів і легень, тому слід контролювати прохідність дихальних шляхів. Якщо є підозра на опік дихальних шляхів або легень, треба постійно спостерігати за диханням!
Не слід використовувати в разі опіків мазі, гелі та інші засоби до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги.
Якщо опіки спричинені хімічними речовинами, місце ушкодження слід постійно промивати чистою водою кімнатної температури до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги.
Також необхідно забезпечити постійний нагляд за постраждалим до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, а за погіршення його стану повторно зателефонуйте диспетчеру екстреної медичної допомоги.
Надання домедичної допомоги під час відмороження. Відмороження, або обмороження, — ушкодження тканин організму з розвитком місцевих та системних змін під дією холоду, вітру, підвищеної вологості та через носіння тісного або мокрого взуття, перебування в нерухомому положенні; унаслідок незадовільного загального стану постраждалого — хвороба, виснаження внаслідок перенесених інфекційних хвороб, гіповітамінозу, алкогольного сп'яніння, отруєння, крововтрат тощо.
За температури нижче -30 °С вирішальна роль у виникненні відмороження належить дії холоду, а за більш високих температур набуває значення ще й поєднання холоду з високою вологістю повітря і підвищеною швидкістю вітру.
У перебігу відморожень вирізняють два періоди: дореактивний, або прихований, який триває від початку впливу холоду до відігрівання та відновлення нормальної температури в уражених холодом тканинах, та реактивний — з початку відновлення кровообігу в них у процесі відігрівання.
Від того, наскільки тривало в дореактивний період відмороження відбувається вплив холоду і який буде ступінь зниження температури тканин, залежить вираженість патологічних змін у реактивний період. Суб'єктивно в цей період постраждалий відчуває на тлі загального замерзання зниження рухливості й відчуття скутості в уражених кінцівках, оніміння, нерізкий біль, поколювання, «повзання мурашок» тощо. Серед симптомів стають помітними блідість та охолодження шкірних покривів, зниження больової і дотикової чутливості, сповільнення частоти дихання. Унаслідок заледеніння кінцівок може зникати пульс на периферичних артеріях. Що поширеніше побіління шкіри із синюшним відтінком унаслідок погіршення приливу до неї крові й триваліший період охолодження тканин, то вірогідно тяжчим буде відмороження. Тканини обмороженої частини тіла ушкоджуються через нестачу крові й утворення в них кристалів льоду. Печіння шкіри в уражених холодом ділянках та сильний біль з'являються відразу після початку процесу відігрівання.
Однак передбачити тяжкість травматичних ушкоджень у цей період неможливо. Лише після відновлення нормальної температури тканин у реактивному періоді відбувається їх ушкодження та виявляються зміни, що дає змогу визначати ступінь відмороження і відповідно про тяжкість травми. Хоч процес відмирання уражених тканин може іноді тривати до 5-7 днів й довше, і тільки тоді можна остаточно установити глибину відмороження.
Перша ознака реактивного періоду — поява набряку тканин, слідом за яким виникають болі й зміни шкірних покривів, адекватні глибині ураження тканин. Вони, залежно від ступеня холодового ураження, із воскового сіро-блідого можуть набувати мармурового, синюшного або й чорного кольору. В уражених тканинах починаються значні, а іноді й незворотні зміни. Їх тяжкість залежить від ступеня відмороження.
Класифікація відмороження. За тяжкістю та глибиною ураження розрізняють чотири ступені відмороження:
Під час надання домедичної допомоги розрізняють чотири ступені відмороження:
1) I ступінь — шкіра постраждалого блідого кольору, незначно набрякла, чутливість знижена або повністю відсутня (іл. 25.6);
2) II ступінь — у ділянці відмороження утворюються пухирі, наповнені прозорою або білою рідиною; характерні підвищення температури тіла, охолодження (іл. 25.7);
3) III ступінь — омертвіння шкіри: з'являються пухирі, наповнені рідиною темно-червоного або темно-бурого кольору; навколо омертвілої ділянки розвивається запальний вал (демаркаційна лінія); характерний розвиток інтоксикації — охолодження, потовиділення, значне погіршення самопочуття, апатія* (іл. 25.8);
4) IV ступінь — поява пухирів, наповнених чорною рідиною. У постраждалого наявні ознаки шоку (іл. 25.9).
Особливим різновидом відмороження є «траншейна стопа», що розвивається за температури вище 0 °С унаслідок тривалої (не менше 3-4 діб) дії на стопи холоду та вологи в умовах вимушеної малорухомості. Воно частіше виникає в польових умовах навесні або восени. Сприяє виникненню «траншейної стопи» носіння тісного вологого взуття. Холод та волога звужують судини і кров не надходить у тканини стопи, що сприяє відмороженню. Для цього ураження характерні спочатку свербіж, оніміння і біль. Прямими ознаками «траншейної стопи» є бліда воскоподібна шкіра стоп уражених кінцівок, синюшність (ціаноз) навколо нігтів, біль у суглобах стоп, утрата всіх видів чутливості та функції кінцівки. Постраждалий може ходити лише на п'ятках. Пізніше розвивається набряк, що охоплює ногу до колінного суглоба, утворюються пухирі з кров'яним вмістом і виникає нечутливість стоп на тлі загального тяжкого стану та сильної гарячки постраждалого. У тяжчих випадках розвивається волога гангрена (омертвіння) стоп.
Порядок надання домедичної допомоги немедичними працівниками постраждалим з відмороженням:
Перед наданням допомоги необхідно переконатися у відсутності небезпеки на місці події для себе та постраждалого від травмувального чинника, що вже діяв, і загрози від зовнішнього середовища. Якщо місце небезпечне, то треба дочекатися прибуття рятувальників.
Необхідно перед оглядом та початком надання постраждалому домедичної допомоги одягнути одноразові гумові або латексні рукавички і тільки після цього надавати йому допомогу.
Перед тим як надавати допомогу постраждалому, треба отримати від нього пряму або непряму згоду (якщо він притомний).
Спочатку треба швидко оглянути постраждалого для визначення, чи він притомний і дихає;
- викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;
- якщо в постраждалого відсутнє дихання, потрібно відновити прохідність дихальних шляхів та негайно розпочати проведення серцево-легеневої реанімації.
За можливості, перемістити постраждалого в тепле приміщення, обережно без зусиль зняти мокрий одяг та взуття (ліпше розрізати взуття та одяг), щоб не вразити ушкоджені ділянки тіла.
Тепло закутати постраждалого. Якщо він притомний, то для загального зігрівання напоїти безалкогольними гарячими напоями — кавою, чаєм, молоком тощо.
Не потрібно інтенсивно розтирати й масажувати відморожені частини тіла. Це може спричинити травми судин, що підвищить небезпеку їх тромбозу та збільшить глибину ушкодження тканин.
Зігрівати постраждалого можна за допомогою тепла рук того, хто надає допомогу, або теплих грілок. У приміщенні кінцівки можна зігріти занурюванням їх у теплу воду (37-38 °С). На ушкоджені ділянки накласти чисті пов'язки та знерухомити переохолоджені пальці, кисті й стопи. За необхідності, провести іммобілізацію за допомогою стандартних або імпровізованих шин.
Якщо постраждалий непритомний, але зі збереженим нормальним диханням, то його доцільно перевести в стабільне положення (іл. 25.10) та накрити термопокривалом/ковдрою. Потрібно забезпечити постійний нагляд за постраждалим до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, а в разі погіршення його стану повторно зателефонувати диспетчеру екстреної медичної допомоги.
Іл. 25.10. Стабільне положення непритомного постраждалого
Надання домедичної допомоги в разі проникного поранення ока.
Проникним пораненням очного яблука називають таке поранення, за якого предмет, яким його завдано, спочатку ушкоджує його оптичний апарат: проникає через всю товщу зовнішньої оболонки ока (склери або рогівки), часто й через кришталик та склисте тіло (іл. 25.11). У складніших випадках може ушкодитися сітківка і навіть зоровий нерв, що може спричинити зниження зорових функцій і навіть цілковиту сліпоту, а також призвести до втрати другого неушкодженого ока.
Порядок надання домедичної допомоги немедичними працівниками постраждалим з проникним пораненням ока.
Перед наданням допомоги треба переконатись у відсутності небезпеки на місці події для себе та постраждалого від травмувального чинника, що вже діяв, загрози від зовнішнього середовища та загрози від постраждалого і тільки після цього надавати допомогу. Якщо місце небезпечне, то треба дочекатися прибуття рятувальників. Перед тим, як надавати допомогу постраждалому, слід отримати його пряму або непряму згоду (якщо він притомний).
Надаючи допомогу постраждалому, не забувайте про власну безпеку! Необхідно перед оглядом та початком надання домедичної допомоги надягнути одноразові гумові або латексні рукавички!
Подальші дії:
- швидко провести огляд постраждалого, визначити, чи він притомний і дихає;
- бажано установити характер ушкодження ока та уточнити скарги;
- не потрібно видаляти сторонній предмет з ока;
- викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;
- допомогти постраждалому зайняти найбільш зручне положення;
- необхідно накласти жорсткий щиток (іл. 25.12) на око, щоб він спирався на край очної ямки (орбіти) і не торкався повік (не накладати компресійну пов'язку) (іл. 25.13). Якщо сторонній предмет стирчить з ока, то він не повинен торкатися жорсткого щитка. У таких випадках можна використовувати імпровізовані щитки. Зверху на щиток покласти чисту стерильну серветку та закріпити її лейкопластиром і потім накласти пов'язку одночасно на обидва ока (бінокулярна пов'язка) (іл. 25.14). Це потрібно для уникнення зайвих рухів травмованим оком, тому що очі є парним органом і рухаються синхронно, тобто коли рухається здорове око, то рухається одночасно і травмоване, що може значно погіршити наслідки травми.
Надання домедичної допомоги постраждалим з проникним пораненням ока в тактичних умовах:
a) виконайте швидкий польовий тест на гостроту зору, з'ясуйте, що може бачити поранений у такій послідовності: друковані літери, кількість пальців, рухи руками та реакція на світло;
б) накладіть на око важкорухомий захисний жорсткий щиток для очей (не очну пов'язку!), щоб він спирався на краї очної ямки і не торкався повік; накладіть пов'язку і на друге око, щоб обмежити рухи ушкодженого ока;
в) дайте пораненому таблетку ципрофлоксацину 500 мг, що є в його індивідуальній аптечці, для попередження розвитку інфекції, і не застосовуйте ніякого місцевого лікування.
Домашнє завдання : опрацюйте параграф 24-25,зробіть конспект
Як вам вже відомо (див. § 18), у зоні тактичних умов (жовтій зоні) поранений перебуває у відносно безпечному місці, що дає змогу провести його огляд щодо виявлення загрозливих для життя станів та їх усунення (первинний огляд за алгоритмом MARCH, див. § 19).
Згодом, якщо цьому сприяє тактична обстановка, пораненому проводять вторинний огляд — повний огляд у межах тактичної обстановки, щоб виявити всі травми і поранення, що не були діагностовані під час первинного огляду. Рішення про його проведення приймають, залежно від тактичної ситуації та за наказом командира підрозділу. У процесі проведення вторинного огляду в міру виявлення ушкоджень пораненому надають домедичну допомогу і готують до евакуації. Як зазначалося, за цих умов на початковому етапі доступними засобами для надання домедичної допомоги є індивідуальна аптечка пораненого бійця та бійця, який надає йому домедичну допомогу. Відтак командир підрозділу може залучити бойового медика взводу або старшого бойового медика роти, у наплічнику якого є додаткові ресурси для рятування життя пораненого.
Основний пріоритет у ході вторинного обстеження пораненого — це ваша власна безпека. Поки ви живі, у пораненого бійця є шанс на порятунок. Переконайтеся, що вам нічого не загрожує. Перш ніж працювати з пораненим, оцініть тактичну ситуацію, забезпечте вогневе прикриття зони надання допомоги. Переконайтесь, що поранений роззброєний. За необхідності евакуюйте його в безпечніше місце.
Отже, вторинний огляд проводять після зупинки масивних загрожуючих життю кровотеч з кінцівок, забезпечення прохідності дихальних шляхів, перевірки дихання та ліквідації проникаючого поранення грудної клітки (за цих обставин бронежилет буде розстебнутим, а передня бронепластина відкинута набік або й догори залежно від конструкції бронежилета).
Оглядають як притомних поранених, так і поранених з порушеною і збереженою свідомістю. Поранені не завжди можуть скаржитися на рани, які їх менше турбують, але які часто є не менш небезпечними.
Огляд проводять, стоячи на одному коліні: 1) це положення низького старту, що в разі небезпеки дає змогу швидше переміститися в укриття; 2) вільне коліно допоможе здійснити фізичний вплив на пораненого в разі його неадекватної поведінки.
Повний огляд відбувається в положенні пораненого на спині за умов забезпечення в непритомного пораненого прохідності дихальних шляхів (див. § 21). Із цією метою доцільно встановити носогорловий повітровід.
План повного огляду такий: 1) голова; 2) шия; 3) грудна клітка; 4) живіт; 5) таз; 6) ноги; 7 ) руки; 8) хребет, спина і сідниці.
Загальні правила вторинного огляду такі:
- побачити і промацати всі доступні місця тіла пораненого;
- знайти рани, які не помітили під час первинного огляду. Щоразу, коли ви бачите рани або кров на рукавицях, слід негайно обробити виявлену рану й зупинити виявлену кровотечу, надаючи перевагу компресійним пов'язкам, перш ніж продовжувати огляд;
- виявити порушення анатомічної цілісності кісток (вкорочення кінцівок, викривлення по осі, рухливість там, де цього не повинно бути, крепітація — хрускіт під час тертя кісткових відламків один до одного, припухлість, біль (якщо поранений притомний)).
Отже, незначні кровотечі доцільно зупиняти шляхом накладання компресійної пов’язки. Із цією метою доцільно скористатися ізраїльським бандажем або його аналогами.
Послідовність вторинного огляду. Огляд голови починають з перевірки купола шолома на цілісність і наявність осколків. Зупинені шоломом великі осколки можуть частково проникати в череп, тоді знімання шолома становить небезпеку для життя бійця. Тому спершу руками проходять під шоломом і перевіряють наявність крові, що може свідчити як про тупу, так і проникну травму голови. За відсутності крові в шоломі, розстібають фіксатор і плавним рухом знімають шолом, притримуючи голову. Цю маніпуляцію краще виконувати удвох.
Верх голови, боки і потилицю оглядають і промацують. Звертають увагу, чи немає підтікання з вух і носа рідини жовтуватого або кривавого відтінку, що може свідчити про тяжку травму голови або контузію. Шолом на пораненого одягають повторно.
Оглядають шию для виявлення кровотечі, симптомів стрімкого розвитку напруженого пневмотораксу (роздуті шийні вени, зміщена гортань). Промацують хребці шийного відділу хребта (від основи черепа до початку грудних хребців).
Ретельно оглядають пахвові ділянки, які незахищені бронеелементами і через велику кількість складок одягу можуть приховати масивну кровотечу з пахвової і плечової артерій. У разі виявлення критичної кровотечі в цій зоні необхідно негайно вжити заходів для її зупинки (Див. § 20).
Зніміть передній модуль бронежилета постраждалого, якщо він ще не був знятий для обробки ран грудної клітки під час виявлення порушення дихання під час первинного обстеження.
Розстебніть одяг, огляньте і промацайте грудну клітку спочатку спереду, а потім з боків. Після огляду грудної клітки — одягніть пораненого. У холодну пору року та в разі значної втрати крові грудну клітку оглядають під одягом.
Огляд живота проводять шляхом плавного промацування 4-х умовних зон навколо пупа, склавши руки одна на одну. Глибина натискання становить близько 4-6 см. У нормі всі чотири квадрати повинні бути однаковими на дотик.
Перевіряючи цілісність кісток таза, спершу знайдіть виступаючі місця на кістках таза і натисніть спершу до середини, потім зверху вниз. Робіть це дуже повільно! Якщо кістки почнуть зміщатися, ви зразу ж це відчуєте і мусите негайно зупинити тиск!
Далі промацайте по черзі руки і ноги, стежачи, чи є відхилення і кров.
Нарешті підійміть ближчу до вас руку пораненого, переведіть її за його голову, дальшу руку перекиньте через груди, схрестіть ноги пораненого в щиколотках, візьміть його за плече та стегна і перекотіть до себе, сперши на свої коліна. У цьому положенні промацайте решту хребта від плечей до сідниць, далі — всю площу спини та сідниць, зважаючи, чи там є кров. Після цього покладіть пораненого на спину.
Повний огляд, незважаючи на його довгий опис, повинен відбуватися швидко і тривати не більше хвилини. Тривалість огляду зростає тільки на час надання допомоги під час виявлення нових ушкоджень.
На всі виявлені рани, які кровоточать, накладають компресійну пов’язку. Під час виявлення масивної кровотечі із пахвової або плечової артерії у верхній частині плеча, яку неможливо зупинити накладання джгута - рану тампонують (див. § 20). Під час виявлення напруженого пневмотораксу терміново викликають старшого бойового медика роти для проведення декомпресійної пункції грудної клітки. Усі інші проникаючі рани грудної клітки закривають герметичною пов’язкою (див. § 22).
У разі виявлення порушення цілісності кісток їх знерухомлюють, у разі опіків і відморожень — накладають пов’язки, про що йтиметься в §§ 24-25.
Визначення ознак та боротьба з шоком. Важливим моментом надання допомоги в ході вторинного обстеження є боротьба з шоком — одним з найнебезпечніших ускладнень, яке може призводити до загибелі поранених. Тому важливою є профілактика розвитку шоку та боротьба з його проявами на ранніх стадіях, коли його наслідки ще найменш небезпечні.
Причиною шоку в бойових умовах є насамперед значна втрата крові, опік другого та третього ступеня, який займає понад 20 % площі шкіри, блювота, пронос та надмірне потовиділення. Приблизно в 70 % випадках масивні кровотечі виникають під час проникаючих поранень із внутрішніх органів. На полі бою навіть у жовтій і зеленій зонах їх не зупинити, що вимагає негайної евакуації в лікувальну установу та термінових заходів боротьби із шоком.
Ознаки шоку: волога, але холодна (липка) шкіра, блідий або сіруватий колір шкіри; нудота; збудженість у початковій фазі змінюється на пригніченість або непритомність; незвична спрага; прискорене дихання — 5 і більше дихальних рухів за 10 с (спочатку може бути уповільнене); прискорений (понад 90 ударів за хв) та слабкий пульс; знижений аретріальний тиск, що проявляється ледь помітним або відсутнім пульсом на зап’ясті за наявності пульсу на сонній артерії.
Актуальними критеріями розвитку шоку в жовтій зоні для бійця, який надає домедичну допомогу, є зміна психічного стану (за відсутності травми голови) і ослаблення або відсутність периферичного пульсу.
Якщо з'явилися ознаки шоку, необхідно негайно вжити протишокових заходів:
1. За можливості, негайно викликати старшого бойового медика роти.
2. Припинити дію ушкоджувальних факторів: зупинити крововтрату, знерухомити ушкоджені кінцівки.
3. Притомного пораненого покласти в протишокове положення (на спині з ногами, піднятими трохи вище від рівня серця) (іл. 23.1). Це збільшить приплив крові до серця і дещо підвищить кров’яний тиск. Для піднімання ніг можна використати ящик, згорнуту польову куртку або інший стійкий предмет.
Іл. 23.1. Поранений у протишоковому положенні
4. Непритомному пораненому ввести носогорловий повітропровід і перевести в стабільне положення на боці. Контролювати появу блювання. Щоразу під час блювання опускати край рота, щоб блювотні маси могли вийти назовні, а не потрапити в дихальні шляхи.
5. Якщо є підозра на перелом хребта або поранення голови, постраждалого покласти на спину (без підйому ніг). Якщо можна, знерухомити його голову, шию та спину. Вставити назофарингеальний повітровід. Доцільно використати шийний комірець, який є в наплічнику старшого бойового медика.
6. У разі відкритих поранень черевної порожнини покласти пораненого на спину із зігнутими в колінах ногами, щоб послабити тиск на черевну порожнину та зменшити біль.
7. Пораненого з ураженням грудної порожнини розмістити в сидячому положенні або покласти в стабільне положення, але на ушкоджений бік, що полегшить дихальну функцію здорової легені.
Не можна піднімати ноги постраждалого, доки всі переломи нижніх кінцівок не будуть знерухомлені.
8. Потрібно вжити заходів для запобігання перегріванню або замерзанню постраждалого (див. § 26).
Пам’ятайте, що крововтрата може призвести до значного зниження температури тіла, навіть у спекотну погоду.
Доцільно не накривати накладений джгут, щоб він був помітним для персоналу, який буде евакуювати та лікувати пораненого на наступних етапах.
9. Розстібніть будь-який стискаючий одяг, зокрема чоботи, що покращить кровообіг.
10. Якщо поранений притомний та не має травми живота, дайте йому пити маленькими ковтками теплі напої.
11. Допомогти старшому бойовому медику роти налагодити довенне переливання кровозамінників. Ввести антибіотик і знеболювальний засіб.
12. Підбадьорювати і заспокоювати пораненого. Пояснювати, що збираєтесь робити. Поранений має бути впевненим, що ви йому допомагаєте і знаєте, що слід виконати.
Після надання домедичної допомоги пораненого слід перевести в стабільне положення на бік для очікування евакуації.
Повідомте командиру про завершення надання домедичної допомоги пораненому; передайте інформацію евакуаційній команді; за наявності заповніть картку пораненого. За можливості, будьте коло пораненого і виконуйте повторний огляд з інтервалом 15 хв. Якщо тактична обстановка погіршується, продовжуйте виконання бойового завдання.
Домашнє завдання : опрацювати параграф 23.
Вам уже частково знайомі описи надзвичайних ситуацій, які можуть виникнути в Україні. Кожна з НС призводить до негативних наслідків для життєдіяльності населення та суб’єктів господарювання. Деякі НС можуть трапитися в будь-якому регіоні (ДТП, більшість стихійних лих), інші НС — тільки в певній місцевості (лавини та селі трапляються тільки в горах, певні виробничі аварії — тільки на певних об’єктах).
Вивчення можливих надзвичайних подій, характерних для певної місцевості, дає змогу диференційовано й спрямовано братися до розробки та здійснення заходів, які можуть пом’якшити наслідки аварій, катастроф та стихійного лиха.
Можливість виникнення НС техногенного характеру більша в тих регіонах, де більша техногенна навантажсність території, тобто більша кількість об’єктів народного господарства: підприємств, трубопроводів, транспорту, які можуть бути причиною аварій. Деяких з них називають потенційно небезпечнішії об'єктами (ПНО), тобто такими, на яких використовують, виготовляють, переробляють, зберігають чи транспортують небезпечні речовини та біологічні препарати.
Небезпечнішії називають біологічні, хімічні, токсичні, вибухові, окислювальні, займисті речовини. До біологічних препаратів належать речовини біологічного походження, що небезпечні для життя і здоров’я людей та довкілля.
Записуйте в зошит!
Є об’єкти, на яких наявна реальна загроза виникнення аварії внаслідок порушення умов експлуатації (наднормативний викид небезпечних речовин, пожежа, вибух тощо). Вона може призвести до небезпечної події або надзвичайної ситуації техногенного характеру. З метою захисту від таких аварій, населення має знати фактори ураження кожної з них. Потенційно небезпечними об'єктами вважають:
• хімічні підприємства та виробництва;
• військові об’єкти та підприємства з виробництва вибухових речовин і боєприпасів;
• підприємства та установи, що мають виробництво ядерних матеріалів (радіоактивні відходи), використовують та зберігають їх;
• підприємства з виробництва та постачання електричної та теплової енергії;
• металургійні, машинобудівні та металообробні підприємства й виробництва;
• підприємства з видобування руд та нерудних копалин;
• підприємства з виробництва будівельних матеріалів;
• підприємства з обробки деревини;
• підприємства легкої промисловості;
• підприємства з виробництва та обробки тваринних продуктів;
• підприємства з виробництва харчових продуктів та смакових речовин;
• санітарно-технічні споруди комунального призначення;
• гідроспоруди; об'єкти транспорту; трубопроводи та споруди на них; заправні станції;
• сховища газу, нафти і нафтопродуктів; склади небезпечних та шкідливих речовин;
• об'єкти водопостачання та водовідведення.
За видом небезпечних речовин, що їх використовують у виробничому процесі, потенційно небезпечні об’єкти поділяють на: а) вибухо-пожежонебезпечні (ВПНО); б) хімічно небезпечні (ХНО); в) радіаційно небезпечні (РНО).
Вибухо-пожежонебезпечні об’єкти — це виробництва вибухових (тротил, тетрил, гексоген тощо) і займистих речовин, нафтопереробні підприємства, млинарські комбінати та елеватори, деревообробні та інші підприємства, що використовують або виробляють вибухові та займисті речовини (іл. 43.1). Аварії на таких підприємствах спричиняють пошкодження та знищення матеріальних цінностей, травмування і загибель людей.
Іл. 43.1. Нафтобаза
Іл. 43.2. ПАТ «ДНІПРОАЗОТ»
Іл. 43.3. Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат
Іл. 43.4 Лисичанський нафтопереробний завод
Хімічно небезпечними є підприємства хімічної (іл. 43.2), целюлозно-паперової (іл. 43.3), нафтопереробної (іл. 43.4), металургійної промисловості; пов’язані з виробництвом добрив, соди, кислот; з великими запасами сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) і транспортні магістралі для їх перевезення. На таких підприємствах є також накопичувані, у яких збираються забруднені води, які можуть заподіяти значної шкоди довкіллю.
У разі аварії на хімічно небезпечному об’єкті з розливом СДОР утворюється зона хімічного зараження, яка охоплює місце розливу СДОР і територію, над якою поширилася хмара зараженого повітря з концентрацією, яка призводить до ураження. Найімовірнішими СДОР, спроможними викликати масові отруєння, необхідно вважати хлор, аміак, азотну кислоту, оксиди азоту, чадний газ, сірчистий ангідрид, сірковуглець, синильну кислоту, деякі інсектициди та ряд інших сполук.
СДОР спроможні призвести до уражень не тільки людей, але й тварин, рослин, території, спричинивши серйозні екологічні наслідки. СДОР можуть проникати в організм через дихальні шляхи, шкірні покриви, слизові оболонки очей і шлунково-кишкового тракту, надходячи з їжею або водою.
Іл. 43.5 Рівненська АЕС
Радіаційно небезпечними об’єктами є атомні електростанції (АЕС) (іл. 43.5), виробництва ядерного палива, переробки та поховання радіоактивних відходів тощо. Аварії на таких об’єктах супроводжуються викидом радіоактивних речовин (РР) в атмосферу, що спричиняють радіоактивне зараження (РЗ) повітря, місцевості, водоймищ, рослинності. Такі аварії називають радіаційними. Наслідком РЗ може бути опромінення людей у дозах, що перевищують норми радіаційної безпеки. Люди і тварини, що опиняються в межах зони радіоактивного ураження, як правило, отримують радіоактивні ураження різної тяжкості. У разі великих аварій вони охоплюють великі території, які можуть бути повністю виведені на тривалий час із господарчого обігу. Прикладом цього є аварія на Чорнобильській АЕС в 1986 р. з дуже важкими наслідками не тільки для економіки країни, але і для життя і здоров’я людей, тваринного і рослинного світу, усього довкілля.
За функціональними ознаками ПНО поділяють на гідротехнічні споруди, водосховища, об'єкти енергетики, нафто-, газо-, аміакопроводи, підприємства металургійної, вугільнодобувної промисловості, полігони для зберігання твердих побутових відходів, тваринницькі комплекси, транспортні комунікації тощо. Загалом Державний реєстр України містить дані про понад 24 тис. потенційно небезпечних об'єктів.
Гідротехнічні споруди призначені для використання водних ресурсів і для боротьби зі шкідливим впливом водної стихії. Це греблі (іл. 43.6), дамби, вали, канали, шлюзи (іл. 43.7), трубопроводи, тунелі, моли, водосховища, хвостосховища (іл. 43.8) та інші інженерні споруди, які призначені для отримання електроенергії, покращення судноплавства або лісосплаву, забору води для водопостачання чи зрошення.
Хвостосховище — це гідротехнічна споруда, яка призначена для складування або захоронения радіоактивних, токсичних та інших відходів і збагачення корисних копалин.
Іл. 43.6. Гребля
Іл. 43.7. Шлюзи
Іл. 43.8. Хвостосховище
Потенційно небезпечними є гідротехнічні споруди, на яких можливі гідродинамічні аварії. Вони виникають через пошкодження або руйнування гребель, при цьому накопичена потенціальна енергія водосховища вивільнюється у вигляді хвилі прориву.
Маючи величезну енергію, хвиля прориву поширюється річковою долиною на сотні кілометрів, утворюючи широкий осередок ураження з руйнуванням будівель і споруд, інфраструктури, завданням збитків довкіллю, загибеллю людей і тварин.
У разі розташування в зоні дії хвилі прориву радіаційно і хімічно небезпечних об’єктів можливе утворення зон і осередків хімічного і радіоактивного зараження. Можливі пожежі та вибухи внаслідок руйнування пожежо- і вибухонебезпечних об’єктів, пожежі в будівлях і спорудах в результаті короткого замикання в електричних мережах.
Водосховища в Україні створювали, щоб запобігти повеням, які завдавали величезних збитків; для регулювання стоку річок Дніпра (іл. 43.9), Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця тощо; для забезпечення країни водою. Але в разі прориву греблі можуть бути затоплені міста та села, розташовані нижче. Імовірне накопичення радіоактивного забруднення, як це було на Київському водосховищі після аварії на ЧАЕС.
Іл. 43.9. Кременчуцьке водосховище
Іл. 43.10. Нафтопровід Одеса - Броди
Іл. 43.11. Нафтоперекачувальна станція (Одеса - Броди)
Нафто-, газо-, аміакопроводи. На території країни створено розгалужену мережу нафтопродукто- і газопроводів, (іл. 43.10, іл. 43.11). Більшість із них побудована дуже давно, труби й обладнання їхні спрацьовані. Щорічно фіксують по кілька аварій, що призводять до викидів нафтопродуктів і газу, завдаючи збитки водному та сільському господарствам.
Підприємства металургійної промисловості (іл. 43.12). Такі підприємства забруднюють атмосферу викидами оксидів азоту, вуглецю, сірчаного ангідриду, пилу, сажі та інших шкідливих речовин. А вода, яка використовується для охолодження, забруднюється механічними речовинами, нафтопродуктами, сульфатами, хлоридами та іншими хімічними речовинами. На цих підприємствах завжди є накопичувані, у яких збираються великі об’єми відходів виробництва. У діяльності таких підприємств слід передбачити можливі аварійні ситуації, які можуть призвести до значних людських і матеріальних утрат, та робити все необхідне для їх запобігання.
До потенційно небезпечних об’єктів енергетики належать теплові електростанції (іл. 43.13), теплоелектроцентралі, газоперекачувальні станції, котельні тощо, які забруднюють повітря сірчаним ангідритом, оксидами вуглецю, азотом, пилом і сажею. їхні стічні води забруднені нафтопродуктами. Аварії на об’єктах енергетики можуть супроводжуватися пожежами, вибухами котлів і ємностей, що працюють під тиском. Типовими наслідками таких аварій є пошкодження і руйнування виробничих будівель і споруд, обладнання, травмування і загибель людей. Підприємства вугільної промисловості мають накопичувані, призначених для відстоювання домішок води шахтного водовідливу, у яких різні речовини мають кислу реакцію і негативно впливають на довкілля.
На полігонах для зберігання твердих побутових відходів накопичується під відкритим небом побутове сміття комунальних господарств та промислових підприємств, яке перегниває і розкладається, та внаслідок фільтрації може бути причиною забруднення підземних водоносних джерел токсичними відходами (іл. 43.14).
Іл. 43.12. BAT «Запоріжсталь»
Іл. 43.13. Трипільська ТЕС
Іл. 43.14. Зберігання твердих відходів
Іл. 43.15. Аварія з розливом бензину
Діяльність великих тваринницьких комплексів може призводити до забруднення сечею поверхневих водоносних горизонтів, унаслідок чого виникне проблема забезпечення населення та домашніх тварин чистою водою. Тому, споруджуючи тваринницькі комплекси, слід будувати місткості для сечі і гною з такою міцністю, щоб унеможливити попадання відходів тваринництва у відкритий ґрунт.
Транспортні аварії, як аварії на потенційно небезпечному об’єкті, здебільшого, пов’язані з перевезенням небезпечних речовин (іл. 43.15). Іноді автомобільні аварії супроводжуються вибухами, пожежами, викидами отруйних речовин, потраплянням автомобілів у прірву, воду. Часто вони зумовлені технічними несправностями, поганим станом доріг, людським фактором.
Боротьба з наслідками ДТП буде ефективною лише за умови широкого впровадження комплексу науково обґрунтованих заходів, спрямованих на підвищення рівня безпеки дорожнього руху. Найбільша кількість аварій припадає на автотранспорт, однак і на залізничному, повітряному, водному і трубопровідному транспорті вони виникають часто. Значна частина постраждалих під час транспортних аварій гине від неякісного надання домедичної допомоги, хоча травми деколи і не бувають смертельними.
Масштаби і наслідки транспортних аварії принципово не відрізняються від аварій на інших потенційно небезпечних об’єктах, де виробляють або застосовують такі ж небезпечні речовини, і визначаються видом транспорту і кількістю вантажу, який може спричинити виникнення надзвичайної ситуації.
Запобігання аварій на потенційно небезпечних об’єктах в Україні досягається завдяки здійснення таких заходів:
• виявлення всіх чинників небезпек техногенного характеру, у тому числі небезпеки продукції, що випускається;
• комплексні методи оцінювання ступеня небезпеки потенційно небезпечних об’єктів;
• розробку прогнозів щодо виникнення, розгортання в часі і просторі надзвичайних ситуацій техногенного характеру, ліквідації їх наслідків, оцінювання розмірів можливих утрат і збитків;
• розроблення і проведення превентивних і профілактичних заходів, метою яких є забезпечення стійкої й безаварійної роботи об’єктів народного господарства.
Відповідно до вимог чинного законодавства України, при проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об’єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування, а також в процесі експлуатації цих об’єктів слід подбати про екологічну безпеку людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання нормативів шкідливих впливів на довкілля. При цьому мають бути передбачені вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог щодо охорони довкілля і здоров’я людей.
Виконайте тести ,перейдіть за посиланням,скрін оцінки мені у вайбер
Домашнє завдання : опрацювати підручник параграф 22,виконати тести
Проникні поранення грудної клітки — ушкодження, за якого канал рани має сполучення з плевральною порожниною.
У тілі людини є дві легені, кожна з яких розміщена в окремій герметичній плевральній порожнині в грудній клітці — вузькій замкнутій щілині між пристінковою і легеневою плеврою (тонкою сполучнотканинною мембраною, покритою епітеліальним шаром — серозною пластинкою, яка вкриває легені та стінки грудної порожнини зсередини) (іл. 22.1).
Іл. 22.1. Будова легень
У плевральній порожнині міститься приблизно 20 мл серозної рідини, яка зволожує листки плеври, зменшуючи коефіцієнт тертя між ними під час вдиху і видиху. Тиск у плевральній порожнині завжди від'ємний, тобто нижчий від атмосферного. Під час вдиху об'єм грудної порожнини зростає, відповідно тиск у плевральній щілині ще більше зменшується, а легені розтягуються, завдяки чому повітря через трахею і бронхи надходить в їхні альвеоли. Під час видиху об'єм грудної порожнини зменшується і тиск у плевральній щілині дещо збільшується, тому розтягнуті легені спадаються та виштовхують повітря назовні.
Поранения грудної клітки класифікують так: вогнепальні (кульові, уламкові) (іл. 22.2); невогнепальні; одиничні; множинні; проникні; непроникні; з пошкодженням кісток; без пошкодження кісток. За характером ранового каналу рани бувають наскрізні, сліпі, дотичні.
Проникні поранення грудної клітки ушкоджують стінки грудної клітки, тканини легень та бронхів, великих судин та серця. Якщо рана розміщена нижче за лінію, що проходить на рівні сосків, можуть ушкоджуватися й органи черевної порожнини.
Іл. 22.4. Проникні поранення грудей: а — з відкритті пневмотораксом; б — з клапанним пневмотораксом
Головною ознакою проникних поранень грудної клітки є наявність рани з пошкодженням плеври. Часто ушкодження внутрішньогрудних органів становлять небезпеку для життя постраждалих: виникнення внутрішньої кровотечі, пневмоторакс (іл. 22.4 а), емфізема середостіння і легенево-серцева недостатність.
Наслідком стає спадання легені від стискання повітрям за однобічного пневмотораксу та обох легенів — за двобічного пневмотораксу (або за гемопневмотораксу — скупчення крові та повітря в плевральній порожнині внаслідок ушкодження під час поранення міжреберних артерій, судин грудної клітки, легенів і органів середостіння тощо). Дихання утруднюється (понад 20 вдихів за хвилину), з рани тече кров (вона може бути яскраво-червоною, пінистою), виникає звук всмоктування повітря через рановий отвір під час кожного вдиху, можливе кровохаркання.
Про внутрішню кровотечу в разі проникних поранень грудної клітки свідчитиме відчуття крепітації під час пальпації (обмацування) грудної клітки (крепітація утворюється внаслідок проникнення повітря в м'які тканини — утворюється т. зв. підшкірна емфізема, під час натискання виникає звук, що нагадує хрускіт); несиметричне підняття грудної клітки під час вдиху (у постраждалого можуть бути зламані кілька ребер та стиснута легеня); бліда, холодна або волога на дотик шкіра; нудота, блювота; відчуття спраги; порушення притомності.
Особливо важкі ушкодження бувають під час вогнепальних поранень грудної клітки. Куля ушкоджує органи і тканини як прямим, так і боковим ударом та руйнує їх на значній відстані від ранового каналу.
Розрізняють закритий, відкритий і клапанний пневмоторакси, останній буває зовнішнім та внутрішнім. У разі закритого пневмотораксу, повітря через рану проникло в плевральну порожнину і рана закрилася. Хоч невелика кількість повітря в плевральній порожнині не загрожує життю, однак вимагає невідкладного проведення домедичної допомоги. За наявності відкритого пневмотораксу, повітря через відкриту рану в грудній клітці або в легені на вдиху надходить у плевральну порожнину, а на видиху виходить назовні. Повітря, що надходить у плевральну порожнину, спричиняє спадання (колапс) легені та її зміщення разом з органами середостіння в здоровий бік. Під час видиху ця легеня частково розправляється за рахунок перекачування повітря з протилежної легені, а середостіння повертається в попереднє положення. Але таке повітря містить меншу кількість кисню, ніж атмосферне, що значно зменшує вентиляцію легенів та утруднює приплив крові до серця — це призводить до гострого кисневого голодування і зростання об'єму не збагаченої киснем крові у великому колі кровообігу.
Про відкритий пневмоторакс свідчать зяяння рани грудної клітки і шум повітря, що вільно проникає через рану грудної клітки в плевральну порожнину на вдиху і на видиху.
Напружений (клапанний) пневмоторакс. Проникні поранення з клапанним пневмотораксом. Зовнішній клапанний пневмоторакс виникає під час утворення клапана із м'яких тканин ранового каналу грудної стінки. На вдиху він відкривається і повітря надходить у плевральну порожнину, під час видиху краї рани сходяться і перекривають вихід повітря. Внутрішній клапанний пневмоторакс утворюється за одночасного ушкодження бронха і виникнення клаптикової рани легені, яка і є клапаном. На вдиху повітря із рани легені теж проникає в плевральну порожнину, а під час видиху цей клапан не випускає його через цю рану. Відповідно під час кожного наступного вдиху об'єм повітря в плевральній порожнині збільшується, що спричиняє зростання внутрішньоплеврального тиску і зміщення органів середостіння у здоровий бік (іл. 22.4 б). Наслідком стає різке зменшення легеневої вентиляції і настання гострої дихальної недостатності та розлад серцево-судинної системи.
Після вирівнювання внутрішньоплеврального тиску з атмосферним клапанний пневмоторакс переходить у напружений пневмоторакс. Завдяки прогресуючому накопиченню повітря в плевральній порожнині внутрішньоплевральний тиск перевищує атмосферний. Це спричиняє стиснення легені на стороні ураження, а також зміщує і стискає середостіння з усіма його органами та протилежну легеню. Стиснення великих венозних судин знижує венозний відтік та обсяг викиду крові серцем. Легеня спадається і не бере участі в диханні, видимі слизові та шкіра набувають синюшного відтінку (ціаноз). Загальний стан таких постраждалих, як правило, украй тяжкий через розвиток гострої дихальної недостатності з блискавично наростаючою задишкою та значний розлад кровообігу. Про наявність клапанного пневмотораксу свідчить виражена підшкірна емфізема, яка швидко поширюється. Також іншими ознаками напруженого пневмотораксу в постраждалого є:
- - швидке (прискорене) дихання або поверхневе дихання, пізніше — ослаблення дихання, утруднення дихання або його відсутність;
- - бліде обличчя та поява синюшності (ціаноз) губ, порожнини рота, кінчиків пальців і нігтів, причиною її є зниження вмісту кисню в крові;
- - поява роздутих вен на шиї;
- - відсутність пульсу на променевій артерії, що свідчить про падіння артеріального тиску крові (гіпотонія);
- - шкіра, яка стає холодною та липкою;
- - виникнення неспокою, збудження і відчуття страху;
- - погіршення або втрата свідомості та погіршення стану постраждалого.
У бойовій обстановці всі вказані вище ознаки і симптоми розпізнати важко, тому варто завжди вважати, що в пораненого з проникним пораненням грудної клітки наявний напружений пневмоторакс.
Тяжкість проникних поранень грудей залежить від характеру ушкоджень внутрішньогрудних органів, пневмотораксу і масивності гемотораксу (наявності крові у плевральній порожнині).
У разі проникних поранень грудної клітки, крім рани грудної стінки, можуть ушкоджуватися важливі для життя органи: легені, трахея, крупні бронхи, великі кровоносні судини грудей, перикард (серцева сумка) і серце, стравохід, діафрагма тощо. Можливі різні поєднання цих ушкоджень. Вони частіше трапляються під час бойових дій.
У сучасних воєнних конфліктах частота поранень грудної клітки сягає 8-12 %. У разі проникних поранень її у 80 % випадків ушкоджуються легені, у 10-15 % — перикард, серце та великі судини, до 5 % — трахея, стравохід та діафрагма. За проникного поранення грудної клітки смерть настає протягом від 10-15 хвилин до однієї години. Причинами її є напружений пневмоторакс, спадання легені з боку поранення та вимикання її з акту дихання, поранення серця та судин з утратою значної кількості крові.
Поранення легень вважають дуже небезпечними для життя. Вони виникають унаслідок порушення цілісності грудної клітки і плеври. Основними симптомами поранень легень є кровохаркання, підшкірна емфізема і гемопневмоторакс (скупчення крові та повітря в плевральній порожнині).
Ушкодження легень можуть супроводжуватися переломом ребер та інших кісток грудної клітки; бути ізольованими або поєднуватися з травмами голови, живота, таза, кінцівок тощо.
Тому, хто надає домедичну допомогу, потрібно впевнено володіти такими навичками: швидко провести огляд постраждалого, визначити притомність, наявність дихання; викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги; за відсутності в постраждалого дихання, розпочати СЛР (серцево-легеневу реанімацію).
Огляд грудної клітки. Перед оглядом та початком надання домедичної допомоги необхідно переконатися у відсутності небезпеки на місці події для себе та постраждалого від травмувального чинника, що вже діяв, загрози від зовнішнього середовища та загрози від пораненого і тільки після цього надавати йому допомогу. Якщо місце небезпечне, то треба дочекатися прибуття рятувальників. Перед тим, як надавати допомогу постраждалому, слід отримати його пряму або непряму згоду. Також потрібно перед оглядом надягнути одноразові гумові або латексні рукавички! Оптимальне положення постраждалого перед оглядом та початком надання домедичної допомоги — напівсидячи (на підлозі або на землі). Його треба попросити помовчати, не поїти і не годувати. Під час зовнішнього огляду можна виявити місця ран, додаткових ушкоджень, зокрема крововиливів (гематом), визначити ступінь їх тяжкості. Обережне обмацування виявить переломи.
За наявності ран насамперед орієнтуються на розміщення вхідного і вихідного отворів і на напрямок ранового каналу.
Послідовність огляду постраждалого. Зауважте, чи є під ним калюжка крові. Під час проведення огляду постраждалого потрібно визначити наявність свідомості, дихання, за його відсутності розпочати серцево-легеневу реанімацію та викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги.
Для визначення локалізації та характеру поранень і надання домедичної допомоги постраждалому з пораненнями грудної клітки потрібно спочатку звільнити її від одягу, у військовослужбовців — зняти бойове спорядження і форму. Щоб додатково не травмувати та не ускладнювати стан постраждалого, необхідно одяг із нього знімати, починаючи з неушкодженого боку, а одягати — у зворотному порядку. За сильної кровотечі для економії часу одяг розрізають по швах або розривають, щоб вивільнити місце поранення. Без особливої на те потреби повністю роздягати постраждалого (особливо в холодну пору) не потрібно. Достатньо звільнити від одягу тільки ту частину тіла, на якій видно сліди від дії ушкоджувального предмета; розстебнути (зняти) одяг, що перешкоджає диханню, і тоді оглянути грудну клітку. Треба визначити наявність у постраждалого відкритих поранень грудної клітки: виявити вхідні та вихідні отвори ран, чужорідні тіла в них, відломки ребер, які вийшли через шкіру назовні, зовнішню кровотечу з рани, ознаки пневмотораксу, емфізему підшкірної клітковини тощо. Руками відкрийте ділянку навколо виявленої відкритої рани грудної клітки. Якщо до рани прилипли шматки одягу, не намагайтеся видалити їх, тому що це може спричинити додаткові ушкодження і посилити біль. Обережно обріжте одяг, що прилип до рани. Не пробуйте очищати рану та видаляти предмети, що застрягли в ній. Якщо в пораненого більш ніж одна відкрита рана грудної клітки, обробіть ту рану, яка виявлена першою, а потім інші.
У разі вогнепального поранення обов'язково треба перевірити вірогідне місце виходу кулі, яке може бути в кілька разів більше за вхідний отвір.
Найголовніше — якнайшвидше герметично закрити рану (рани) повітронепроникним засобом, щоб повітря під час вдиху не всмоктувалося в грудну клітку. Із цією метою використовують герметизувальну (оклюзійну) наклейку — спеціальний пластир для закриття ран у грудній клітці.
Під час проникного поранення грудної клітки заклеювати рану слід на максимально глибокому видиху. Якщо необхідно провести серцево-легеневу реанімацію, слід інтенсивно натиснути на груднину, заклеїти рану і лише після цього починати здійснювати штучне дихання.
Якщо з рани грудної клітки стирчить якийсь предмет, не намагайтеся його витягнути. Накладіть герметичний матеріал навколо нього, щоб створити герметичну пов'язку, наскільки це можливо. Закріпіть цей предмет накладанням довкола нього стерильної ватно-марлевої пов'язки, але так, щоб предмет не був повністю закритий пов'язками. Загерметизуйте інші проникні рани грудної клітки.
Іл. 22.5. а — стандартна оклюзійна пов’язка; б — оклюзійний грудний пластир з клапаном для випускання повітря з рани
Використання герметизувальних (оклюзійних) наклейок. Промисловість виготовляє кілька різновидів оклюзійних пов'язок та оклюзійних грудних пластирів з клапаном (іл. 22.5). Оклюзійні пов'язки продають у всіх аптеках. Їх використання дає змогу швидко та надійно закрити відкритий пневмоторакс і відновити від'ємний тиск у плевральній порожнині, завдяки чому відбудеться розправлення легені та відновлення її функції. Також своєчасне застосування оклюзійної пов'язки зупиняє кровотечу, захищає ушкоджені ділянки тіла від тертя, ударів та інфікування рани. Тому технікою її накладання повинен володіти не тільки медичний персонал, але й інші люди.
За відсутності стандартної оклюзійної пов'язки, можна використати липкий пластир, оболонку з прогумованої тканини індивідуального пакета (накладати на рану внутрішньою стерильною поверхнею), поліетиленову або целофанову плівку, клейончасту прокладку тощо. Потрібно зафіксувати таку пов'язку навколо рани, що засмоктує повітря, лейкопластиром тільки з трьох боків, залишивши один її край вільним (іл. 22.6). Тоді пов'язка утворює односторонній клапан і не дає зовнішньому повітрю проходити через отвір рани в грудну клітку на вдиху та стискати легені й серце. Вона, навпаки, створює умови для випуску його на видиху, що усуватиме пневмоторакс.
Перед накладанням оклюзійних пов'язок слід очистити шкіру навколо рани від крові та іншої рідини (для поліпшення зчеплення пов'язки зі шкірою). Потім попросити постраждалого зробити глибокий видих і затримати дихання—у такий спосіб певна кількість повітря вийде з грудної клітки через рану. Відповідно постраждалий швидше зможе відновити нормальне дихання після її герметизації.
Під час накладання оклюзійної пов'язки постраждалому з напруженим пневмотораксом потрібно спочатку тимчасово припідняти її край, щоби випустити надлишкове повітря з плевральної порожнини.
Якщо в разі вогнепального поранення грудної клітки виявлено й вихідний отвір, на нього теж треба накласти оклюзійну пов'язку та зафіксувати її з усіх боків.
Щоб загерметизувати рану, краї герметизувальної (оклюзійної) наклейки мають виходити хоча б на п'ять сантиметрів за її краї з усіх боків, інакше наклейка не створить герметичності й навіть може всмоктатися в рану. За наявності великої рани на неї треба накласти стерильну серветку, а як оклюзійну пов'язку доцільно використовувати зазначені вище підручні матеріали. Потім поверх герметизувальної пов'язки треба накласти ватно-марлеві подушечки і зафіксувати на грудній клітці широким бинтом.
Якщо після накладання оклюзійної пов'язки стан постраждалого різко погіршується, то її треба зняти: можливо, вона створює напружений пневмоторакс. Носити оклюзійну пов'язку довше ніж 5 годин не можна.
Іл. 22.7. Постраждалий у сидячому положенні, укритий термопокривалам
Іл. 22.8. Постраждалий з проникним пораненням грудної клітки в положенні на ушкодженому боці
Розміщення поранених з пневмотораксом. Притомного постраждалого після накладання оклюзійної пов'язки доцільно посадити, притуливши спиною до якоїсь поверхні, щоб він міг на неї обпертися. Можливо, йому буде легше дихати в сидячому положенні (іл. 22.7). Якщо постраждалий не може сидіти, то покладіть його пораненим боком (відновне положення) до вибраної поверхні (іл. 22.8). Тиск під час контакту з поверхнею буде виконувати роль «шини» для травмованого боку і сприятиме зменшенню болю. Укутати постраждалого термопокривалом для запобігання замерзанню або для захисту від прямих сонячних променів у спекотну пору року.
Потрібно забезпечити постійний догляд за постраждалим до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги. У разі погіршення його стану до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги повторно зателефонувати диспетчеру екстреної медичної допомоги.
Передивіться відеоурок!
Домашнє завдання : опрацювати параграф 22,зробити конспект.
Війни, або воєнні надзвичайні ситуації — це порушення нормальних умов життя та діяльності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об’єкті, спричинене застосуванням звичайної зброї або зброї масового ураження, під час якого виникають вторинні чинники ураження населення. Ці джерела небезпечних ситуацій з’являються внаслідок руйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій.
Війни знищували значні людські та матеріальні ресурси, сприяли поширенню інших лих, гальмували розвиток людства. Зброя, що застосовувалась у війнах, ставала все сильнішою і сильнішою, а наслідки її використання все жахливішими. Певні країни світу мають ядерну зброю, яка може знищити все живе на планеті. Після низки випробувань цієї зброї, моделювання обстановки, що виникла внаслідок її використання, та ряду техногенних катастроф на ядерних об'єктах, зокрема на Чорнобильській АЕС, людство зрозуміло, що переможця ядерної війни може не бути і що ядерна війна може призвести до зникнення цивілізації взагалі. Щоб цього не сталося, треба проводити запобіжні заходи. Майже всі країни світу підписали угоду про заборону застосування зброї масового ураження. У світі розроблена система контролю за нерозповсюдженням ядерної, хімічної та біологічної зброї, але, незважаючи на це, нам важливо знати джерела небезпечних ситуацій у воєнний час, щоб вміти на них реагувати.
Отже, усі види зброї є найбільшим джерелом небезпечних ситуацій. Розрізняють такі види зброї:
• зброя масового ураження (її поділяють на ядерну, хімічну, біологічну); вона призводить до масового ураження населення на великих територіях, а за ядерного вибуху і до значних руйнувань на місцевості;
• звичайна зброя, яку застосовують як у локальних, так і великомасштабних бойових діях. Розрізняють багато видів звичайної зброї і вся вона застосовується для знищення людей та матеріальних об’єктів. У сучасних умовах, незважаючи на наявність зброї масового ураження, триває розробка і надходження на озброєння армій різних держав звичайних засобів ураження, щільність вогню яких значно збільшилася, які мають значну силу ураження, підвищену дальність і велику точність ураження цілі. Наприклад, під час застосування системи залпового вогню на площі близько 13 га будуть знищені всі споруди і майже 82% живої сили противника.
Засоби радіоелектронної боротьби, які застосовують у сучасній війні для дезорганізації управління військами, не знищують матеріальні засоби (споруди і техніку), але надзвичайно шкідливі для людини.
Війна призводить до погіршення економіки країни, загрожує довкіллю, погіршує соціальні умови, збільшує кількість небезпек для життя і здоров’я людини.
Вивчення джерел НС воєнного часу — необхідна умова підготовки людей до можливих бойових дій. Тому потрібно розробляти комплексні заходи підготовки населення, діяльності місцевої влади та дій військ для зменшення наслідків таких ситуацій.
Воєнні дії. Ядерна зброя. Хімічна зброя. Отруйні речовини. Біологічна зброя. Звичайна зброя.
Домашнє завдання : опрацювати параграф 21 , др.зош. ст 38-41 виконати завдання.Основні причини непрохідності дихальних шляхів на полі бою.
- 1. Висока вірогідність непрохідності дихальних шляхів (іл. 21.1) виникає в непритомного, особливо якщо він лежить на спині. За цих умов під впливом сили земного тяжіння м'язи язика зміщуються назад, перекриваючи вхід у дихальне горло (іл. 21.1 б).
- 2. Значна вірогідність непрохідності дихальних шляхів виникає, коли непритомний поранений перебуває в положенні, що блокує дихальні шляхи, наприклад сидячи з опущеним униз підборіддям.
- 3. Перешкоджати руху повітря до легень можуть фрагменти травмованих м'яких тканин ротової порожнини і глотки.
Іл. 21.1. Схема перекривання дихального горла в положенні непритомного постраждалого на стіні (а — норма; б — непрохідність дихальних шляхів через западання язика)
Кожен із цих випадків може швидко призвести до смерті, але цього можна уникнути, якщо використовувати правильну техніку відновлення і забезпечення прохідності дихальних шляхів та постійно перевіряти стан пораненого.
Відновлення та забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів здійснюють у тактично безпечній обстановці з використанням рукавичок після проведення контролю масивної кровотечі.
Техніка введення носогорлового повітроводу. Носогорловий повітровід — це м'яка, еластична трубка, що вставляється в ніс пораненого для забезпечення проходу повітря. Цей повітровід може бути використаним у притомних поранених, оскільки не стимулює блювотний рефлекс. Якщо є ознаки травми обличчя чи голови, носогорловий повітровід не використовують.
Добирання пораненому носогорлового повітроводу.
- 1. Виберіть повітровід, що приблизно відповідає діаметру ніздрі пораненого. Можете використати мізинець пораненого як показник (відповідає приблизно діаметру ніздрі).
- 2. Переконайтеся, що довжина трубки відповідає довжині від кінчика носа до мочки вуха пораненого.
- 3. Не використовуйте повітровід, якщо він не підходить за розміром.
Введення носогорлового повітроводу.
- 1. Працюйте в рукавичках.
- 2. Оберіть найбільший діаметр повітроводу, що може бути встановлений у ніздрю пораненого без застосування сили. Виміряйте довжину трубки від кінчика носа пораненого до мочки його вуха (іл. 21.5).
Іл. 21.5. Добирання довжини повітроводу
Іл. 21.6. Змазування носоглоткового повітроводу стерильним гелем
Іл. 21.7. Відкриття носового отвору пораненого
Іл. 21.8. Повітровід вставлений, і його край прилягає до ніздрі
- 3. Змастіть зовнішню частину трубки лубрикантом* на водяній основі (іл. 21.6).
- 4. Тримайте голову пораненого в нейтральному положенні. Розкрийте носовий отвір пораненого, для цього натисніть на кінчик носа пораненого. Зазвичай для першої спроби використовують праву ніздрю (іл. 21.7).
- 5. Вставте повітровід через ніздрю, допоки фланець* не розміститься рівно на ніздрі пораненого (іл. 21.8).
- 6. Ніколи із силою не штовхайте повітровід. Якщо ви відчуваєте опір, витягніть повітровід і спробуйте вставити його в іншу ніздрю. Якщо не вдається ввести повітровід у жодну ніздрю, укладіть пораненого в положення на бік й покличте старшого бойового медика.
- 7. Зафіксуйте повітровід за допомогою шматочка липкої стрічки.
Забезпечення прохідності дихальних шляхів
Відновлення прохідності дихальних шляхів
Забезпечення прохідності дихальних шляхів
Цивільний захист здійснюють з метою гарантування безпеки і захисту населення і територій, матеріальних і культурних цінностей і довкілля від надзвичайних ситуацій, пожеж і подолання їхніх небезпечних наслідків в мирний час і в особливий період.
Правовою основою цивільного захисту є Конституція України, Кодекс цивільного захисту (іл. 41.2), Закон України «Про основи національної безпеки України», інші закони України, а також акти Президента України та Кабінету Міністрів України.
Іл. 41.2 Основні документи правової основи цивільного захисту
Основними завданнями і заходами держави у сфері ЦЗ є запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, захист населення і територій від НС, ліквідація НС та їхніх наслідків, а також ті, що сприяють їх виконанню, як-от створення і підтримка в постійній готовності системи оповіщення, планування заходів ЦЗ на мирний час і особливий період, здійснення державного нагляду (контролю) та інші.
Для виконання завдань, спрямованих на захист населення від НС, держава надає громадянам України необхідні права та зобов’язує виконувати певні правила.
Громадяни України мають право на:
• отримання інформації про НС або небезпечні події, що виникли або можуть виникнути, у тому числі в доступній для осіб з вадами зору та слуху формі;
• засоби колективного та індивідуального захисту та їх використання;
• участь у роботах із запобігання та ліквідації наслідків НС у складі добровільних формувань цивільного захисту;
• соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому житло, здоров’ю та майну внаслідок НС або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків;
• медичну допомогу, соціально-психологічну підтримку та медико-психологічну реабілітацію в разі отримання фізичних і психологічних травм.
Громадяни України зобов’язані:
• дотримувати правил поведінки, безпеки та дій під час НС;
• дотримувати заходів безпеки в побуті та повсякденній трудовій діяльності, не допускати порушень виробничої чи технологічної дисципліни, вимог екологічної безпеки, охорони праці, що можуть призвести до НС;
• вивчати способи захисту від НС та дій у разі їх виникнення, надання домедичної допомоги постраждалим, правила користування засобами захисту;
• повідомляти службі екстреної допомоги населенню про виникнення НС;
• у разі виникнення НС до прибуття аварійно-рятувальних підрозділів вживати заходів для рятування населення і майна;
• дотримувати протиепідемічного, протиепізоотичного та протиепіфітотичного режимів, режимів радіаційного захисту;
• виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать на праві приватної власності, первинними засобами пожежогасіння, навчати дітей обережному поводженню з вогнем.
Єдину державну систему цивільного захисту складають:
Іл. 41.3 Емблема ДСНС України
- органи управління ЕДСЦЗ;
- сили, призначені для виконання завдань ЦЗ;
- фонди фінансових, медичних і матеріально-технічних ресурсів;
- системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;
- система моніторингу техногенної і природної безпеки та прогнозування НС;
- система навчання кадрів, керівного складу і фахівців у сфері ЦЗ, навчання населення діям в НС;
- система наукового забезпечення заходів ЦЗ.
Домашнє завдання : опрацювати параграф 21 ,до ст .175
Причини виникнення НС
- надзвичайне техногенне навантаження території;
“Аварія на атомній електростанції”. Повідомляється місце, час, масштаби аварії, інформація про радіаційну обстановку та дії населення.
“Аварія на хімічно небезпечному об’єкті”. Повідомляється місце, час, масштаби аварії, інформація про можливе хімічне зараження території, напрямок та швидкість можливого руху зараженого повітря, райони, яким загрожує небезпека. Дається інформація про поведінку населення.
3.4. “Землетрус”.
Допомога таким пораненим в зоні тактичних умов залежить від швидкості подальшої евакуації. Якщо постраждалого доправлять у лікувальний заклад, де є лікар, протягом найближчих 2 годин, то турнікет залишають на кінцівці весь цей час. Якщо ж передбачається, що тривалість евакуації буде перевищувати цей термін, тоді турнікет треба замінити тампонуванням рани в поєднанні з прямим тиском на рану або накладанням компресійної пов'язки.
Запам'ятайте, що, незважаючи на цей термін, турнікет не знімають у разі відриву (ампутації) кінцівки та у випадку масивної (критичної) кровотечі, коли стан пораненого тяжкий: він непритомний, блідий і має частий пульс.
Отже, накладений турнікет врятує життя, а тампонування рани в поєднанні з прямим тиском на рану і компресійною пов'язкою допоможе врятувати кінцівку пораненого, якщо тривалість евакуації перевищуватиме 2 год. Важливо знати, що в цьому випадку турнікет повністю не знімають, а дуже повільно послабляють поворотом стержня на 90°, а через одну хвилину ще раз на 90°
Якщо під час транспортування пораненого кровотеча відновлюється, турнікет затягують повторно.
За вузлової кровотечі поранений на етапі «під вогнем» (червона зона) потребує якнайшвидшої евакуації в зону тактичних умов (жовту зону), де йому нададуть допомогу. Насамперед для зупинки кровотечі застосовують прямий тиск на рану перев'язувальним матеріалом (марлевими серветками або бинтом), який є в аптечці медичній загальновійськовій індивідуальній (АМЗІ) (іл. 20.4).
Іл. 20.3. Місця можливих «вузлових кровотеч»
Іл. 20.4. Прямий тиск на рану в пахвинній ділянці руками
Іл. 20.5. Прямий тиск на рану 3 хв з максимальним зусиллям
Іл. 20.6. Притискання стегнової артерії власним коліном
Іл. 20.7. Накладання компресійної пов'язки на пахвинну ділянку
Іл. 20.8. Прямий тиск на рану шиї
Якщо його недостатньо, прикрийте рану, що є джерелом кровотечі, будь-якою чистою тканиною (наприклад серветками ППІ, частиною обмундирування); притисніть тканину до рани і продовжуйте натискання руками з максимальним зусиллям (іл. 20.5), доповнюючи тиском коліна вище рани (іл. 20.6).
Це допоможе стиснути ушкоджені кровоносні судини, дасть можливість крові згорнутися, виграти час для підготовки інших кровоспинних засобів (засобів для тампонування) і забезпечить час для обміркування подальших дій. Чиніть тиск протягом не менше трьох хвилин. Якщо внаслідок прямого тиску на рану кровотеча зупинилася або незначна, накладіть компресійну пов’язку (іл. 20.7).
Надалі можна здійснювати тиск на рану, наклавши компресійну пов'язку через підпахвову ділянку (іл. 20.9) з використанням ізраїльського бандажа (перев'язувального пакета-бандажа українського виробництва).
Іл. 20.9. Накладання компресійної пов'язки на поранену шию
Під час тампонування потрібно дотримувати таких правил: ( записуємо в зошит)
- - уважно огляньте рану і виявіть місце кровотечі;
- - своєю правою рукою притисніть судину в цьому місці до кістки в глибині рани, щоб зменшити кровотечу; якщо кровотеча з пахвинної ділянки, притисніть стегнову артерію на відстані (це можна зробити, притискаючи судинний пучок вище поранення власним коліном, і одночасно підготуйте кровоспинний або стерильний бинт до використання (іл. 20.15);
- - візьміть у ліву руку кілька петель бинта і підведіть його під пальці правої руки, якою продовжуйте тиск на судину з використанням підведених петель (іл. 20.16);
- - повторіть цей прийом до заповнення рани, не послаблюючи тиску правою рукою (іл. 20.17);
- - після закінчення тампонування (повного заповнення) рани здійсніть прямий тиск на рану двома руками (іл. 20.18) протягом щонайменше десяти хвилин, використовуючи звичайний бинт, і протягом трьох хвилин — кровоспинний;
- - після виконання маніпуляції обережно послабте тиск і огляньте рану; якщо промокання бинта кров'ю не збільшується і кровотеча зупинилася, накладіть поверх рани компресійну пов'язку (іл. 20.19);
- - не забудьте обгорнути пораненого термопокривалом: зниження температури тіла під час крововтрати сприяє розвиткові шоку, який загрожує життю людини (іл. 20.20).
Іл. 20.18. Прямий тиск на рану двома руками
Іл. 20.19. Накладання компресійної пов'язки
Іл. 20.20. Обгортання пораненої термопокривалом
Іл. 20.21. Схема дії компресійної пов'язки
Особливості накладання і використання компресійної пов’язки.(записуємо в зошит)
- Не затягуйте компресійну пов’язку настільки, щоб вона перешкоджала кровообігу. Валик, який підкладають під бинт, стискає поранені кровоносні судини і зупиняє кровотечу. Якщо шкіра нижче від компресійної пов’язки стає холодною на дотик, синіє або німіє, а пульс не виявляється, то пов’язка затягнута занадто. У разі порушення циркуляції крові перев’яжіть і послабте пов’язку. Періодично оглядайте кінцівку нижче від рани (пальці рук або ніг), щоб переконатися, що нормальна циркуляція крові збережена.
- Компресійна пов’язка має таку ж кровоспинну дію, як прямий тиск на рану. Але після її накладання руки медика звільняються і він може виконувати інші дії.
- Під час зупинки масивної кровотечі в зоні тактичних умов перевагу надають прямому тиску на рану, тампонуванню рани, компресійній пов’язці та їх поєднанню, а не накладанню турнікета (джгута). Його недоліки: сильне стискання м’яких тканин кінцівки, цілковите порушення кровообігу і виражений біль — можуть сприяти розвитку шоку. Тому турнікет (джгут) накладають тільки тоді, коли зазначені вище заходи не зупинили кровотечу.
- Домашнє завдання: опрацюйте параграф 20 підручника. Чекаю фотозвіт! Гарного дня!
Мінно-вибухові пристрої (загородження) є основою інженерних загороджень і облаштовують як мінні поля, групи (осередки) Для цього застосовують протитанкові (ПТМ) і протипіхотні (ППМ) міни, а також заряди вибухових речовин. У комплексі з мінно-вибуховими загородженнями можуть встановлювати сигнальні міни (CM)
Розпізнавання вибухонебезпечних предметів. Вибухові пристрої бувають: а) промислового виробництва; б) змінені: в) саморобні: г) розтяжки.
Багато вибухонебезпечних предметів, які застосовували в бою, через різні причини не вибухнули і зберігають здатність до вибуху. Вони — особлива небезпека.
Протитанкові міни призначені для знищення або виведення з ладу техніки. Міни зазвичай спрацьовують під тиском на них понад 100 кг.
Мінімальна безпечна відстань для евакуації: протипіхотні — 100 м, направленої дії — 300 м, протитанкові — 150 м.
Протитанкові міни бувають протигусеничні і протиднищеві
Протипіхотні міни призначено для ураження живої сили. Розрізняють міни фугасні (ПМД-6М, ПМН) і осколкові (ПОМЗ-2М, ОЗМ-72 і МОН-50). Протипіхотну міну ПМД-6М (іл. 23.2) застосовують з детонаторами МУВ, МУВ-2 і МУВ-3.
Негайні дії при виявленні мінно-вибухового пристрою:прочитайте і запам'ятайте!!!
1. Зупиніться й оцініть ситуацію (іл. 23.9 т). Чи є втрати? Чи є загроза вашому життю? Які індикатори мінного поля ви бачите? Чи бачите ви міни? На якій відстані ви від безпечного місця? Чи здатні ви самостійно вийти з мінного поля? З ким є зв'язок?
2. Посильте пильність: зверніть увагу на форму, розмір, колір та матеріал побаченого предмета; помічайте будь-які видимі позначки, сліди на ґрунті.
3. Прощупайте ґрунт перед собою дротом.
4. Прощупайте ґрунт перед собою руками через кожних 2 см.
5. Визначте своє точне місцеположення за допомогою карти або GPS та негайно сповістіть про ситуацію черговим ДСНС, поліції, командирам, начальникам, батькам.
6. Зауважте інші фактори, такі як позиції розташування військ, погоду, час інші фактори.
7. Повертайтеся назад тими ж слідами, звідки прийшли.
8. Якщо у вас є втрати, проробіть стежку до пораненого, перевірте (візуально) простір навколо нього на наявність мін, винесіть пораненого у безпечне місце.
9. Якщо ви в машині і вона не пошкоджена, залишайтеся в ній до прибуття саперів.
10. Якщо машина пошкоджена, вирішуйте, що безпечніше — залишитись у ній чи ні.
11. Позначте мінне поле на місцевості. Оповістіть місцеве населення.
Методика виходу з мінного поля самостійно:
1. Якщо ви опинились на мінному полі, негайно зупиніться!
2. Не панікуйте! Будьте уважними, обдумайте всі свої подальші дії.
3. Прощупайте ґрунт, користуючись щупом.
4. Завжди намагайтесь повернутись туди, звідки прийшли по своїх слідах.
5. Виходьте найкоротшим шляхом до безпечного місця
ТЕХНІКА ТАМПОНУВАННЯ РАНИ( запишіть в зошит)
Щільне тампонування рани використовують при глибоких ранах - беруть довгий стерильний бинт (можна з місцевим кровоспинним засобом) і за допомогою пінцета (чи рук у хірургічних рукавичках) щільно виповнюють по рожнину до появи сильних «розпираючих» больових відчуттів у постраждалого. Зверху накладають тиснучу пов’язку та 2-3 хв додатково притискають руками місце кровотечі.
Для тампонування ран з кровотечою та утворення штучного тромба використовуються гемостатичні засоби у вигляді гранул або більш сучасні - у вигляді кровоспинного бинта. Вони добре себе зарекомендували під час зупинок крово теч поранених бійців Збройних Сил України на Сході України. Засіб для зупинки кровотечі хімічний (бинт кровоспинний тампонувальний з гемостатичним засо бом) повинен бути в загальновійськовій індивідуальній аптечці бійця. Як кровоспинний бинт ефективно використовується так звана бойова марля (Combat Gauze), яка являє собою стрічку, згорнуту в рулон і вкриту гемоста тичним засобом. Вона використовується при значних, зокрема арте ріальних, кровотечах. Головний механізм зупинки кровотечі при застосуванні бойової марлі - туге тампонування рани.
Опрацюйте матеріал!!!!!
Основи стрільби з пневматичної гвинтівки. Приготування до стрільби передбачає прийняття положення до стрільби, заряджання гвинтівки, прикладку гвинтівки.
Положення для стрільби лежачи з пневматичної гвинтівки приймається у такий спосіб. Тримаючи гвинтівку у правій руці дуловою частиною вперед, зробити правою ногою повний крок уперед і трохи праворуч. Нахиляючись уперед, опуститися на ліве коліно. Потім, обіпершись лівою рукою об землю, опуститися на стегно лівої ноги і передпліччя лівої руки. Лягти на лівий бік і швидко повернутися на живіт, трохи розкинувши ноги в боки носками назовні. Корпус перебуває під кутом 25-30° до площини стрільби. Гвинтівку кладуть цівкою на долоню лівої руки.
Заряджання пневматичної гвинтівки проводять так: відкрити й відвести затвор, узяти патрон за головку великим і вказівним пальцями правої руки і підштовхнути його вперед, поки закраїна гільзи не наштовхнеться на торець ствола; закрити затвор.
Безпека під час проведення стрільби з пневматичної гвинтівки вимагає чіткої організації, знання і точного дотримання порядку і правил, установлених на стрільбищі або в тирі, високої дисциплінованості всіх учасників стрільби.
Щоб не допустити нещасних випадків і гарантувати безпеку стрільців і всіх присутніх на стрільбищі або в тирі, заборонено:
• вести стрільбу з несправної зброї;
• брати на вогневому рубежі зброю, торкатися її, підходити без дозволу керівника стрільби;
• заряджати і передавати зброю без команди керівника;
• прицілюватися в мішені навіть незарядженою зброєю, якщо біля мішеней є люди;
• спрямовувати зброю вбік або назад, а також у людей, у якому б стані зброя не була;
• виносити заряджену зброю з лінії вогню;
• перебувати на лінії вогню тим, хто не входить до зміни, що стріляє;
• залишати на лінії вогню заряджену або з відкритим затвором зброю;
• розбирати патрони, запресовані та завальцьовані деталі.
Розбираючи та складаючи зброю, слід користуватися штатним справним приладдям і спеціальним інструментом, не докладати сили, не вдаряти частини зброї одна об одну.
Не можна зберігати гвинтівку з пластмасовими деталями в приміщеннях разом з фенолами, концентрованими кислотами, лугами, органічними розчинниками й іншими речовинами, що руйнують пластичні маси.
Під час перевезення (перенесення) навчальної зброї вона має бути розряджена. Переносити зброю в навчальних приміщеннях і на заняттях у полі, у вогневому класі (містечку), тирі можна тільки в положенні «на ремінь» чи «на плече».
Стрільба з пневматичної гвинтівки. Помилки під час стрільби та їх усунення Ціль: № 8 (іл. 21.1). Дистанція: 10 м.
Вправа: стрільба з пневматичної гвинтівки або електронної зброї.
Іл. 21.1. Мішень: №8. Відстань: 10 м
Умови стрільби
- Стрільбу проводять з пневматичної гвинтівки або електронної зброї.
Пострілів: 3 пробних, 5 залікових; час на стрільбу — 10 хв, на підготовку — 3 хв.
- Стрільбу з пневматичної гвинтівки (ВП, типу ІЖ-38, ІЖ-60, МР-512, ІЖ-32, МР- 532, MLG, DIANA) проводять з положення сидячи або стоячи з опорою ліктями об стіл або опору (підставку) на дистанцію 10 м по мішені № 8.
- Стрільбу з електронної зброї проводять з положення сидячи або стоячи з опорою ліктями об стіл або стійку на дистанцію 10 м по мішені № 8.
Результат не зараховується, якщо без команди зарядили зброю або зробили постріл. Виконання стрільби, сидячи за столом (іл. 21.2).
Іл. 21.2. Поза для стрільби сидячи за столом з опорою ліктями об стіл; вид: а — збоку; б — спереду
Ця вправа є найпростішою і зручною для початкового навчання кульовій стрільбі. Положення тіла стрілка звичайне, не потрібно майже ніякої напруги, стійкість гвинтівки і рук найбільша, а заряджання гвинтівки найзручніше
Стрілець сідає за стіл або стає близько стійки, вибираючи найбільш зручну для себе позу. Усе тіло трошки повернуто праворуч від лінії прицілювання. Рекомендують під час стрільби злегка притулятися грудьми до ребра столу, але при цьому зберігати вільну позу з мінімальною напругою м’язів.
Гвинтівку треба взяти пальцями правої руки за шийку ложа так, щоб великий палець обхопив шийку ложа зліва, а решта чотири пальці — справа. Долонею лівої руки взяти цівку ложа знизу так, щоб великий палець охоплював лівий бік цівки, а решта чотири пальці охоплювали цівку з правого боку. Гвинтівка повинна лежати не на пальцях, а на долоні. Потім нахилитися над столом і спертися ліктями на стіл або, якщо стрільба стоячи біля стійки, спертися ліктями на стійку. При цьому лівий лікоть і плече повинні бути висунуті вперед якнайдалі, а лівий лікоть — точно під гвинтівкою. Правий лікоть підібрати ближче до себе. Гвинтівку треба вставити затильником у виїмку правого плеча і притиснути до нього. Голову опустити на гребінь приклада. Ноги стрілець ставить так, як йому зручно. Положення тіла має бути спокійним і стійким.
Самоперевірка прийнятого положення полягає в тому, що після прийняття положення стрілець заплющує очі на кілька секунд, потім їх розплющує і перевіряє суміщення точок наведення гвинтівки і прицілювання.
Іл. 21.3. Уточнення наведення гвинтівки но горизонталі під час стрільби сидячи за столом: 1 — напрямок повороту корпусу стрільця; 2 — вісь обертання корпусу стрільця; 3 — лінія прицілювання до уточнення наведення гвинтівки; 4 — точка наведення гвинтівки до уточнення наведення; 5 — «яблучко» мішені — виявилося праворуч; 6 — точка наведення та прицілювання; 7—розташування прицілу після уточнення наведення гвинтівки; 8 — лінія прицілювання після уточнення наведення гвинтівки
Іл. 21.4. Уточнення наведення гвинтівки по вертикалі під час стрільби сидячи за столом: 1 — напрямок переміщення корпусу стрільця; 2—лінія прицілювання після уточнення наведення гвинтівки; 3 — розташування прицілу після уточнення наведення гвинтівки; 4 — суміщені точки наведення і прицілювання; 5 — «яблучко» мішені — виявилося вище; 6 — точка наведення гвинтівки до уточнення: 7 — лінія прицілювання до уточнення наведення гвинтівки; 8 — лікті стрільця мають бути нерухомі
Якщо з'ясувалося, що мушка гвинтівки не збігається з точкою прицілювання, то треба уточнити наводку гвинтівки, але не порушуючи систему «стрілець - зброя», тобто не зрушуючи гвинтівки відносно тіла стрільця.
Якщо точка наведення гвинтівки 4 (іл. 21.3) виявилася збоку від точки прицілювання 6, то треба повернути все тіло разом з гвинтівкою навколо вертикальної осі 2, що проходить через точку опори лівого ліктя, до суміщення точки наведення гвинтівки 4 з точкою прицілювання 6.
Якщо точка наведення гвинтівки 6 (іл. 21.4.) виявилася нижче (вище) точки прицілювання 4, то треба трохи відсунутися (присунутися) зі стільцем від столу або стати трохи далі (ближче) від стійки, але не зрушуючи з місця лікті 8.
Влучна стрільба можлива тільки за одноманітної прикладки гвинтівки для всіх пострілів вправи, що виконується.
Розміщення приклада у виїмці плеча теж має важливе значення. Якщо приклад гвинтівки виявиться вище середини виїмки плеча, то зростає сила віддачі через збільшення відстані між парою сил: віддачі гвинтівки і опори плеча. Тоді кулі потраплять вище центру мішені, якщо приклад гвинтівки виявиться нижче виїмки плеча, то кулі потраплять нижче центру мішені. Звідси зрозуміло, що навіть за незначних змін положення приклада в виїмці плеча отримаєм велике розсіювання куль за вертикаллю.
Після прикладки гвинтівки вказівний палець треба накласти першим суглобом на спусковий гачок. При цьому вказівний палець не повинен торкатися ложа гвинтівки. Лікоть правої руки вільно опустити на стіл (стійку). Голову трохи нахилити вперед і притулитися щокою до верху приклада.
Дотик щоки в тому самому місці верху приклада при всіх пострілах забезпечить купчастість стрільби. Потім треба переконатися, що положення тіла й рук зручне і ніякі м'язи надмірно не напружені.
Прицілювання. Правильне прицілювання — найважливіший елемент точності стрільби. Прицілювання (іл. 21.5) складається з двох елементів: а) установки прицільного пристосування на задану дистанцію; б) наведення гвинтівки на ціль за допомогою прицільного пристрою.
Іл. 21.5 Схема прицілювання в разі перевищення середньої точки прицілювання: 1 — середина прорізу прицілу: 2 — верхній край мушки; 3 — лінія прицілювання; 4 — середня траєкторія куль; 5 — середня точка влучення — центр мішені; 6 — мішень; 7 — точка прицілювання; 8 — ствол гвинтівки
Установка прицілу на задану дистанцію відпрацьовується окремо в вертикальній і горизонтальній площинах. У пневматичні гвинтівки ІЖ-38 (ІЖ-22) це досягається регулюванням висоти прицілу за допомогою гвинта прицілу і зміни положення основи прицілу в поперечному пазу казенної частини ствола.
Установку прицілу пневматичної гвинтівки забезпечують заздалегідь, під час приведення гвинтівки до нормального бою на задану відстань стрільби.
Рекомендують прицілювання розбити на два етапи — попередній і основний.
Попередній етап займає понад половину всього часу прицілювання, повинен бути використаний для перевірки правильності прикладання.
Основний етап використовують для точнішого наведення гвинтівки і підготовки до натискання на спусковий гачок. Таке поетапне прицілювання зменшить втому зорової системи і підвищить точність стрільби. Кожен постріл потрібно здійснювати по можливості швидко, а паузи між пострілами робити досить тривалими, щоб очі встигали відпочити. Для стрілецької зброї застосовуються різні види прицілів: відкриті, діоптрійні з прямокутною або кільцевої мушкою, оптичні.
У гвинтівок ІЖ-38 (ІЖ-22) приціл відкритий.
Визначення провідного ока. Прицілювання здійснюється одним оком, яке називають провідним. Більшість стрільців прицілюється правим оком, тобто провідним оком є праве. Але є і винятки. Для визначення провідного ока застосовують різні методи.
Найпростіший метод: в аркуші паперу розміром 20 х 20 см треба вирізати круглий отвір діаметром 3 см. Потім, взявши аркуш паперу в витягнуту руку, навести отвір на мішень, укріплену на світлому фоні. Далі, закриваючи по черзі праве і ліве око, стежити за мішенню. Якщо після закривання лівого ока мішень видно, а після закривання правого ока мішень зникла, то тоді у стрільця провідним оком є праве око.
Якщо виявиться, що провідним оком є ліве, то під час стрільби необхідно закривати праве око щитком, укріпленим на голові.
Раніше вважали, що під час прицілювання треба дивитися провідним оком, а друге око треба заплющувати. Однак дослідження майстрів кульової стрільби свідчать, що зажмурювання другого ока знижує гостроту зору, а отже, і ефективність стрільби.
Тому рекомендують під час стрільби дивитися обома очима. Якщо це важко, то непровідне око можна прикрити вузької вертикальною смужкою з білого паперу або з пластику таким чином, щоб мішень для непровідного ока була закрита.
Прицілювання з відкритим прицілом. Для прицілювання необхідно провідним оком дивитися через середину прорізу прицільної планки на верхній край мушки так, щоб він перебував точно посередині прорізу і в рівень з її бічними верхніми краями; це положення називається «рівна мушка». Зберігаючи таке положення очей, прицілу і мушки, підвести верхній край мушки під низ чорного кола — «яблучка» мішені з невеликим просвітом, тобто в точку прицілювання. Слід утримати погляд, приціл, мушку і нижній обріз «яблучка» на одній лінії. Не потрібно переживати, що будуть відхилення гвинтівки через коливання тіла стрільця від точки прицілювання (Іл. 21.6).
Особливо великі відхилення бувають у початківців. Поступово в результаті тренувань стрільба стане точнішою, коли стрілець навчиться одноманітно прикладати щоку до гребеня приклада під час кожного пострілу. Якщо під час прицілювання стрілець втримав рівну мушку, а гвинтівка в момент пострілу відхилилася і виявилася наведеною не в точку прицілювання, під чорне коло, а, наприклад, на 5 мм в будь-який бік, то і попадання буде на 5 мм у той же бік.
Цю помилку називають паралельним зміщенням зброї. Якщо стрілець не втримає рівну мушку, то буде кутова помилка, більш значна. Так, коли мушка відхилиться від середини прорізу тільки на 1 мм, то пробоїна відхилиться від центру мішені на 23,4 мм.
Іл. 21.6. Відхилення гвинтівки через коливання всього тіла стрільця в різні сторони від точки прицілювання
Іл. 21.7. Правильне бачення елементів прицілювання при стрільбі з відкритим прицілом: 1 — «корона» верхнього краю прицільної планки: 2 — «яблучко» мішені; 3 — «корона» «яблучка» мішені: 4 — чітка мушка
Отже, найбільші відхилення бувають від нерівної мушки, тобто від кутових помилок відхилення гвинтівки.
Під час прицілювання око стрільця працює напружено, накопичується втома м’язів кришталика ока. Тому не слід по черзі фокусувати очі на різні відстані: на приціл, на мушку, на мішень. Пам’ятайте, що зір має властивість інерції, тобто коли ми переведемо фокус очей від мішені на мушку і вже бачимо її, зір ще зберігає попередній відбиток мішені, а не її дійсне розташування. А гвинтівка вже відхилитися від попереднього положення.
Труднощі прицілювання в цьому і полягають, що природа зору не дає можливості чітко бачити відразу всі потрібні нам три елементи прицілювання, що знаходяться на різній відстані від ока. Тільки один елемент можна бачити чітко, а решта два будуть розпливчасті або, як кажуть, матимуть «корону».
Який же з елементів прицілювання важливіше бачити ясно? Практика свідчить: кращий результат буде за чіткого бачення мушки. Розміщення ясної мушки посередині прорізу прицільної планки досягається легко, так як розпливчастість країв прорізу однакова з обох сторін мушки. А ось за висотою розмістити мушку важко, так як не видно чіткої межі верхніх виступів прицільної планки і «яблучка», вони мають «корони» (іл. 21.7).
Практика довела, що слід вирівнювати мушку тільки за суцільною лінією верхніх виступів прицільної планки і не зважати на нечітку частину («корону») прицільної планки.
Напружена і систематична робота очей під час стрільби дає відмінні результати щодо гостроти зору.
Типові помилки стрільців. Дуже великою помилкою є завалювання гвинтівки (іл. 21.8, г), тобто під час прицілювання мушка правильно встановлена щодо прицілу і до точки прицілювання, але з певним нахилом гвинтівки в будь-який бік. Стрільці-початківці здебільшого «завалюють» гвинтівку праворуч.
Іл. 21.8 Помітки прицілювання під час стрільби з відкритим прицілом: а — правильне прицілювання; б — «дрібна» мушка — кулі потраплять нижче; в — «велика» мушка — кулі потраплять вище цілі; г — гвинтівка «завалена» праворуч — кулі потраплять правіше і нижче; д — мушка лівіше центру прорізу прицілу — кулі потратять лівіше цілі; е — мушка правіше центру прорізу прицілу — кулі потраплять правіше цілі; ж — великий «зазор» — тлі потраплять нижче цілі; з — мушка в «яблучко» — кулі потраплять вище цілі
Помилку прикладання — «завалювання» гвинтівки слід усунути на початку навчання, бо стрілець може звикнути до утримання гвинтівки з нахилом. Переучуватися буде важко. За одноманітного завалювання буде добра кучність влучень, але взяти поправку, тобто визначити, куди потрібно винести точку прицілювання, буде дуже важко.
Наприклад, якщо середня точка влучень (СТВ) виявилася нижче центру мішені і стрілець винесе точку прицілювання вище, то, якщо завалювання було праворуч, пробоїни виявляться не тільки вище, але і правіше.
Поради. Зберігайте використані мішені, щоб стежити за своїми успіхами.
З'ясуйте, як глибоко вам потрібно натискати курок. Коли прицілюєтесь, злегка натисніть на курок, щоб у той момент, коли ви готові вистрілити, вам потрібно буде зробити невелике зусилля. Що менше руху знадобиться для пострілу, то менше зіб’єтеся з цілі.
Відходите на дальшу відстань від мішені, коли ваші результати покращаться.
Будьте терплячими! Ви не станете стрільцем світового класу після кількох пострілів; на це потрібні роки практики. Можливо, ви досягнете етапу, коли вам буде здаватися, що ви вже не вдосконалюєтеся. Це означає, що ви відпрацювали свою техніку і досягли межі своїх можливостей. Із цього моменту, все, що ви можете робити, — це практикуватися, і в підсумку ви перейдете на новий рівень професіоналізму. Це вимагає часу, тому практикуйтеся!
Кожне зброя має свої особливості — вивчіть їх. Усвідомте, що змагальна стрільба — це, здебільшого, ментальна гра. Це вимагає самовідданості і сильного бажання потрапити в центр. Ви повинні змусити кулю/дріб потрапити в центр.
Якщо легше прицілюватися, закриваючи одне око, то робіть так. Однак найчастіше краще прицілюватися з відкритими очима, що дає вам можливість тримати в полі зору приціл і мішень одночасно. Це особливо корисно, якщо ви стріляєте по рухомих мішенях.
Домашнє завдання: опрацювати відповідний параграф підручника.
Дати відповіді на запитання в зошит!
1. До якого виду зброї належить ІЖ-38? Яке її призначення та характеристики?
2. У чому полягає порядок підготовки до стрільби ІЖ-38?
3. Перелічіть способи стрільби з пневматичної гвинтів
Тема 2: Загальна будова та види боєприпасів до стрілецької зброї.Маркування боєприпасів.
Передивіться презентацію ,зробіть конспект!
Малокаліберна гвинтівка ТОЗ-8М, калібру 5,6 мм, з відкритим секторним прицілом є безвідмовною і надійною в експлуатації, має високу купчастість бою (табл. 20.1, іл. 20.1).
Іл. 20.1. Малокаліберна гвинтівка ТОЗ-8М, калібру 5,6 мм, з відкритим секторним прицілом: а — загальний вигляд; б — будова гвинтівки: 1 — ложе; 2 — шийка ложа; 3 — тильна кришка (ковпачок); 4 — ствольна коробка зі спусковим механізмом; 5 — вікно для заряджання і викидання стріляної гільзи; 6 — приціл; 7 — ствол; 8 — намушник; 9 — цівка ложа; 10 — верхня металева петля 11 — ручка затвора; 12 — затвор; 13 — спусковий гачок; 14 — спускова скоба; 15 — нижня металева петля; 16 — приклад
Характеристики ТОЗ-8М
Таблиця 20.1
Калібр ствола, мм | 5,6 |
Довжина гвинтівки, мм | 1113 |
Довжина ствола, мм | 640 |
Довжина прицільної лінії, мм | 587 |
Прицільна дальність, м | 250 |
Найбільша дальність польоту кулі, м | 1200 |
Убивча сила, м | 800 |
Початкова швидкість польоту кулі, м/с | 280 |
Швидкострільність. пострілів/хв | 10 |
Кількість нарізів | 4 |
Маса, кг | 3,12 |
Гвинтівка ТОЗ-12 з діоптрійним прицілом призначена для початкового навчання зі стрільби та тренування стрільців.
Загальна будова гвинтівки і призначення її механізмів та деталей
Ствол слугує для спрямування польоту кулі.
Ствольна коробка призначена для розміщення затвора і спускового механізму.
Затвор використовують для того, щоб надсилати патрон у патронник, закривати канал ствола, здійснювати постріл, викидати стріляну гільзу.
Спусковим механізмом здійснюють спуск курка з бойового зводу.
Прицільний пристрій слугує для спрямування гвинтівки в ціль і надання їй потрібного кута прицілювання.
Тильна кришка захищає очі стрільця від опіку в разі прориву газу під час стрільби. Ложе з'єднує всі частини гвинтівки, слугує для зручності при стрільбі; має приклад, шийку, цівку.
Заряджання малокаліберної гвинтівки проводять так: відкривши і відвівши затвор, узяти патрон за головку великим і вказівним пальцями правої руки і підштовхнути його вперед, поки закраїна гільзи не наштовхнеться на торець ствола; закрити затвор.
Будова патронів. Для стрільби з малокаліберної гвинтівки використовують так звані унітарні патрони. Унітарний патрон складається з кулі для безпосереднього ураження цілі; порохового заряду; капсуля-запальника для запалення пороху; гільзи, яка є корпусом і об’єднує всі елементи патрона (іл. 20.2).
Іл. 20.2. Гвинтівковий патрон кільцевого запалення 5,6 мм: 1 — ударна суміш; 2 — гільза; 3 — куля
Пневматична гвинтівка. Пневматична гвинтівка (іл. 20.3, іл. 20.4; табл. 20.2) — це зброя, призначена для ураження цілі на віддалі кулею, що приводиться в рух енергією стиснутих газів або повітрям. Пневматична гвинтівка пружинно-компресійного типу належить до наймасовіших моделей. Вирізняється простотою й високою надійністю.
Іл. 20.3. Пневматична гвинтівка ІЖ-38. Загальний вигляд
Іл. 20.4. Складові частини і механізми рушниці ІЖ-38: 1 — ствол; 2 — приціл; 3 — вісь ствола; 4 — прокладка ствола; 5 — коробка ствола; 6 — поршень; 7 — пружина бойова; 8 — колодка механізму спускового; 9 — штифт колодки; 10 — ложа; 11 — гвинт ложі задній; 12 — гачок спусковий; 13 — шептало; 14 — важіль блокування; 15 — важіль зведення; 17 — манжета; 18 — шарнір; 19 — кпин; 20 — ригель; 21 — пружина ригеля; 22 — вісь шарніра
Характеристики ІЖ-38
Таблиця 20.2
Калібр ствола, мм | 4,5 |
Довжина нарізного ствола, мм | 450 |
Початкова швидкість польоту кулі, м/с | 150-180 |
Зусилля спуску, кг | 2-3 |
Загальна довжина рушниці, мм | 1050 |
Маса, кг | 2,8 |
Однозарядна пружинно-поршнева гвинтівка моделі ІЖ-38 обладнана нарізним сталевим стволом. Для стрільби з неї використовуються лише свинцеві кулі.
Зведення здійснюється «переломом» ствола, рухом донизу - назад - уперед - догори. Під час зведення відкривається казенний зріз ствола для ручного заряджання кулі. Має блокування від випадкового пострілу в момент зведення у разі не повністю замкненого каналу ствола. Відкритий приціл з мікрометричним регулюванням по горизонталі й вертикалі і змінюваною довжиною прицільної лінії. Є автоматичний запобіжник, блокуючий спусковий гачок при заряджанні гвинтівки. Мушка закрита, нерухома, положення цілика регулюється по вертикалі і горизонталі мікрометричними гвинтами. Регулюється довжина прицільної лінії. Для стрільби з неї використовуються лише свинцеві кулі.
Загальна будова помпових та напівавтоматичних гладкоствольних рушниць. Помпова зброя — вогнепальна зброя, у якій змінна передня рукоять (цівка) рухає затворну групу, ковзаючи в разі механічного впливу на неї назад або вперед, викидаючи відстріляну гільзу та досилаючи новий патрон. Найчастіше використовується для магазинних рушниць, але існують і помпові рушниці. Такий механізм зручніший за класичні магазинні гвинтівки з ковзаючим затвором і трохи зручніший за двоствольні рушниці, бо немає потреби прибирати руку з рукояті для перезарядки до повного розстрілу магазина. У збройовій справі загальноприйнята назва цього виду перезарядки — плаваюча цівка.
Першою рушницею з подібним типом затвора стала Winchester Model 1897, відома в США як Trenchgun М1897 (траншейна рушниця моделі 1897).
Переваги. Інтервал між пострілами в помпової зброї в середньому коротший, ніж у певних зразків самозарядного (напівавтоматичного). Використання спектру патронів, несумісних зі стандартною зброєю, є суттєвою перевагою такої рушниці. Механічний принцип дії робить цю зброю дешевшою і надійнішою, ніж самозарядна. У процесі перезарядки є можливість вибрати нову ціль, що є унікальною властивістю цього озброєння.
Недоліки. Як і рушниця, ця зброя не використовує магазин, який від’єднується, що ускладнює повну перезарядку, оскільки кожен патрон повинен бути вкладений в магазин вручну. Проте в певних помпових видах зброї є магазини, які від’єднуються, наприклад, у серії гвинтівок Remington 7600 та італійської рушниці Valtro РМ5.
Помпова рушниця (іл. 20.5, табл. 20.3) (англ. Pump-action rifle) — рушниця, перезарядка якої відбувається поздовжним рухом (пересмикуванням) цівки силою руки стрільця, завдяки цьому рухові і отримана назва системи (від англ. to pump — «качати»). Вона має сім основних елементів (ствол, ствольну коробку, затвор, ударно-спусковий механізм, магазин, цівку та приклад). Як і звичайна рушниця, помпова дає змогу вести вогонь як дробовими набоями, так і кулями.
Іл. 20.5. Помпова гладкоствольна рушниця «Форт-500МС» калібру 12/76 мм
Відкривання затвора, зведення курка, та подавання чергового патрона з магазина відбувається під час руху цівки назад (на себе), а досилання патрона в патронник і закривання затвора під час руху цівки вперед (від себе). Конструктивно можливий протилежний порядок дій, однак через те, що відкривання затвора та вивільнення стріляного патрона потребує більших зусиль, зручніше робити це під час руху руки «на себе». Можлива стрільба сигнальним і піротехнічним патронами, патроном з гумовою кулею або резиновою картеччю. Можливе виконання у мисливському варіанті.
Таблиця 20.3
Характеристики Форт-500МС
Калібр | 12/76 мм |
Принцип дії | Ручна перезарядка, ковзна цівка |
Маса з порожнім магазином, не більше, кг | 4,1 |
Місткість магазина, патронів | 4 |
Зусилля спуску, кгс | 2,5-3,5 |
Тип прикладу | Телескопічний |
Гладкоствольна мисливська рушниця має один чи кілька гладких циліндричних стволів, іноді з невеликим звуженням у дуловій частині. Призначена для стрільби дробом і спеціальними кулями. Стрільба результативна на коротких дистанціях — 30-50 м.
Під час дробового пострілу до цілі летить цілий сніп дробин, що утворюють уражальне коло діаметром понад 1 м, тому дуже хороші результати гладкоствольні рушниці дають на полюванні на птахів, дрібних і середніх звірів, яких доводиться стріляти в польоті або на бігу.
Основні показники гладкоствольної мисливської рушниці. Основним показником бою дробової рушниці вважають його різкість, купчастість і осип, а також сталість усіх цих якостей.
Різкість бою характеризується пробивною здатністю дробу в момент зіткнення з цілю. Уважається, якщо при пострілі на відстані 50 кроків (35 м), дробини входять в суху соснову дошку на 2-3 розміру свого діаметра, то різкість відмінна. Якщо у пробоїну входить тільки одна така ж дробина (зазвичай № 7), то різкість достатня. Коли ж дріб ледь входить у дошку, різкість погана.
Купчастість бою характеризується співвідношенням кількості дробин, які на нормальній стрілецькій дистанції до 35 м утворюють основне вбивче коло, до загальної кількості дробин у заряді, оскільки частина з них розсіюється вбік. Цю якість визначають, підраховуючи у відсотках кількість дробин, що влучили на відстані 35 м у коло діаметром 75 см, щодо кількості дробин у заряді.
Осип дробу — це показник рівномірності в розміщенні дробин під час попадання в це ж коло. Для полювання найкраще, якщо дріб рівномірно або з певним згущенням до центру приходить в пристрілювальну мішень. Цю якість легко визначити на око.
Помпова рушниця ФОРТ-500 — службова гладкоцівкова зброя підтримки для оснащення підрозділів силових структур (іл. 20.6, табл. 20.4). У комплект входять насадки: циліндр (для стріляння кулею); півчок (для стріляння картеччю); чок (для стріляння дробом), а також насадки для використання несмертельних боєприпасів, спеціальних набоїв і гранат зі сльозогінним газом.
Надійне замикання каналу цівки здійснюється поздовжньо-ковзаючим замком. Механізм стріляння куркового типу.
Рушниця конструктивно призначена для стрільби тільки набоями калібру 12 мм з довжиною гільзи 70 мм та калібру 12 мм «магнум» з довжиною гільзи не більше 76 мм, за загальної довжини спорядженого набою не більше 65 мм.
Іл. 20.6 Помпова рушниця ФОРТ-500
Основні технічні дані та характеристики ФОРТ-500
Таблиця 20.4
Калібр, мм | 12/70,12/76(23/4",3") |
Довжина набійника, мм | 76 |
Надільна дальність стрільби, м | 100 |
Зусилля спуску, Н | не більше 45 |
Місткість магазина, набоїв, піт. | 6+1 |
Середня швидкість, м/с - для дробу - для кулі | 300 |
380 | |
Маса рушниці без стрілецького паска, кг | 3,85 (3,6) |
Запобіжник від випадкового пострілу | + |
Будова рушниці. Рушниця складається із цівки, цівкової скриньки, замка, ударно-спускового механізму, трубчастого магазина, підцівника, ручки та розкладного приклада. Цівкова скринька з'єднує основні деталі рушниці: цівку, магазин, ручку і розкладний приклад. По внутрішніх стінках цівкової скриньки ковзає замок. Відбивач, подавач, лівий і правий відсікані набоїв також розміщені в цівковій скриньці. Розбивно-спусковий механізм розміщено в корпусі, що дає змогу виконувати тільки поодинокі постріли.
Запобіжник кнопкового типу, розміщений в спусковій клямрі, після переведення його в позицію «безпечно» блокує шептало.
Після переміщення підцівника вперед, замок подає набій в набійник і вводить бойовий упор в зчеплення з хвостовиком цівки.
Заходи безпеки. Рушницю і набої слід зберігати окремо, у недоступному для сторонніх осіб місці. Зберігати рушницю незарядженою, курок повинен бути спущеним. Не залишайте заряджену рушницю без нагляду.
Суворо заборонено розбирати заряджену рушницю, використовувати споряджені набої під час перевірки взаємодії деталей та механізмів рушниці; стріляти з рушниці за наявності в цівці забруднень, мастила чи інших сторонніх предметів; застосовувати набої, не призначені для рушниці.
Виявивши недоліки в зарядженій рушниці, перш ніж з’ясовувати їх причини, переведіть запобіжник в положення «безпечно». Будьте обережні, перезаряджаючи рушницю. Порожні гільзи викидаються із силою і можуть зашкодити присутнім.
Підготовка до стрільби. Для введення рушниці в експлуатацію, необхідно її розконсервувати, звільнивши від пакування, і видалити мастило з рушниці. Для переведення приклада зі складеного стану в розкладений повернути його у вертикальній площині навколо осі до спрацювання фіксатора розгорнутого стану приклада.
Заряджання. Перемістіть підцівник повністю назад.
Спорядіть магазин набоями через нижнє вікно цівкової скриньки, повернувши рушницю так, щоб спускова клямра була зверху. Просувайте передній край набою в магазин до тих пір, доки ободок набою не зайде за правий відсікач.
Ніколи не намагайтесь перебільшити місткість магазина!
Стрільба. Коли дуло рушниці спрямоване на ціль, а рушниця заряджена, установіть запобіжник в позицію «вогонь», прицільтесь, натисніть спусковий гачок на довжину ходу, рушниця вистрелить. Щоб перезарядитися, відведіть підцівник повністю назад.
Щоб продовжити стрільбу, подайте новий набій із магазина в набійник, перевівши підцівник повністю вперед, і натисніть на спусковий гачок.
Після пострілу останнім набоєм підцівник переведіть назад, перевірте наявність набоїв у набійнику. Якщо їх немає, підцівник переведіть уперед і зробіть контрольний спуск гачка.
Іл. 20.7. Напівавтоматична гладкоствольна рушниця МР-153
Рушниця МР-153 — самозарядна гладкоствольна рушниця із широким спектром застосування: від різних видів полювання і спортивної стрільби до охорони правопорядку і самооборони.
Патрони для МР-153. Рушниця МР-153 є зразком самозарядної рушниці, який розроблений під патрон 12/89 і надійно функціонує з усією тамою патронів 12-го калібру — від 12/70 до 12/89 у будь-яких комбінаціях і без додаткових регулювань.
Модифікації рушниці МР-153. Рушниця МР-153 виготовляється в таких модифікаціях:
- зі змінними дульними насадками для стрільби свинцевим і сталевим дробом. Насадок з посиленим чоком (XF) використовують для стрільби тільки сталевим дробом; без прицільної планки і з ціликом і мушкою; з пластмасовим прикладом і цівкою.
Технічна характеристика рушниці МР-153
Таблиця 20.5
Калібр рушниці МР-153 |
з дерев’яним прикладом — 3.45 |
з пластиковим прикладом — 3,5 |
Затвор переміщають на рамі з двома сталевими тягами. Замикання відбувається за допомогою одинарного кулачка у верхній частині затвора, який входить у виріз на продовженні ствола. Затвор рухається на каретці, що приводиться в дію двома тягами. Подвійні екстрактори витягають гільзу затвора з патронника.
Викид гільзи відбувається за допомогою фіксованого екстрактора з двома зубцями, закріпленими на лівій стороні ствольної коробки. Затвор закривається у відкритому положенні після пострілу останнього патрона. Для звільнення затвора рушниці МР-153 слід натиснути кнопку звільнення затвора в передній частині ствольної коробки праворуч. Важіль зупинки каретки знаходиться на правій стороні ствольної коробки на передньому торці корпусу спускового механізму. Після зведення курка затвор не блокуватиметься в крайньому задньому положенні, якщо цей важіль не поданий назад.
1. Виконайте самоперевірку знань правил безпеки поводження з малокаліберною та пневматичною зброєю.
2. Укажіть, до якого виду зброї належить ТОЗ-8. Яке основне її призначення? Назвіть основні характеристики цього виду зброї.
3. До якого виду зброї належить ІЖ-38? Яке основне її призначення? Назвіть основні характеристики.
4. Укажіть, до якого виду зброї належить рушниця МР-153.
5. Назвіть принцип дії помпової рушниці.
6. Перелічіть основні переваги і недоліки помпових та напівавтоматичних гладкоствольних рушниць.
Стрільба — ведення вогню з різних видів зброї. Терміном «стрільба» позначають також наукову дисципліну, яка розробляє теорію стрільби і предмет бойової підготовки. Стрільбу поділяють на бойову, навчальну та спортивну.
Стрільба з кожного виду зброї має свої особливості, які вивчають у теорії стрільби, а також у відповідних правилах стрільби та настановах. Загальною основою теорії стрільби різних видів зброї є балістика та теорія ймовірностей.
Вогонь зі стрілецької зброї ведуть переважно на відстанях, що не перевищують 800—1000 м, на яких траєкторії зберігають настильність і мало змінюються під впливом зовнішніх умов стрільби. Саме це забезпечує високу ефективність вогню, особливо зосередженого. На відстані до 400 м для автоматів і до 800 м для кулеметів забезпечується для таких цілей, як кулемет, ростова фігура, надійність стрільби, близька до 90 %, за витрат — 15-25 патронів. Така дієвість вогню сучасної автоматичної зброї, з одного боку, і короткочасність появи живих цілей на полі бою — з іншого боку, вимагають надзвичайно простих правил стрільби. Вони надають можливість за лічені секунди здійснювати підготовку необхідних даних для початку ведення вогню, також для введення поправок в ході стрільби по різноманітних цілях.
Прийоми та правила стрільби зі стрілецької зброї викладені в наказі начальника Генерального штабу — Головнокомандувача ЗСУ від 01.04.2009 р. «Про затвердження Курсу стрільб зі стрілецької зброї і бойових машин».
Постріл — це викидання кулі з каналу ствола енергією газів, які утворюються під час згорання порохового заряду. Від удару бойка по капсулю бойового патрона вибухає детонуюча речовина капсуля. Полум’я через отвори в дні гільзи проникає до порохового заряду й запалює його, унаслідок чого велика кількість дуже нагрітих газів утворюють у каналі ствола високий тиск на дно кулі, а також на дно та стінки гільзи і на стінки ствола та затвора.
Періоди пострілу. Постріл відбувається в надзвичайно малий проміжок часу (0,001-0,06 с). Під час пострілу виокремлюють 4 послідовних періоди (іл. 16.1):
• попередній;
• перший, або основний;
• другий;
• третій, або період післядії газів.
Іл. 16.1. Періоди пострілу
Рух кулі в каналі ствола зброї. У результаті тиску газів куля зрушує з місця й врізається в нарізи ствола, обертаючись по них, проходить через канал ствола з постійно зростаючою швидкістю і вилітає назовні в напрямку осі каналу ствола. Тиск газів на дно гільзи викликає рух зброї назад. Через тиск газів на стінки гільзи та ствола відбувається деформація гільзи і вона притискається до патронника, перешкоджаючи прориву порохових газів убік затвора. Одночасно нагрівається ствол і виникають коливальні рухи.
Гази та частки незгорілого пороху, вилітаючи з каналу ствола вслід за кулею, взаємодіючи з атмосферним повітрям, утворюють полум'я й ударну хвилю, які спричиняють звук пострілу.
Під час пострілу з автоматичної зброї, який використовує енергію віддачі, тиск газів через дно гільзи передається на деталі затвора і спричиняє його рух зі стріляною гільзою назад. Тиск газів на дно гільзи пересилює інерцію затвора та пружність зворотно-бойової пружини. Куля вже до цього часу вилітає з каналу ствола. Відходячи назад, затвор стискає зворотно-бойову пружину. Потім, завдяки енергії пружини, затвор рухається вперед і досилає наступний набій магазина в набійник.
Початкова швидкість кулі, її вплив на бойові властивості зброї. Початковою швидкістю кулі називають швидкість, із якою куля залишає канал ствола, тобто швидкість руху кулі поблизу точки вильоту.
Початкова швидкість — це умовна величина, яка дещо перевищує дульну і є меншою, ніж максимальна. Для стрілецької зброї що більша початкова швидкість, то більш настільною (пологою) стає траєкторія польоту кулі при однакових кутах піднесення.
Величина початкової швидкості залежить від таких основних факторів: а) маса кулі; б) маса заряду; в) довжина каналу ствола; г) температура й вологість порохового заряду; ґ) форма і розміри пороху.
Положення під час стрільби з місця (лежачи, з коліна, стоячи) та в русі. Вибір і зайняття правильної позиції для стрільби. Прийоми стрільби (вогневі тренування). Стрільбу з автомата можна вести з різних положень і з будь-якого місця, звідки видно ціль або ділянку місцевості, на якій передбачають появу супротивника.
Ведучи вогонь з місця, автоматник приймає положення для стрільби стоячи, з коліна та лежачи — залежно від умов місцевості та вогню супротивника.
Під час руху автоматник може вести вогонь на ходу без зупинки та з короткою зупинкою. Для стрільби в бойових умовах слід вибирати таке місце, яке забезпечує найкращий огляд та обстріл, закриває автоматника від спостереження та обстрілу супротивника, дає змогу зручно виконувати прийоми стрільби.
Вибір і зайняття правильної позиції для стрільби. Важливе значення для здобуття перемоги в бою має те, наскільки правильно солдат вибере місце для ведення вогню і спостереження за супротивником.
На місцевості солдат знаходить природне укриття (канаву, вирву, колоди тощо), потім оглядає все довкола і непомітно переміщується до нього. Перш ніж розпочати облаштування позиції, необхідно дослідити місцевість, звернувши особливу увагу на низини, канави, борозни та інші укриття, що їх супротивник може використати для непомітного наближення. У населеному пункті місце для стрільби може бути обране у вікні будівлі, на горищі, біля фундаменту споруди тощо (іл. 16.2).
Іл. 16.2. Позиція для стрільби в населеному пункті (варіант)
Іл. 16.3. Порядок прийняття положення для стрільби лежачи з автомата
Послідовність дій стрільця з автомата під час приготування до стрільби, проведення і припинення стрільби. Стрільба з автомата складається з виконання таких прийомів: а) прийняття положення для стрільби, заряджання зброї; б) виконання пострілу (прицілювання й виконання спуску); в) припинення стрільби (припинення натискування на хвіст спускового гачка, установлення перевідника в запобіжне положення, розряджання автомата).
Підготовка до стрільби з положення лежачи (іл. 16.3). Якщо автомат перебуває в положенні «на ремінь», тоді необхідно подати праву руку за ременем трохи вгору і, знімаючи автомат з плеча, підхопити його лівою рукою за спускову скобу і ствольну коробку, потім узяти автомат правою рукою за ствольну накладку і цівку дуловою частиною уперед. Одночасно із цим зробити повний крок правою ногою вперед і трохи праворуч. Нахиляючись уперед, опуститися на ліве коліно і поставити ліву руку на землю поперед себе, пальцями праворуч. Потім, спираючись послідовно на стегно лівої ноги і передпліччя лівої руки, лягти на лівий бік і швидко повернутися на живіт, розкинувши ноги злегка вбік носками назовні; автомат при цьому покласти цівкою на долоню лівої руки.
Для заряджання автомата потрібно: а) приєднати до автомата споряджений магазин; б) зняти автомат із запобіжника; в) поставити перевідник режиму ведення вогню на необхідний вогонь; г) енергійно відвести затворну раму назад до упору і відпустити її; ґ) поставити автомат на запобіжник, якщо не потрібно відкривати вогню негайно або не було команди «Вогонь!», і перенести праву руку на пістолетну рукоятку.
Якщо перед заряджанням автомата магазин не був споряджений патронами або патрони були витрачені при стрільбі, то необхідно спорядити магазин.
Виконання стрільби передбачає встановлення прицілу та цілика, перевідника на необхідний вид вогню, прикладку, прицілювання, спуск курка й утримання автомата під час стрільби.
Установка прицілу (іл. 16.4 а, б). Щоб установити приціл, потрібно, наблизивши автомат до себе, великим і вказівним пальцями правої руки стиснути засувку хомутика і пересунути його до суміщення переднього зрізу з рискою (поділом) під відповідною цифрою на прицільній планці. Якщо припустити, що стрільбу з автомата, як правило, ведуть на невеликих відстанях, зазвичай у межах дальності прямого пострілу, то кожен стрілець має вміти ставити приціл 3 (4) або «П». Приціл на поділ 3 (4) встановлюється за звуками клацання, а на «П» — відтягуванням хомутика назад до упору.
Іл. 16.4. Установка прицілу. Прицільніш пристрій: 1 - колодка прицілу; 2 - пластинчаста пружина; 3 - прицільна планка; 4 - хомутик; 5 - полозок з мушкою; 6 - запобіжник мушки
Іл. 16.5. Установка зброї на необхідний вид вогню
Для установки зброї на необхідний вид вогню, потрібно, натискаючи великим пальцем правої руки на виступ перевідника, повернути перемикач униз: до першого клацання — для ведення автоматичного вогню (АВ), до другого клацання — для ведення одиночного вогню (ОД) (іл. 16.5. а, б).
Іл. 16.6. Прикладка автомата (стрільба лежачи): а — лівою рукою за ствольну накладку; б — лівою рукою за магазин
Прикладка автомата. Щоб виконати прикладку автомата в положенні лежачи, треба, утримуючи автомат лівою рукою за ствольну накладку (іл. 16.6 а) або за магазин (іл. 16.6 б), а правою рукою за пістолетну рукоятку і тримаючи ціль у полі зору, уперти приклад у плече так, щоб відчувати щільне прилягання всього затильника. Вказівний палець правої руки (першою фалангою) накласти на спусковий гачок. Нахиливши голову трохи уперед і не напружуючи шиї, праву щоку прикласти до приклада.
Лікті при цьому мають бути поставлені на землю в найзручніше положення, приблизно на ширину плечей під час стрільби з положення лежачи і з окопу стоячи або з коліна. Лікоть лівої руки поставлений на стегно лівої ноги біля коліна або трошки нижче, а лікоть правої руки піднятий приблизно на висоту плеча під час стрільби з коліна за межами окопу. Лікоть лівої руки притиснутий до тіла в місці кріплення сумки для гранат, якщо автомат утримується за магазин, а лікоть правої піднятий приблизно на висоту плеча у разі стрільби з положення стоячи за межами окопу (іл. 16.7).
Якщо під час прикладки використано ремінь для надійнішого тримання автомата в момент стрільби, то ремінь поміщають під кистю лівої руки так, щоб він притискав її до цівки.
Іл. 16.7. Прикладка автомата: а — прикладка автомата (стрільба з положення з коліна без паска); б — прикладка автомата (стрільба з положення стоячи без паска)
Приготування до стрільби для ведення вогню по наземних цілях з коротких зупинок і на ходу. При стрільбі навскидку (швидко піднісши зброю і ні на що не спираючись) на ходу, без зупинки (іл. 16.8) зброя скидається з плеча одночасно з постановкою на землю лівої (правої) ноги, а стрільба розпочинається під час перенесення правої (лівої) ноги уперед.
При цьому не сповільнюється рух уперед. Лікоть лівої руки до боку не притискають, а лікоть правої руки утримують приблизно на рівні плеча. Стріляючи на ходу навскидку з короткої зупинки, необхідно одночасно з постановкою лівої ноги на землю притиснути лікоть лівої руки до боку і нахилити голову до приклада. При цьому прямі ноги необхідно розставити приблизно на ширину плечей, а тіло нахилити вперед дещо більше, аніж при звичайній стрільбі стоячи з місця.
Іл. 16.8. Положення зброї під час стрільби в русі, без зупинки, навскидку: а — приклад притиснутий до боку стрільця праворуч; б — приклад упертий у плече стрільця
Рух припиняють лише на дуже нетривалий час (не довше 7 с — удень і 9 с — уночі), щоб супротивник не встиг зробити прицільного пострілу.
Швидкість відкриття вогню досягають завдяки швидкості прикладання зброї та прицілювання. Спуск курка проводять швидко, але плавно, без ривка. Після прицільної стрільби чергою рух одразу ж відновлюють.
Під час руху приклад зброї утримують під правою рукою з піднесеним дещо догори стволом. Зброю під час руху перезаряджають, але стрілець не припиняє спостереження за супротивником. Під час стрільби в русі з прикладом, притиснутим до боку (іл. 16.8 а), ліва рука міцно утримує зброю за цівку, а передпліччя правої руки міцно притискує приклад до правого боку або впирається в плечову частину правої руки біля ліктьового суглоба. При цьому кисть правої руки утримує зброю за пістолетну рукоятку.
У ціль зброю спочатку спрямовують поворотом тіла, а напрямок стрільби доводять поворотом лівої руки праворуч або ліворуч. Наведення зброї у вертикальній площині виконують переміщенням зброї правою рукою вгору або вниз. Стрільбу проводять у момент перенесення правої (лівої) ноги уперед.
Стрільбу під час руху по одиноких цілях ведуть короткими чергами, а по групових цілях — довгими чергами. Дуже важливо під час стрільби в русі не зволікати з моментом відкриття вогню, коли лінія прицілювання збігається з ціллю. Стрільбу ведуть постійно, уточнюючи приціл. Точку прицілювання вибирають нарівні нижнього обрізу цілі: це дає змогу використовувати для ураження цілі рикошет.
Лінія прицілювання (цілик, мушка, мішень). Прицілювання — це надання каналу ствола напрямку, необхідного для того, щоб уразити ціль. Виконують прицілювання за допомогою прицілу та мушки. Лінія прицілювання — пряма лінія, яка проходить від ока стрільця через середину прорізу прицілу (на рівні з її краями) і вершину мушки в точку прицілювання.
Для здійснення влучного пострілу (черги) суттєву роль відіграє точність й одноманітність прицілювання. Під час прицілювання стрільцю необхідно точно оцінювати взаєморозміщення прорізу прицілу (цілика), мушки та точки прицілювання (мішені).
Якість цієї оцінки залежить від гостроти зору, а також освітлення місця стрільби та його розташування (тир, стрільбище, відкрита місцевість, поле бою).
У процесі прицілювання, як правило, бере участь одне око. Його називають провідним напрямком зорового аналізатора. У більшості людей провідне око — праве.
Початкове навчання прицілюванню можна проводити як одним оком, так і двома разом. Під час прицілювання стрілець прагне поєднати цілик, мушку і точку прицілювання на мішені за умови чіткого їх бачення, але біологічно він цього зробити не зможе, так як очі людини не в змозі одночасно чітко бачити предмети, що розташовані від нього на різній відстані — прицільні пристрої зброї та мішень.
Отож не слід напружувати зір і намагатися бачити все чітко. Не слід також часто переводити погляд з прицільних пристроїв зброї на мішень і навпаки. Адже очі втомляться і знизиться гострота зору, що негативно позначиться на результатах стрільби.
Стрільцю залишається або добиватися чіткого бачення «рівної мушки», або точки прицілювання за чіткої видимості мі їдені, або точки прицілювання. За таких умов мушку і проріз цілика видно розмито, через що стрілець перестає контролювати лінію прицілювання зброї, і це призводить до вкрай неточної стрільби.
Головне в прицілюванні — це чіткість, різкість бачення мушки і прорізу цілика плюс правильне їх розташування, а також і менш чітке, розмите бачення мішені та місця (точки) прицілювання.
Основне завдання під час прицілювання — контроль за чіткістю бачення мушки і прорізу цілика. Відсутність контролю за чіткістю бачення прицільних пристроїв — одна з основних помилок під час прицілювання.
Навичка втримання потрібної чіткості прицільних пристроїв має таке ж важливе значення, як і навичка втримання рівної мушки.
Прицілюючись, потрібно стежити за тим, щоб гривка прицільної планки займала горизонтальне положення. Утримання мушки рівною, чіткою в точці прицілювання повинне мати активний характер. Стрілець не має чекати настання моменту найкращої стійкості зброї, він зобов’язаний активно шукати способи поєднання прицільних пристосувань зброї, а також їх поєднання з точкою прицілювання.
На влучність стрільби істотно впливає дихання стрільця. Якщо не затримати дихання під час спуску курка, зброя матиме значне коливання за вертикаллю та горизонталлю, бо приклад під час видиху опускається, а ствол піднімається, а під час вдиху — навпаки. Щоб цього не відбувалося, необхідно в момент прицілювання і спуску курка затримати дихання. Перед спуском курка треба зробити вдих, а потім неповний видих і затримати дихання на 7-10 с. Цього часу цілком достатньо, щоб правильно прицілитися і зробити плавний спуск курка.
Іл. 16.10. Спуск курка: вказівний палець правої руки першою фалангою накладають на спусковий гачок зброї (стрілками вказаний напрямок тиску)
Спуск курка (іл. 16.10). Щоб спустити курок, потрібно, міцно утримуючи автомат лівою рукою за ствольну накладку або магазин, правою притиснути приклад до плеча, затамувавши подих, продовжувати плавно натискати на спусковий гачок до тих пір, поки курок непомітно для стрільця не спуститься з бойового взводу, тобто поки не відбудеться постріл. При цьому вказівний палець правої руки першою фалангою накладається на спусковий гачок зброї.
Натискати на гачок потрібно плавно, відтягуючи його прямо назад. Якщо під час прицілювання «рівна мушка» (іл. 16.10) значно відхилиться від точки прицілювання, потрібно, не посилюючи і не послаблюючи тиску на спусковий гачок, уточнити наводку і знову відновити натиск на спусковий гачок доти, поки не відбудеться постріл. Під час спуску курка не слід зважати на незначні коливання «рівної мушки» на точці прицілювання. Прагнення дотиснути спусковий гачок у момент найкращого положення «рівної мушки» з точкою прицілювання призводить до смикання за спусковий гачок і неточного пострілу.
Тренування у приготуванні до стрільби здійснюється згідно з нормативом №1 (Н-В-1) «Приготування до стрільби з різних положень (лежачи, стоячи, з коліна) у діях у пішому порядку».
Для тренування потрібно виконати певні умови. Учень зі зброєю у вихідному положенні на відстані 10 м від вогневої позиції (місця для стрільби). Автомат у положенні «На ремінь!». Керівник вказує вогневу позицію (місце для стрільби) положення для стрільби і подає команду «ДО БОЮ!». Учень готується до стрільби (переводить зброю з похідного положення в бойове, заряджає зброю) і доповідає: «Такий-то до бою готовий!» На прицілі мають бути встановлені нульові установки.
Тема2 Призначення та бойові властивості автоматів. Будова автоматичної зброї. Підготовка до стрільби
На якому фізичному принципі побудована дія автоматичної зброї?
Призначення та бойові властивості автоматів. Автомат Калашнікова (табл. 18.1. іл. 18.1) калібру 7,62 мм або 5,45 мм є індивідуальною зброєю і призначений для знищення живої сили й ураження вогневих засобів супротивника вогнем, штиком, прикладом.
З автомата ведуть автоматичний або одиночний вогонь. Автоматичний вогонь є основним видом вогню.
Іл. 18.1. Автомати Калашнікова: а — АКМ; б — АК-74
Таблиця 18.1
№ з/п | Бойові властивості | Автомат | ||||
АК-74 | АКМ | АКС-74 | АК-74М | «Гроза» РФ | ||
1 | Прицільна дальність, м | 1000 | 1000 | 1000 | 1000 | 600 |
2 | Дальність прямого пострілу: | |||||
- по грудній фігурі, м | 440 | 325 | 440 | 440 | - | |
- по рухомій фігурі, м | 625 | 525 | 625 | 625 | 600 | |
3 | Темп стрільби: постр./хв | 600 | 600 | 650 | 650 | 750 |
4 | Бойова швидкострільність: постр./хв - під час стрільби поодинокими пострілами | 40 | 40 | 40 | 40 | |
- під час стрільби чергами | 100 | 100 | 100 | 100 | 700 | |
5 | Початкова швидкість кулі, м/с | 900 | 715 | 900 | 900 | 720 |
6 | Дальність збереження вбивчої дії кулі, м | 1350 | 1500 | 1350 | 1350 | - |
7 | Калібр, мм | 5,45 | 7,62 | 5,45 | 5,45 | 9 |
• Розгляньте фото, придумайте йому назву й складіть розповідь про відображену на ньому ситуацію.
Запишіть в зошит!
Винесення пораненого з небезпечної зони необхідне для уникнення повторного ураження та безпечного надання медичної допомоги.
Винесення пораненого із зони обстрілу (із зони «під вогнем», червоної зони) представниками штатних і позаштатних посад медичної служби підрозділів передбачає:
- відтягування пораненого із зони обстрілу: а) бойовим медиком взводу (одним стрільцем-санітаром); б) двома стрільцями-санітарами;
- винесення пораненого із зони обстрілу: а) одним стрільцем-санітаром; б) двома стрільцями-санітарами; в) на санітарних ношах ланкою санітарів-носіїв.
Не потрібно ховати свій турнікет (джгут) на дні аптечки!
Турнікет (джгут) можна накладати на одну точку (а за потреби й більше — на обидва плеча або обидва стегна поверх одягу).
Під час перебування в секторі обстрілу кровотечу, яка не загрожує життю, потрібно проігнорувати. Турнікет (джгут) треба накладати й тоді, коли ви сумніваєтесь у його доцільності. Досвідченіші медичні працівники перевірять зроблене вами і знімуть його після повторного огляду пораненого в безпечній зоні, якщо він виявиться непотрібним.
- Накладайте турнікет (джгут) безпосередньо на одяг, не варто знімати чи розрізати його;
- турнікет (джгут) накладайте на кінцівку (плече, передпліччя, стегно, гомілку) на 5-7 см вище джерела кровотечі; якщо ви не бачите джерела, накладайте максимально високо;
- накладаючи турнікет (джгут), створіть необхідний тиск до зупинки кровотечі з рани;
- напишіть маркером точний час закінчення процедури (на білій липучці турнікета, на джгуті або шкірі кінцівки);
- не розташовуйте турнікет (джгут) над коліном чи ліктем;
- не розташовуйте турнікет (джгут) безпосередньо над кобурою або заповненою кишенею, яка містить громіздкі предмети;
- якщо кровотеча не зупинена після накладання джгута, слід перевірити правильність його накладання і, за наявності, накласти другий джгут вище за перший, поруч з ним;
- якщо кровотеча не зупинена, а джгута або турнікета немає, треба накласти джгут-закрутку з підручних засобів;
- турнікет (джгут), накладений з метою зупинки кровотечі, можна безпечно тримати на верхній або нижній кінцівці не довше двох годин незалежно від пори року. За цей період не виникають ускладнення, пов'язані з травмуванням нерва внаслідок тривалого стискання, можливого обмеження руху кінцівки і відмирання тканин нижче від накладеного джгута;
- якщо ви наклали турнікет (джгут) і зупинили кровотечу, то такого пораненого необхідно доставити в лікувальний заклад для огляду медичним працівником протягом найближчих двох годин;
- у разі ампутації (відриву) кінцівки джгут-турнікет потрібно накласти вище за місце
- ампутації на 5-6 см, і він у такому положенні може залишатися понад 2 год;
- накладений турнікет (джгут) має бути добре помітним, а такі поранені потребують особливого догляду;
- у холодну пору року, коли для зігрівання пораненого вкривають термопокривалом (ковдрою, курткою), необхідно прикріпити мітку — клаптик бинта, змоченого кров'ю, або написати маркером на видному місці (лобі) літеру Т (від слова турнікет).
Екстремальна ситуація — це ситуація, що загрожує здоров'ю, життю, майну або навколишньому природному середовищу, громадському порядку, та інші небезпечні події.
Щодня ми можемо зіткнутися з різними екстремальними ситуаціями — стихійні лиха, аварії, пожежі, катастрофи, нещасні випадки, дорожньо-транспортні пригоди тощо. Постраждалими можуть виявитися окремі люди, сім'ї та цілі спільноти: люди втрачають будинки, близьких, виявляються відірваними від сім'ї та звичного оточення або стають свідками насильства, руйнувань і смерті.
Уміння надавати домедичну допомогу є принциповим і першочерговим питанням для збереження життя постраждалих. Однак не варто забувати і про психологічні реакції, які є незмінними супутниками будь-якої екстремальної ситуації і, нерідко, погіршують загальний стан постраждалого, зменшують шанси вижити як безпосередньо в умовах екстремальної ситуації, так і впродовж тривалого часу після її закінчення. Саме вони зумовлюють потребу в наданні екстреної психологічної допомоги.
В умовах екстремальної ситуації під впливом інтенсивних зовнішніх подразників, пов'язаних з порушенням нормальних умов життя, фактом або загрозою смерті, тілесного ушкодження, а також у результаті побаченого, почутого, усвідомленого на основі попереднього досвіду, у людини відразу мобілізуються всі резервні можливості — виникає стресова реакція. Це — неспецифічна реакція організму, яка забезпечує його захист від загрозливих впливів шляхом мобілізації насамперед фізичних ресурсів організму.
Коли людині загрожує серйозна небезпека, вона реагує інстинктивно, назалежно від волі і бажань. Таку реакцію часом називають «бийся або біжи». Ця реакція готує організм людини до значної фізичної активності, вивільняючи адреналін, і приводить до прискорення обміну речовин, прискорення пульсу і зростання кров’яного тиску, підвищення потовиділення. Вона є цілком нормальною захисною реакцією і свідчить, що людина перебуває в певному стані, спрямованому на протидію небезпечним для неї впливам.
Однак фізична реакція на стрес в екстремальних ситуаціях постійно супроводжується інтенсивними емоційними переживаннями та зміною поведінкових реакцій — виникає «психологічний стрес».
Психологічний стрес — це стан надмірної активації вищих психічних функцій (свідомість, сприйняття, пам’ять, увага і мислення) і дезорганізації поведінки, що розвивається в результаті загрози або реального впливу екстремальних факторів.
На тлі інтенсивного впливу чинників екстремальної ситуації і за відсутності своєчасної корекції психологічний стрес може перейти в психотравму — переживання невідповідності між загрозливими факторами та індивідуальними можливостями їх подолання, що супроводжується страхом, відчуттям безпорадності та втрати контролю, порушенням сприйняття і переробки інформації, здатності використовувати набуті знання і досвід на практиці, що спричиняє іноді фізичні, психічні та особистісні розлади.
Важливим є той факт, що на тлі психотравми виникають фізіологічні порушення: змінюються біохімічні показники, знижується імунітет, змінюється робота мозку, насамперед ті його зони, які пов'язані з контролем над агресивністю та циклом сну. Пережитий стан фіксується в пам’яті, а зазначені порушення тривають протягом значного проміжку часу й називаються посттравматичними стресовими порушеннями.
Тому основним завданням екстреної психологічної допомоги в умовах екстремальних ситуацій є попередження розвитку психостресу і переходу його у психотравму.
Це насамперед елементарна людська підтримка, надання практичної інформації щодо забезпечення життєдіяльності, співпереживання, стурбованість, демонстрація поваги та впевненості в можливостях постраждалої людини.
Екстрена психологічна допомога — це сукупність заходів загальнолюдської підтримки та практичної допомоги ближнім, які зазнають страждань і нужди.
Таку допомогу надають у безпечному місці в зоні або поблизу зони екстремальної ситуації. Розгляньмо її загальні правила.
1. Залишайтеся поруч. Людина в екстремальній ситуації тимчасово втрачає почуття безпеки та довіри. Раптово світ стає небезпечним, повним хаосу та взагалі місцем, де небезпечно перебувати. Постраждалому необхідно допомогти відновити почуття впевненості та безпеки, залишаючись поруч, і не боятися тривожності постраждалих або вкрай емоційних реакцій.
2. Активно слухайте. Важливо уважно вислухати про переживання постраждалих у безпечних умовах, адже це часто допомагає людям зрозуміти та, врешті-решт, прийняти подію і змінити до неї своє ставлення. На місці події може бути мало часу, але все ж важливо вислухати людину та залишитися поруч доти, доки, наприклад, постраждалим не займуться медичні працівники.
3. Поважайте почуття іншого. Поставтеся без упередження до того, що вам говорять, і прийміть пояснення подій постраждалою людиною — визнайте та поважайте її почуття. Не намагайтеся виправити фактичну інформацію або сприйняття послідовності подій. Будьте готовими до лютих спалахів емоцій; постраждалий може навіть кричати або відмовлятися від допомоги. Важливо бачити не тільки безпосередню зовнішню поведінку, а й підтримувати контакт із постраждалим, якщо йому треба поговорити про те, що трапилося. Постраждалий може відмовитися від вашої допомоги, проте вам необхідно триматися трохи осторонь, але стежити за появою ознак того, що людині потрібна допомога.
4. Виявіть турботу та надайте практичну допомогу. Якщо хтось перебуває в екстремальній ситуації, дуже корисною є практична допомога: зв'язатися з кимось, хто може побути з постраждалим; домовитися, щоб дітей забрали з дитячого садка або закладу освіти; відвезти людину додому або до пункту надання екстреної допомоги. Така практична допомога є засобом вираження турботи та співчуття. Виконуйте бажання постраждалого, але не беріть на себе більше відповідальності за ситуацію, ніж це здається доречним.
Оскільки всі функції мозку побудовані на процесах збудження і гальмування, то під час короткочасних, але досить інтенсивних стресових впливів виникають дві найбільш загальні форми змін поведінкової активності: активно-емоційна, спрямована на видалення екстремального фактора (активація психічних функцій, посилення ефективності захисних дій), і пасивно-емоційна, яка проявляється в очікуванні закінчення дії екстремального фактора (гальмування активності, зниження ефективності захисних дій).
Зовні в людини в екстремальній ситуації це може проявлятися апатією; ступором; руховим збудженням; агресією; страхом; нервовим тремтінням; плачем; істерикою*.
Надання екстреної психологічної допомоги постраждалим під час гострого стресового стану.
1. Апатія може виникнути після тривалої напруженої, але безуспішної діяльності; або в ситуації, коли людина зазнає серйозної невдачі, перестає бачити сенс своєї діяльності; або коли не вдалося когось врятувати. Навалюється відчуття втоми, таке, що немає бажання ані рухатися, ані говорити: рухи й слова вимагають великих зусиль. У душі — порожнеча, незмога навіть на прояв почуттів. У стані апатії людина може перебувати від кількох днів до кількох тижнів.
Ознаки: байдуже ставлення до навколишнього, млявість, загальмованість, мова повільна, з великими паузами. Якщо людину залишити без підтримки й допомоги в такому стані, то апатія може перерости в депресію (важкі й болісні емоції, пасивність поведінки, почуття провини, відчуття безпорадності перед життєвими труднощами, безперспективність тощо).
Перша допомога: поговоріть з постраждалим. Задайте йому кілька простих запитань, виходячи з того, знайомий він вам чи ні: «Як тебе звуть?», «Як ти себе почуваєш?», «Хочеш їсти?» тощо. Проводіть постраждалого до місця відпочинку, допоможіть зручно влаштуватися. Візьміть постраждалого за руку або покладіть свою руку йому на чоло. Дайте поспати або просто полежати. Якщо немає можливості відпочити (подія на вулиці, у громадському транспорті тощо), то більше говоріть з ним, залучіть його до будь-якої спільної діяльності.
2. Ступор — одна з потужних захисних реакцій організму. Відбувається після сильних нервових потрясінь, коли людина затратила стільки енергії на виживання, що сил на контакт із навколишнім світом у неї вже немає. Ступор може тривати від кількох хвилин до кількох годин. Тому, якщо не надати допомогу і постраждалий перебуватиме в такому стані досить довго, це призведе його до фізичного виснаження. Контакт з навколишнім світом відсутній, постраждалий не помічає небезпеки й не починає дій, щоб її уникнути.
Ознаки: різке зниження або відсутність довільних рухів і мови, відсутність реакції на зовнішні подразники (шум, світло, дотики), «заціпеніння» в певній позі, стан повної нерухомості.
Перша допомога: кінчиками великого й вказівного пальців масажуйте постраждалому точки, розташовані на чолі, над очима рівно посередині між лінією росту волосся й бровами, чітко над зіницями. Долоню вільної руки покладіть на груди постраждалого. Налаштуйте свій подих під ритм його подиху. Людина, перебуваючи в ступорі, може чути, бачити. Тому говоріть йому на вухо, тихо, повільно й чітко те, що може викликати сильні емоції (краще негативні). Пам'ятайте: необхідно будь-якими засобами домогтися реакції постраждалого, вивести його із заціпеніння.
3. Рухове збудження. Іноді потрясіння від критичної ситуації (вибухи, стихійні лиха тощо) настільки сильні, що людина перестає розуміти, що відбувається довкола неї. Вона не в змозі визначити, де вороги, а де свої, де небезпека, а де порятунок. Людина втрачає здатність логічно мислити й приймати рішення, стає схожою «на тварину, що бігає в клітці». «Я побіг, а коли отямився, виявилося, що не знаю, де перебуваю». «Я щось робив, з кимось розмовляв, але нічого не можу згадати».
Ознаки: різкі рухи, часто безцільні й безглузді дії, ненормально голосна мова або підвищена мовна активність (людина говорить без зупинки, іноді абсолютно безглуздо), часто відсутня реакція на навколишніх (на зауваження, прохання, накази). Пам'ятайте: якщо не надати допомогу такій людині, це призведе до небезпечних наслідків: людина буде робити необмірковані вчинки, може заподіяти шкоду собі й іншим.
Перша допомога: використовуйте прийом «захоплення»: перебуваючи позаду, просуньте свої руки постраждалому під пахви, пригорніть його до себе й злегка перекиньте на себе. Ізолюйте постраждалого від інших людей. Говоріть спокійним голосом про почуття, які він відчуває: «Тобі хочеться щось зробити, щоб це припинилося. Ти хочеш сховатися від того, що відбувається». Не сперечайтеся з постраждалим, не запитуйте, у розмові уникайте фраз із часткою «не», що стосуються небажаних дій («не біжи», «не розмахуй руками», «не кричи»). Рухове порушення зазвичай триває недовго й може змінитися нервовим тремтінням, плачем, а також агресивною поводінкою.
4. Агресія — один зі способів, яким організм намагається знизити високу внутрішню напругу. Прояв злості або агресії може відбуватися тривалий час і заважати самому постраждалому й навколишнім.
Ознаки: роздратування, невдоволення, гнів (з будь-якого, навіть незначного приводу); удари руками або якими-небудь предметами, словесна образа, лайка; м’язова напруга; зростання кров’яного тиску.
Перша допомога: зведіть до мінімуму кількість свідків. Дайте постраждалому можливість «випустити пару» (наприклад виговоритися або «побити» подушку). Доручіть роботу, пов’язану з високим фізичним навантаженням. Демонструйте доброзичливість, навіть якщо ви не згодні, не обвинувачуйте його, не висловлюйтеся із приводу його дій, інакше агресивна поведінка буде спрямована на вас. Не можна говорити: «Що ж ти за людина!» Необхідно говорити: «Ти жахливо злишся, тобі хочеться все рознести вщент. Спробуймо разом знайти вихід із цієї ситуації». Намагайтеся розрядити обстановку смішними коментарями. Агресія може бути погашена страхом покарання.
5. Страх.
Ознаки: напруження м’язів (особливо м’язів обличчя); сильне серцебиття; прискорене поверхневе дихання; знижений контроль за власною поведінкою. Панічний страх може спонукати до втечі, викликати заціпеніння або, навпаки, підвищену активність, агресивну поведінку. При цьому людина не контролює себе, не усвідомлює, що вона робить і що відбувається навколо.
Перша допомога: покладіть руку людини собі на зап'ясток, щоб вона відчула Ваш спокійний пульс. Це буде для неї сигналом: «Я зараз поряд, ти не одна». Дихайте глибоко й рівно. Спонукайте постраждалого дихати в одному з вами ритмі. Якщо постраждалий говорить, слухайте його, висловлюйте зацікавленість, розуміння, співчуття. Зробіть постраждалому легкий масаж найбільш напружених м'язів тіла. Пам’ятайте: страх може бути корисним, коли допомагає уникати небезпеки. Тому боротися зі страхом потрібно тоді, коли він заважає жити нормальним життям.
6. Нервове тремтіння. Людина, яка щойно пережила напад, надзвичайну подію або стала свідком такої події, учасником конфлікту (бойового зіткнення), може сильно тремтіти. Тремтіння виникає раптово — відразу після інциденту або через якийсь час. Так організм «скидає напругу».
Ознаки: неконтрольоване нервове тремтіння (людина не може за власним бажанням припинити цю реакцію). Виникає сильне тремтіння всього тіла або окремих частин (людина не може утримати в руках дрібні предмети, запалити сірник). Збоку здається, що вона змерзла. Реакція триває довго (до кількох годин). Потім людина почуває сильну втому й потребу у відпочинку.
Перша допомога: потрібно підсилити тремтіння. Візьміть постраждалого за плечі й сильно, різко потрясіть протягом 10-15 с. Продовжуйте розмовляти, інакше він може сприйняти ваші дії як напад. Після завершення реакції треба дати постраждалому можливість відпочити. Бажано покласти його спати. Не можна обіймати людину або притискати її до себе; укривати чимось теплим; говорити, щоб вона взяла себе в руки.
7. Плач. Кожна людина хоч раз у житті плакала. І кожний знає, що після того, як дати волю сльозам, на душі стає трохи легше. Подібна реакція обумовлена фізіологічними процесами в організмі. Коли людина плаче, усередині виділяються речовини, що мають заспокійливу дію. Добре, якщо поруч є хтось, з ким можна розділити горе.
Ознаки: людина вже плаче або готова розридатися. Тремтять губи. Спостерігається відчуття пригніченості. На відміну від істерики, немає порушення в поведінці. Пам'ятайте: не відбувається емоційної розрядки, полегшення, якщо людина стримує сльози. Коли ситуація триває дуже довго, внутрішнє напруження може завдати шкоди фізичному й психічному здоров’ю людини. Про такий стан говорять: «Збожеволів від горя».
Перша допомога: не залишайте людину наодинці. Встановіть з нею фізичний контакт (візьміть за руку, покладіть свою руку їй на плече або спину, погладьте її по голові). Дайте відчути, що Ви поруч. Застосовуйте прийоми «активного слухання» (вони допоможуть людині виплеснути своє горе). Періодично вимовляйте «так», «ага», киваючи головою, тобто підтверджуйте, що слухаєте й співчуваєте. Повторюйте за людиною уривки фраз, у яких вона висловлює почуття; говоріть про свої почуття й почуття людини. Не намагайтесь її заспокоїти. Дайте людині можливість виплакатися й виговоритися, «виплеснути із себе горе, страх, образу». Не питайте нічого, не давайте порад. Пам'ятайте: ваше завдання — вислухати.
8. Істерика. Істеричний напад триває кілька годин або кілька днів.
Ознаки: зберігається притомність, безліч рухів, театральні пози, мова емоційно насичена, швидка, ридання.
Перша допомога: забезпечте спокійні умови. Уникайте глядачів, залишайтеся з людиною наодинці в разі відсутності небезпеки для вас. Зненацька зробіть дію, що може здивувати (дати ляпас, облити водою, з гуркотом упустити предмет, крикнути на постраждалого). Говоріть з людиною короткими фразами, упевненим тоном: «Випий води», «Умийся». Після істерики наступає занепад сил. Укладіть людину спати. До прибуття фахівця спостерігайте за її станом. Не потурайте її бажанням.
Методики екстреної психологічної самодопомоги.
В екстремальній ситуації найефективнішими можуть виявитися експрес-методи психічної саморегуляції. Вони прості, їх краще попрактикувати в спокійній обстановці. Коли ви в стресі, то реагуєте інстинктивно тілом, ваш розум вимикається.
Скільки треба часу для тренування методикам саморегуляції? Вправи не вимагають багато часу на виконання (1-3 хв), ефективні (результат виявляється вже в процесі виконання прийомів), непомітні для інших, не мають негативних побічних явищ (наприклад сонливості). Не чекайте, що вони допоможуть відразу і назавжди, будьте готовими повторювати ці техніки крок за кроком знову, коли будете відчувати страх, неконтрольовану агресію чи паніку.
Щоб погасити надмірне збудження, потрібно зробити вдих і потім глибокий видих — удвічі довший за вдих.
Такий спосіб ритмічного дихання допоможе зняти не тільки «передстартове» хвилювання, але і напругу після стресу, допоможе розслабитися перед сном. Намагайся уявити, що з кожним видихом напруга, стрес, злість виходять з тебе, а з кожним вдихом входять спокій і впевненість. Мобілізуюче дихання допомагає подолати млявість і сонливість у разі втоми, сприяє швидкому переходу від сну до активності, активізує увагу.
Для зняття надмірного напруження також допоможуть такі вправи: розслабте куточки рота, потім усі м'язи обличчя. Зволожте губи. Розслабте плечі. Зосередьтеся на виразі свого обличчя і положенні тіла: вони відображають ваші емоції, думки, внутрішній стан. Змініть «мову обличчя і тіла» шляхом розслаблення м'язів і глибокого дихання, щоб інші люди не побачили вашої напруги, стресового стану. Розслабляйтеся в будь-яких ситуаціях, як тільки відчуєте, що стрес наростає.
Швидка психотехніка звільнення від нав’язливих думок. Озирніться навколо, уважно огляньте, де ви є. Звертайте увагу на дрібні деталі, навіть добре вам знайомі. Повільно, не кваплячись, подумки переберіть всі предмети один за одним. Намагайтеся повністю зосередитися на цьому. Називайте подумки кожен предмет. Таке зосередження на навколишніх предметах відволіче від внутрішньої стресової напруги та спрямує думки на раціональне сприйняття навколишнього світу.
Самодопомога, якщо настрій песимістичний. Оптимізм — це сукупність ставлень, які допомагають сфокусуватись на можливостях, ресурсах навіть тоді, коли є проблеми.
Оптимізм — це не «рожеві окуляри», це чисті окуляри, які дозволяють сприймати життя таким, як воно є — реалістичним. Кроки до реалістичного оптимізму: подивіться на те, що відбувається, у позитивному сенсі; фокусуйтеся на позитиві, який є завжди; уникайте стану «скаржитись та нити»; вирішіть для себе, що є можливим, доступним для вас, а що неможливим; не будьте «проти» того, що турбує, а налаштуйте себе на пошук нових ідей; смійтеся над собою, але не над іншими (гумор має велику силу).
Самодопомога на початку паніки і страху. У момент виникнення паніки чи страху уповільніть дихання до 8-10 вдихів за хвилину. Щоб сповільнювати дихання, для початку навчіться зосереджувати всю увагу на цьому процесі, відкидаючи думки про страх. Далі потренуйтеся дихати діафрагмою: для цього покладіть руку на ділянку шлунка і стежте за тим, як розтягуються м'язи саме на цій ділянці. Намагайтеся при цьому, щоб грудна клітка й плечі залишалися нерухомими.
Коли є відчуття невпевненості. Не потрібно себе недооцінювати, частіше згадуйте про свої успіхи. Визначте свої конкретні цілі. Намагайтеся подумки уявити собі конкретний результат, якого хочете досягти. Дозволяйте собі розслаблятися, прислухатися до своїх думок, займатися тим, що до душі, наодинці з самим собою. Ви зможете краще зрозуміти себе. Якщо щось не вдалося, не витрачайте час на жалі. Краще думайте, як досягти цілі інакше, і робіть це.
Дайте відповіді на запитання:
1. Що таке психологічний стрес і внаслідок чого він може виникнути? 2. Які стани в людини свідчать про те, що в неї психологічний стрес? 3. Що передбачає екстрена психологічна допомога?
4. У чому полягає психічна саморегуляція? 5. Що потрібно робити, щоб навчитися психологічній самодопомозі, коли є: а) надмірне збудження; б) нав'язливі думки; в) песимістичний настрій; г) паніка та страх; ґ) відчуття невпевненості?
6. Як потрібно поводитися з людиною коли внаслідок психологічного стресу в неї є прояви: а) апатії; б) ступору; в) рухового збудження; г) агресії; ґ) страху; д) нервового тремтіння; е) плачу; істерики?
Домашнє завдання:
Складіть експрес-пам'ятки екстреної психологічної самодопомоги.
Опрацюйте параграф 30 підручника.
Тема 2: Види терористичних проявів та способи дій терористів.
Тероризм (від лат. terror — жах) — суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або зазіхань чи інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому невинних людей, або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.
Тероризм — найбільш суспільно небезпечний злочин, що створює загрозу безпеці громадян, суспільства і держави. Крім нього, до соціальних надзвичайних ситуацій належать: • провокування масових заворушень серед населення; • дестабілізація обстановки в суспільстві з використанням ЗМІ та інших інформаційних засобів; • створення умов для дестабілізації економіки й фінансової системи держави.
Тероризм — загроза людству ХХІ століття.
11 вересня 2001 р. світ був шокований зухвалими терористичними актами, скоєними підручними бен Ладена в Нью-Йорку (іл. 31.2 а, б) і Вашингтоні. Цього дня бойовики-смертники з організації «Аль-Каїда» спрямували пасажирські літаки на башти-близнюки Всесвітнього торговельного центру, які були символом прогресу і могутності Америки, а також на Пентагон. У результаті загинуло близько 7 тис. людей, багато будинків було зруйновано, значно постраждав престижний діловий район Нью-Йорка — Мангеттен. Це був один з найбільших терористичних актів у світі. А через кілька тижнів американці почали отримувати листи зі збудниками сибірки — страшної інфекційної хвороби. Після цього уряд США вжив рішучих заходів з метою знищення центрів світового тероризму.
Іл. 31.2. Терористичний акт у Нью-Йорку
Терористичні акти (іл. 31.3, іл. 31.4) — злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258-ою КК України. Важливе значення має вивчення мотивів терористичних актів, оскільки це дає змогу розробляти ефективні дії щодо їх нейтралізації. Основою тероризму можуть бути політичні мотиви (залякування населення, послаблення державної влади, змушування до певних дій або фізичне знищення політичних супротивників), а також дії, що мотивуються релігійними переконаннями, помстою, користолюбством, економічною конкуренцією або пов'язані з поведінкою психічно хворих людей.
Іл. 31.3. Терористичний акт у Бостоні, США, 15 квітня 2013 р. Під час фінішу щорічного Бостонського марафону пролунало два вибухи, унаслідок яких загинуло три людини, постраждали 183 особи. В організації вибухів поліція звинуватила двох вихідців з Чечні
Іл. 31.4. Терористичний акт у Києві 27. 06. 2017 р. Унаслідок вибуху автомобіля в Солом'янському районі Києва загинув співробітник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Максим Шаповал
Тероризм — злочин проти людства. Обов'язковими елементами, які характеризують тероризм, є: наявність насильства, як правило, збройного або його загрози; заподіяння чи загроза шкоди здоров'ю людини або матеріальних, моральних збитків; позбавлення або загроза позбавлення життя людей.
Такі дії здатні викликати широкий резонанс, залишити глибокий слід у психології населення або значної його частини, підірвати атмосферу безпеки, спокою, стабільності в суспільстві.
Терористичні акти: • спричиняють масові людські жертви, • чинять значний психологічний тиск на великі маси людей, • спричиняють руйнування матеріальних і духовних цінностей, які можуть не підлягати відновленню, • сіють ворожнечу між державами, провокують війни, недовіру і ненависть між соціальними і національними групами, що тривають, іноді, протягом життя цілого покоління.
Відомо, що дії, вчинені під час війни, зокрема партизанський рух, не кваліфікують як терористичні.
Найпоширенішими у світі терактами є: захоплення державних установ або посольств; напади на державні або промислові об'єкти; захоплення літаків; насильницькі дії проти особи; викрадення; політичні вбивства; вибухи або масові вбивства.
Отже, теракт — безпосереднє вчинення злочину терористичного характеру у формі:
- вибуху, підпалу, застосування або загрози застосування ядерних вибухових пристроїв, радіоактивних, хімічних, сильнодіючих отруйних, біологічних і вибухових речовин;
- знищення, пошкодження або захоплення транспортних засобів (наземних, морських, повітряних) чи інших об'єктів;
- замаху на життя державного чи громадського діяча, представника національних, етнічних, релігійних чи інших груп населення;
- захоплення заручників, викрадення людини;
- створення небезпеки заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну невизначеного кола осіб шляхом створення умов для аварій і катастроф техногенного характеру або реальної загрози створення такої небезпеки;
- поширення загроз у будь-якій формі і будь-якими засобами; заподіяння значної майнової шкоди чи інших суспільно небезпечних наслідків.
Опрацюйте матеріал!!!! Запишіть головне в зошит.
Що вам відомо про непрямий масаж серця (зокрема, з уроків «Основи здоров’я» і «Біологія»)?
Вам уже відомо, що найважливішим методом, який сприяє виживанню постраждало го із раптовою зупинкою кровообігу, є непрямий масаж серця.
Його здійснюють шляхом натискання на грудну клітку з певною глибиною і частотою. Під час натискання на грудну клітку щоразу із серця витискається порція крові. За цих умов зростає тиск в судинній системі, який на мінімальному рівні забезпечує доставку кисню до серцевого м'яза і мозку.
Отже, якщо в дорослого постраждалого немає ознак життя (він непритомний і не дихає), розпочніть натискання грудної клітки згідно із поданою нижче послідовністю.
Іл. 48.1. Визначення місця натискання на грудній клітці
Іл. 48.2. Розташування основи долоні у визначеній точці натискання
Іл. 48.3. Розташування рук на грудній клітці постраждалого
Іл. 48.4. Техніка натискання на грудну клітку
Іл. 48.5. Розташування руки за непрямого масажу серця дитині 1-8 років
• Станьте на коліна біля постраждалого.
• Знайдіть середину грудної клітки постраждалого (іл. 48.1) і покладіть основу долоні однієї руки у визначену точку натискання (іл. 48.2).
• Покладіть зап’ястя другої руки на тильний бік кисті першої руки (іл. 48.3).
• Нахиліться над постраждалим, не згинайте руки в ліктях і натискайте всім тілом на глибину 5-6 см 30 разів поспіль (іл. 48.4).
• Після кожного натискання дайте змогу грудній клітці розправитися й повернутися у вихідне положення, не відривайте рук від грудної клітки.
• Повторюйте натискання з частотою у межах 100-120 натисків за хвилину (трохи менше, ніж 2 натиски за секунду).
• Час натискання і повернення грудної клітки до вихідної форми мають бути однаковими.
Зменшення глибин натиску чи частоти натискань негативно впливає на виживання постраждалих!
Домашнє завдання :
Запитання та завдання :від 1-5 в зошит дати відповіді.
Зробити конспект в зошит!
- небезпека для життя та
здоров’я,або загроза загибелі значної кількості людей;
- суттєве порушення екологічної
рівноваги;
- значне погіршення умов
життєдіяльності;
- повне або
часткове припинення госпо-дарської діяльності
- значні
матеріальні та економічні збитки
Незалежно від
походження та типу у розвитку НС можна виділити 4 характерних стадії (фази ) їх
розвитку:
- зародження;
- ініціювання;
- кульмінаційна;
- затухання.
Фактори
ураження джерел надзвичайних техногенних ситуацій за генезисом
поділяють на фактори:
- прямої дії або первинні;
- побічної дії або вторинні.
Фактори ураження джерел техногенних
надзвичайних ситуацій за механізмом дії поділяють на фактори:
- фізичної дії;
- хімічної дії.
До факторів ураження фізичної дії відносять:
- повітряну ударну хвилю;
- хвилю тиску в ґрунті;
- сейсмічну вибухову хвилю;
- хвилю прориву гідротехнічних
споруд;
- уламки або осколки;
- екстремальний нагрів
середовища;
- теплове випромінювання;
- іонізуюче випромінювання.
До факторів ураження хімічної
дії відносять токсичну дію небезпечних хімічних речовин.
У мирний час можуть виникати
надзвичайні ситуації всіх видів, навіть такі характерні для воєнного часу
надзвичайні ситуації як ядерні вибухи, хімічне та бактеріологічне зараження
внаслідок аварій та терористичної діяльності.
Доречно
пригадати з минулого уроку .як же класифікують НС?
Класифікація
надзвичайних ситуацій – система, згідно з якими НС
поділяються на класи і підкласи залежно від їх характеру.
НС класифікують згідно частини 5 статті 5
Кодексу цивільного захисту України та Наказу МВС України
№658 від о6.08.2018р.“Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій” .
В основу цієї
класифікації покладена класифікація за такими признаками:
- за походженням;
- за масштабом розповсюдження;
- за об‘ємом
збитків;
- за кількістю загиблих
людей.
Згідно з цим
положенням, за характером походження подій, що зумовлюють виникнення
надзвичайних ситуацій на території України, розрізняють 4 класи надзвичайних
ситуацій: техногенного, природного, соціально-політичного та військового
характеру. Кожен клас надзвичайних ситуацій поділяється на групи, які містять
конкретні їх види.
Кількісну
характеристику всіх НС можна отримати завдяки використанню класифікаційних
карток НС, які зібрано у Класифікаторі надзвичайних ситуацій в Україні.
Цей
класифікатор призначений для використання органами виконавчої влади та органами
управління всіх рівнів чинної в Україні ЄДСЗР. Для спрощення машинної обробки
інформації класифікатор визначає оригінальний код кожної НС, що складається з
п’яти цифр, які вказують на клас, групу і вид НС, та однієї літери, яка
зазначає рівень НС (О – об’єктовий, М – місцевий, Р – регіональний, Д – державний).
НС техногенного
характеру (код 10000): транспортні аварії (10100); пожежі
(1-200) і тд.
НС природного
характеру (20000): геологічні
(20100); отруєння людей (20700).
НС
соціально-політичного характеру (30000): збройні напади (30100);
виявлення застарілих боєприпасів (30600); замах на керівника держави та
народних депутатів України (30200).
У процесі визначення рівня НС
послідовно розглядаються три групи чинників:
- територіальне поширення;
- розмір заподіяних (очікуваних)
економічних збитків та людських втрат;
- класифікаційні ознаки НС.
Залежно від цих
чинників розрізняють 4 рівні надзвичайних ситуацій
– загальнодержавний;
-регіональний;
- місцевий;
- об’єктовий.
Дайте відповіді на запитання в зошит!
1.Назвіть
загальні ознаки НС?
2. Як поділяють
НС за походженням?
3.За якими
ознаками визначають рівень НС?
4. Назвіть
основні правила дій ,які зможуть запобігти поширенню короновірусу?
5. В чому
різниця між режимом надзвичайного стану
і режимом надзвичайної ситуації?
План швидкого обстеження з голови до п’ят
Зробіть конспект в зошит!
Голова: видимі ураження (синці, рани); болючість; переломи; підтікання спинномозкової рідини (ліквору) з вух і носа. Якщо є проникаюча рана ока чи підозра на неї, накривають око захисним жорстким щитком для очей. Не використовують звичайну пов'язку, яка здійснює тиск на око.
Шия: видимі ураження; набухання шийних вен, зміщення щитоподібного хряща відносно поздовжньої осі; болючість, напружені м'язи.
Грудна клітка: видимі ураження; болючість; нестабільність кінців уламків ребер (грудини), тертя відламків. У пораненого з погіршенням дихання та травмою чи підозрою на травму тулуба слід запідозрити наявність напруженого пневмотораксу та покликати якомога швидше старшого бойового медика роти.
Усі відкриті рани грудної клітки і/або рани, що всмоктують повітря, слід негайно закрити оклюзійною наклейкою з клапаном. Якщо немає наклейки з клапаном, використовують аналогічну без клапана. За цих умов слід уважно стежити за диханням пораненого. Якщо наростає частота дихання й дихати пораненому стає тяжко, розвивається дихальна недостатність. У разі її розвитку треба запідозрити напружений пневмоторакс. Необхідно або відклеїти один край наклейки, або повністю її зняти. Якщо це не допомагає, слід покликати старшого бойового медика роти.
Живіт: видимі ураження (випадіння внутрішніх органів); болючість, надутість, напруження м'язів.
Таз: видимі ураження; болючість, нестабільність, тертя відламків.
Нижні кінцівки: видимі ураження; болючість, напруження м'язів, тертя відламків; патологічна рухомість (у разі перелому в нижній третині стегна кінцівку не зміщують, а фіксують у тому ж положенні).
Верхні кінцівки: видимі ураження; болючість.
Під час вторинного обстеження пораненому, за можливості, слід стабілізувати голову і шию, що виконує помічник. Якщо поранений лежить на спині і він непритомний, помічник разом зі стабілізацією голови і шиї забезпечує прохідність дихальних шляхів.
Під час вторинного обстеження надають домедичну допомогу відповідно до виявлених пошкоджень:
- потрібно впевнитися, що кровотеча зупинена. Якщо немає травматичної ампутації, перевірити наявність дистального пульсу на пораненій кінцівці. Якщо кровотеча продовжується, додатково затягнути накладений турнікет або застосувати другий джгут, розмістивши його вище та безпосередньо поряд з першим, з метою остаточної зупинки кровотечі та усунення дистального пульсу;
- оглянути та чітко позначити на всіх сторонах всіх турнікетів час їхнього накладання. Доцільно використати незмивний маркер;
- за наявності ран, опіків — накласти пов'язки;
- у разі рани грудної клітки — накласти клапанну або герметичну пов'язку;
- якщо сторонній предмет у рані, зафіксувати його в рані;
- зафіксувати переломи, якщо вони є;
- якщо є відкриті рани, дати пораненому антибіотик (із загальновійськового набору таблеток). Якщо він не може ковтати (шок, втрата свідомості), покликати на допомогу медика, щоб ввести антибіотики;
- у разі слабкого або помірного болю, коли поранений може вести бойові дії, дати пораненому знеболювальні таблетки із загальновійськового набору таблеток.
Документація ( Записати в зошит !!!!!!!!)
У бойових підрозділах армій країн НАТО військовий, який надавав домедичну допомогу, разом із старшим бойовим медиком заповнюють картку пораненого, у якій зазначають:
- пріоритетність евакуації — у яку чергу (залежить від тяжкості уражень і тяжкості стану пораненого);
- паспортні дані про пораненого, бойовий підрозділ, номер жетона;
- дата, час надання допомоги;
- наявність алергії;
- механізм поранення (унаслідок кульового поранення; унаслідок вибуху від снаряда, наземної міни, гранати, падіння, пожежі) та види пошкоджень (рана, проникаюче поранення, тупа травма, перелом (відкритий, закритий), ампутація, опік);
- статус пораненого: основні показники життєдіяльності (притомність, пульс, дихання, артеріальний тиск);
- наданий обсяг домедичної допомоги в червоній і жовтій зонах (джгут, гемостатична пов'язка, носогорлова трубка, оклюзійна пов'язка, декомпресійна пункція грудної клітки, крікотиреотомія, іммобілізація шиною, іммобілізація косинками, стабільне положення, термопокривало; застосування медикаментів та кровозамінників);
- дані про осіб, які надавали домедичну допомогу; із цією карткою пораненого евакуюють у медичний пункт батальйону, а далі — у госпіталь.
Наявність картки має важливе значення для спадкоємності надання допомоги пораненому під час евакуації. У ЗСУ картка пораненого перебуває на етапі розробки.
Підготовка до евакуації:
а) закріпити всі кінці бандажів та пов'язок;
б) закріпити ковдри / накидки / ремені, що застосовувались для попередження гіпотермії;
в) закріпити ремені нош, як передбачено інструкцією до їх застосування. Застосувати додаткові підкладки на ноші в разі довготривалої евакуації.
Разом з транспортом для евакуації прибуде персонал, який згодом надаватиме домедичну допомогу пораненому.
Під час очікування та власне евакуації продовжують спостерігати за пораненим відповідно до протоколу MARCH, усуваючи загрози для життя пораненого, які виникають.
Виконайте тест,скрін оцінки мені у вайбер!
https://naurok.com.ua/test/start/710034
Дайте відповіді на запитання!
1. Хто може надавати домедичну допомогу пораненому в жовтій зоні? 2. Як досягти особистої безпеки в жовтій зоні? 3. У чому полягає первинне та вторинне обстеження? 4. Яка послідовність первинного обстеження? 5. Які компоненти має алгоритм обстеження MARCH? 6. Яка послідовність вторинного обстеження? 7. Які показники оцінюють під час вторинного обстеження? 8. У яких випадках залучають старшого бойового медика роти? 9. Що входить до складу загальновійськового набору таблеток? 10. Що варто задокументувати в жовтій зоні та з якою метою? 11. Як підготувати пораненого до евакуації?
Надання домедичної допомоги в зоні тактичних умов.
Домашнє завдання: опрацюйте відповідний параграф підручника,зробіть конспект матеріалу,дайте відповіді на запитання в зошит. Чекаю фотозвіт у вайбер!
Надзвичайна ситуація — обстановка на окремій території чи суб’єкті господарювання на ній або водному об’єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров’ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об’єкті, провадження на ній господарської діяльності.
Надзвичайні ситуації, які можуть виникати на території України в мирний і воєнний час, негативно впливають на функціонування об’єктів економіки та життєдіяльність населення. Для організації ефективної роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям, ліквідації їхніх наслідків, зниження масштабів втрат та збитків дуже важливо знати причини їх виникнення.
Надзвичайні ситуації, відповідно до Кодексу цивільного захисту, класифікують: а) за характером походження або причиною виникнення; б) ступенем поширення; в) розміром людських утрат та матеріальних збитків.
Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення НС на території України, визначають такі види надзвичайних ситуацій: 1) техногенного характеру; 2) природного характеру; 3) соціальні; 4) воєнні (іл. 42.1).
НС техногенного характеру — це транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.
НС природного характеру, або стихійні лиха — це небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.
Соціальні НС — порушення нормальних умов життя та діяльності людей на окремій території чи об’єкті на ній або на водному об’єкті, спричинене протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування або пов’язане із зникненням (викраденням) зброї та небезпечних речовин, нещасними випадками з людьми тощо.
Воєнні НС — порушення нормальних умов життя та діяльності людей на окремій території чи об’єкті на ній або на водному об’єкті, спричинене застосуванням звичайної зброї або зброї масового ураження, під час якого виникають вторинні чинники ураження населення, визначені в окремих нормативних документах.
Іл. 42.1. Надзвичайні ситуації, що виникли на території України протягом 2017 р.
Домашнє завдання: опрацюйте відповідний параграф підручника,зробіть конспект матеріалу,дайте відповіді на запитання в зошит. Чекаю фотозвіт у вайбер!
• Пригадайте, якими можуть бути наслідки надзвичайної ситуації.
Зробити конспект матеріалу в зошит!!!
Розшук уражених. Пошук постраждалих і надання їм домедичної допомоги є головним завданням рятувальників під час ліквідації наслідків НС. Перед проведенням робіт з пошуку та звільнення людей із завалів необхідно загасити пожежі, знеструмити лінії електромереж, вимкнути системи газо-, тепло-, водозабезпечення та каналізації. Пошук постраждалих розпочинають з ознайомлення з результатами розвідки, вивчення зони (місця) проведення робіт, характеру НС і визначення методики проведення пошуку. Мета пошуку — визначити місця знаходження, а також стан постраждалих у зоні НС.
На початковому етапі пошуково-рятувальних робіт застосовують тактику «поверхнево-просторового» пошуку. Пошук ведуть у межах зони НС в легкодоступних місцях, насамперед звідки лунають прохання про допомогу. Перевага цієї тактики в тому, що одночасно можна охопити практично всю зону НС із застосуванням невеликої кількості технічних засобів і короткого часу. Недоліком є те, що потрібно чимало сил.
Після того як знайдено та вилучено постраждалих з легкодоступних місць, застосовують тактику «визначення головних об'єктів». При цьому в загальній зоні НС виокремлюють місця, які мають пріоритет часу, тобто там виникла небезпека (вогонь, який поширюється, наявність продуктів згоряння, нестача кисню, загроза затоплення тощо). У цих місцях концентрують сили та засоби для пошуку та рятування постраждалих.
Перевага цієї тактики в тому, що потрібно менше сил. Недоліком є те, що зменшується зона пошуку, отже, збільшується час. Якщо сил та засобів достатньо, то одночасно застосовують обидві тактики.
Для скорочення часу проведення розшуку постраждалих потрібно користуватися такими загальними правилами:
- послідовність вибору об'єктів для ведення пошуку заснована на принципі від простого до складного, тобто пошук ведуть у місцях, що мають незначні пошкодження та невеликий ступінь небезпеки; далі — з більшими тощо;
- визначаючи місця найбільш вірогідного перебування постраждалих, необхідно мати на увазі час виникнення НС: у робочий час постраждалих буде більше на об'єктах та в установах і менше в житлових будинках, у неробочий — навпаки;
- урахувати час перебігу НС, для того щоб зробити висновок, де шукати постраждалих.
Якщо аварійна ситуація розвивалася так, що в людей був час тікати з небезпечної зони, то постраждалих слід шукати на шляхах евакуації (коридори, вихідні двері, вікна, сходові клітки). Якщо часу покинути небезпечну зону не було, то шукати потрібно на робочих місцях, у кімнатах, під плитами перекриттів, насамперед — у порожнинах;
- пошук вести в тиші мінімум парами;
- найперше визволяють живих, а в разі виявлення загиблих — їх не визволяють, а позначають місця, де їх знайшли. Загиблих виносять в останню чергу;
- розшук триває, доки не визначено, що в зоні НС не залишилося ні живих, ні загиблих.
Після вивчення зони проведення робіт і характеру НС рятувальники вибирають оптимальний метод пошуку постраждалих.
До основних методів пошуку постраждалих належать такі:
- візуальний,
- акустичний (звуковий),
- прочісування місцевості,
- пошук слідами,
- зондування,
- опитування очевидців,
- пошук з повітря,
- пошук з використанням спеціальних приладів, тварин.
Візуальний метод пошуку полягає в огляді місць, де можуть перебувати постраждалі. Огляд відбувається як із застосуванням спеціальних приладів (відеокамер та моніторів) (іл. 34.1), так і без них (іл. 34.2).
Іл. 34.1. Система відеопошуку Olympus
Іл. 34.2. Візуальний розшук постраждалих
Розшук постраждалих за допомогою собак. Для визначення місць, де є постраждалі під уламками, найефективніше використовувати спеціально натренованих собак, які реагують на живих людей.
Для проведення пошуку таким методом рятувальники покидають зону завалу, а кінолог із собакою обстежує завали (іл. 34.3). Знайшовши постраждалого, собака подає кінологу знак голосом. Після цього кінолог кілька разів підходить до вказаного собакою місця з різних боків, і якщо собака продовжує вказувати на одне й те ж місце, кінолог позначає його спеціальним знаком (як правило, прапорцем).
Іл. 34.3. Розшук постраждалих за допомогою тварин
Після того як кінологи обстежили ділянку завалу, на неї заходять рятувальники й розпочинають роботи з проникнення в завали в означених місцях.
Ефективність використання собак знижується, якщо повітря задимлене, відчутний запах будь-яких пахучих речовин. Пересуваючись завалами, тварини можуть травмувати лапи, тому періодично їх потрібно виводити із зони НС для відпочинку.
Тепловий метод пошуку полягає у визначенні місця, де є постраждалий, за допомогою тепла його тіла. Для цього використовують тепловізори (іл. 34.4).
Іл. 34.4. Розшук постраждалого за допомогою тепловізора: 1 — вигляд об'єкта; 2 — тепловий індикатор; 3 — відеокамера; 4 — монітор; 5 — зображення
Акустичний метод пошуку використовують для прослуховування завалів. Розшук постраждалих здійснюють як із застосуванням спеціальних приладів — геофонів, так і без них. Геофони реагують на звук голосу, стук, серцебиття. Загальний вигляд геофона показано на іл. 34.5.
Іл. 34.5. Загальний вигляд геофона: 1 — навушники; 2 — датчики; 3 — пульт; 4 — котушка з кабелем; 5 — розгалуження; 6 — приймач речового сигналу; 6 — магніт
Порядок роботи з геофоном такий: рятувальник, який виконує пошук, приєднує датчики через розгалуження до пульта управління; розташовує датчики в тих місцях, де можливе перебування постраждалих; одягає навушники; переводячи ручку перемикача від одного номера датчика до іншого, спостерігає за показниками індикаторів, номери яких відповідають номерам датчиків. За показаннями індикаторів оператор визначає місце розташування датчика, який фіксує найбільший рівень шуму. Відтак оператор переміщає інші датчики, звужуючи коло пошуку, і встановлює більш точно джерело шуму. Після цього позначає місце ймовірного розташування постраждалого. Цей прилад встановлює голосовий зв'язок з постраждалими, для чого потрібно на місце, звідки лунає найгучніший звук, закріпити приймач звукового сигналу.
На іл. 34.6 показано схему роботи приладу, заснованого на принципі ехолокації, який фіксує біоритми серця.
Іл. 34.6. Схема роботи ехолокатора
Акустичний метод, який не передбачає використання спеціальних приладів, має назву метод прослуховування та озвучування (іл. 34.7). Для проведення розшуку за цим методом на місці рятувальних робіт припиняють або зводять до мінімуму всі роботи з використанням техніки. Цей період називають «часом тиші». Керівник рятувальних робіт розподіляє зону на ділянки пошуку між підрозділами. Рятувальники лягають на завал по периметру на відстані 2-5 м один від одного та прослуховують завал. Якщо з завалу не лунає ані звуку, то командир або особа за його наказом голосно промовляє в завал, наприклад: «Тут допомога, відповідайте»; якщо відповіді нема, то потрібно повторити: «Відповідайте стуком». При цьому доцільно використовувати мегафони. Якщо із завалу відповіді є, то всі, хто їх чув, показують напрямок, звідки лунав звук. Точка перетину напрямків цих звуків і буде вірогідним місцем перебування постраждалого. Необхідно мати на увазі, що металеві предмети можуть давати хибний напрямок звуку. Поступово рятувальники пересуваються до центра завалу.
Іл. 34.7. Розшук постраждалих методом прослуховування та озвучування
Після встановлення місця, де виявлено постраждалого, рятувальники, якщо це можливо, установлюють з ним контакт, під час якого необхідно з'ясувати:
- стан постраждалого, чи впливають на нього уламки та на які саме частини тіла;
- самопочуття постраждалого та як глибоко він перебуває;
- яка ситуація навколо нього, хто з людей є поруч, скільки їх, що відомо про їхнє місце перебування;
- розповідати постраждалому, що робиться для його порятунку.
Мета цієї розмови полягає в тому, що, по-перше, рятувальники отримують значно більше інформації, а по-друге, і це головне, психологічно підтримують постраждалого.
Для визволення постраждалого рятувальники виконують роботи з проникнення в завал. Зважаючи на те, що завал — це хаотичне скупчення уламків будівельних конструкцій, меблів, обладнання, пошкоджених комунікацій тощо, а також невідомо, як міцно вони тримаються, роботи з проникнення всередину треба виконувати з дотриманням таких правил:
- великі уламки, якщо можливо, не ворушити, не навантажувати, не видаляти;
- просуватися вперед потрібно через непошкоджені або слабко пошкоджені частини будівлі, використовуючи наявні отвори та порожнечі;
- дрібні уламки потрібно видаляти вручну;
- краще витратити час на пробивання стіни або стелі, ніж завдати шкоди заваленим людям під час видалення уламків.
Способи рятування людей.
1. Підкоп (іл. 34.8). У завалах, що виникли під час руйнування, особливо панельних будівель, утворюються порожнечі значних розмірів. Їх можна використовувати для просування рятувальників у завал; якщо велика конструкція заважає просуванню, під нею роблять підкоп за такими правилами:
- просуватися вперед потрібно обережно (не підніматися, не тиснути на стіни та склепіння, не висмикувати уламки);
- стіни та склепіння підкопу необхідно надійно укріпити;
- під час проведення підкопу один рятувальник перебуває всередині, а другий — зовні, він стежить за конструкціями та підтримує зв'язок з першим рятувальником; через певний час вони міняються місцями.
Іл. 34.8. Проникнення в завал через підкоп
2. Пролом стіни (іл. 34.9) здійснюють у тих випадках, коли розбирання завалу може завдати шкоди постраждалому.
Іл. 34.9. Пролом стіни
Під час виконання пролому в цегляній кладці спочатку намічають місце для цього, а потім по черзі прибирають цеглу. Для виконання пролому в бетонній стіні спочатку пробивають перфоратором отвори в стіні, потім зрізають арматуру і загинають її назовні.
3. Пролом стелі. Виконують, якщо збереглися плити перекриття, а в нижньому приміщенні перебувають люди, що потребують допомоги.
Пролом стелі виконують з урахуванням таких правил:
- місце орієнтовного пролому потрібно узгодити з постраждалими;
- пролом слід виконувати ближче до несучих стін, краще в кутку приміщення;
- під час виконання пролому не пошкоджувати несучі елементи (балки, ригелі тощо);
- розміри проломів повинні бути мінімально допустимими (щоб помістилися ноші з постраждалим);
- перед проломлюванням треба зірвати підлогу з того місця, де буде виконуватися пролом;
- арматуру, яка залишилася після пробивання залізобетонної / бетонної стелі, згинають нагору.
4. Траншея. Викопують її під час розбирання завалу вручну зовні будинку для проникнення до стіни. Траншею потрібно облаштовувати з дотриманням таких правил: • траншею починають робити з краю завалу на рівні землі; • стінки траншеї обшивають у випадках, якщо є загроза завалення; • для обшивання стінок траншеї використовують дошки, уламки меблів, двері тощо, які є на місці аварії; • уламки, які є вище траншеї, необхідно прибрати; • після закінчення робіт з надання допомоги постраждалим вхід у траншею слід загородити. Вигляд траншеї показано на іл. 34.10.
Іл. 34.10. Траншея в уламках: 1 — стіновий пролом; 2 — брус для перекриття; 3 — розпірка; 4 — розкіс; 5 — паля для закріплення; 6 — дошки обшивки
5. Шахта. Шахту (іл. 34.11) роблять тоді, коли стінові проломи для визволення постраждалих потрібно зробити нижче від рівня руйнування. Розмітку місця виконання шахти визначають залежно від місця виготовлення стінового пролому. Шахту потрібно облаштовувати з дотриманням таких правил:
Якщо шахту викопують уручну:
- викопують шахту на глибину 1 м, після чого її стінки укріплюють щитами з деревини;
- поглиблюють шахту ще на 1 м, стінки також укріплюють щитами;
- глибина шахти має збігатися з нижнім краєм стінового пролому.
Іл. 34.11. Шахта
Якщо шахту влаштовують за допомогою екскаватора, то викопують на потрібну глибину, після чого стінки шахти обшивають дощатими щитами. Залежно від ситуації та виду завалів шахта може комбінуватися зі штольнею (іл. 34.12).
Іл. 34.12. Шахта і штольня
6. Штольня. Прокладають тоді, коли в завалі немає пустот або коли висота завалу велика. Штольня відрізняється від підкопу тим, що уламки виносять назовні, а захищають від обвалів її верхню частину за допомогою щитів.
Якщо швидко не вдається звільнити людей із завалених сховищ (укриттів, підвалів тощо), тоді треба організувати подачу свіжого повітря через пробиті отвори, які можна використовувати для передачі води, продуктів харчування та медикаментів. Подавати повітря в захисні споруди та підвали можна також через розчищені та відновлені повітряні забірні шахти, використовуючи для цього вентилятори та компресорні установки.
Якщо постраждалий перебуває в напівзруйнованому будинку (споруді), виходи із якого зруйновані або завалені, то його необхідно якомога швидше винести звідти, бо можливе нове обрушення або поширення пожежі.
Порятунок постраждалих з верхніх поверхів напівзруйнованих будинків, у яких пошкоджені входи та сходи, якщо немає небезпеки нового обрушення, виконують за допомогою приставних або металевих драбин, автовишок, пожежних драбин, кранів, альпіністського спорядження, колисок, брезенту, який використовують для вільного падіння людини тощо. У низці випадків можна винести постраждалого через суміжні квартири, за допомогою пробивання отвору в стінах квартир, у яких збереглися входи.
Рятувальні ланки складаються з 3-4 осіб, одну з яких призначають за старшу.
Якщо споруда нестійка, то її демонтажують обрушенням. До проведення демонтажних робіт допускають особовий склад формувань, який має відповідну підготовку безпечного проведення робіт та отримав інструктаж на робочому місці. На місці проведення демонтажних робіт встановлюють єдиний порядок обміну сигналами між особою, що керує під'їздом (від'їздом) транспорту (або місцем складування вантажу) і машиністом підйомного крана (автомобільного, баштового, на пневмоходу), а також робітниками на відтяжках.
Підсилення стін і перекриттів, що можуть обрушитися і створити ще більший завал, створення огороджень у небезпечних місцях, закриття зруйнованих отворів та інші заходи, які повинні забезпечити нормальну роботу рятувальників та громадян, виконують за допомогою конструкцій та деталей із залізобетону, тимчасових дерев'яних конструкцій, з використанням різного роду домкратів, підпірок тощо.
Для проведення пошуково-рятувальних робіт можуть використовувати таку техніку та механізми: екскаватори всіх типів на колісному та гусеничному ходу; бульдозери; крани автомобільні й на пневмоходу; компресори всіх марок тощо.
Рятування людей із завалених і пошкоджених захисних споруд. Перед розкриттям сховища зв'язуються з людьми, які там перебувають, з'ясовують їхній стан. Це роблять через повітрозабірні отвори, люки, по стоках водопостачання або опалення, що йдуть у сховище. За умови пошкодження системи фільтровентиляції для подачі повітря в приміщення, розчищають повітрозабірні канали, а за неможливості зробити це — бурять отвори в стіні або перекритті й подають повітря компресором через систему фільтрації.
Розкривати сховище або укриття починають з відкопування завалених дверей та аварійних виходів; якщо завали над виходом дуже великі, то пробивають отвори в фундаментній стіні або верхньому перекритті. Робиться це в тому місці, де завал найнижчий. Для пробивання отворів застосовують електричні або пневматичні відбійні молотки, бетоноломи, ручні ломи та інший інструмент. Якщо техніка відсутня або її використання ускладнене, завалену захисну споруду потрібно відкопувати вручну.
Визволення постраждалого. Після того як рятувальники проникли в завал, приступають до визволення постраждалого. Насамперед від нього прибирають усе, що заважає; при цьому дрібні уламки та сипучий матеріал прибирають уручну, щоб не завдати шкоди постраждалому. Найперше звільняють голову та верхню частину тіла. Вилучати постраждалого з-під уламків треба обережно, намагаючись утримувати єдиним блоком голову — шию - хребет - таз, пошкоджену частину тіла потрібно тримати окремо; для цього призначають окремого рятувальника. Уражених, що перебувають поблизу поверхні завалу й під дрібними уламками, витягають, розбираючи завал зверху вручну; а тих, хто опинився в глибині завалу (під завалом), — через галереї, що влаштовують у завалі, використовуючи порожнечі й щілини, що утворилися від великих елементів зруйнованих будівель, або розбираючи завал згори.
Якщо постраждалий придавлений брилою або важкою конструкцією, то іноді необхідно користуватися домкратами (рейковими, гідравлічними та пневматичними).
Домедична допомога постраждалим у завалах. Після вилучення людини із завалу їй надають домедичну медичну допомогу, а за можливості, допомогу надають і до вилучення з-під завалу.
Невідкладну медичну допомогу надають постраждалому залежно від його стану перед або відразу після вилучення із завалу. Домедичну допомогу на місці ураження надають рятувальники та медичні працівники, які входять до складу рятувальних підрозділів, або самотужки власне постраждалі, здійснюючи само- та взаємодопомогу.
Невідкладну медичну допомогу обмежують такими діями:
- зупиненням кровотечі;
- профілактикою синдрому роздавлювання;
- транспортною іммобілізацією;
- відновленням дихання та серцебиттям;
- відігріванням відморожених ділянок тіла;
- знеболюванням.
Після надання невідкладної медичної допомоги постраждалого транспортують до пункту надання медичної допомоги.
- Що необхідно зробити перед пошуком та звільненням людей із завалів?
- Яких загальних правил потрібно дотримувати для скорочення часу розшуку постраждалих?
- Які основні методи пошуку постраждалих ви знаєте?
- У яких випадках ефективність використання собак для пошуку постраждалих знижується?
- Які способи рятування людей вам відомі?
- Як здійснюють порятунок постраждалих з верхніх поверхів напівзруйнованих будинків?
- Як рятують людей із завалених і пошкоджених захисних споруд?
- Яка послідовність визволення постраждалого із завалу?
- Яку невідкладну медичну допомогу надають постраждалим у завалах?
- Що відмінного між тактикою «поверхнево-просторового» пошуку та тактикою «визначення головних об'єктів»?
- Яка різниця між геофоном і ехолокатором?
- Що спільного між акустичним методом та методом прослуховування й озвучування?
Передивіться відео!!!
Домашнє завдання :
Виконати завдання в друкованому зошиті.!!!
Опрацювати підручник ст.91-93 ,зробити конспект матеріалу в зошит!!!
Опрацюйте матеріал!!!! Запишіть головне в зошит.
Що вам відомо про непрямий масаж серця (зокрема, з уроків «Основи здоров’я» і «Біологія»)?
Вам уже відомо, що найважливішим методом, який сприяє виживанню постраждало го із раптовою зупинкою кровообігу, є непрямий масаж серця.
Його здійснюють шляхом натискання на грудну клітку з певною глибиною і частотою. Під час натискання на грудну клітку щоразу із серця витискається порція крові. За цих умов зростає тиск в судинній системі, який на мінімальному рівні забезпечує доставку кисню до серцевого м'яза і мозку.
Отже, якщо в дорослого постраждалого немає ознак життя (він непритомний і не дихає), розпочніть натискання грудної клітки згідно із поданою нижче послідовністю.
Іл. 48.1. Визначення місця натискання на грудній клітці
Іл. 48.2. Розташування основи долоні у визначеній точці натискання
Іл. 48.3. Розташування рук на грудній клітці постраждалого
Іл. 48.4. Техніка натискання на грудну клітку
Іл. 48.5. Розташування руки за непрямого масажу серця дитині 1-8 років
• Станьте на коліна біля постраждалого.
• Знайдіть середину грудної клітки постраждалого (іл. 48.1) і покладіть основу долоні однієї руки у визначену точку натискання (іл. 48.2).
• Покладіть зап’ястя другої руки на тильний бік кисті першої руки (іл. 48.3).
• Нахиліться над постраждалим, не згинайте руки в ліктях і натискайте всім тілом на глибину 5-6 см 30 разів поспіль (іл. 48.4).
• Після кожного натискання дайте змогу грудній клітці розправитися й повернутися у вихідне положення, не відривайте рук від грудної клітки.
• Повторюйте натискання з частотою у межах 100-120 натисків за хвилину (трохи менше, ніж 2 натиски за секунду).
• Час натискання і повернення грудної клітки до вихідної форми мають бути однаковими.
Зменшення глибин натиску чи частоти натискань негативно впливає на виживання постраждалих!
Домашнє завдання :
Запитання та завдання :від 1-5 в зошит дати відповіді.
Порядок дій під час обходу будинку, споруди під час наступу (іл. 13.6). Обходити будинок, споруду під час наступу потрібно тільки праворуч, при цьому автомат буде праворуч від вас і ви матимете перевагу, тому що супротивник буде змушений стріляти з лівого плеча, або ж він буде стріляти з правого плеча, що незручно і не прицільно, підставивши під ваш постріл голову, плече й більшу частину тіла. У разі дії в складі групи в замиканні має діяти шульга чи військовослужбовець, який вправно стріляє з лівого плеча. Не можна також удень входити в темне приміщення відразу, без підготовки: поки очі звикнуть до темряви, минає час. Не можна оглядати темні горища і підвали без освітлювальних приладів. Джерело світла необхідно тримати на витягнутій руці. Не маючи змоги бачити вас у темряві, супротивник стрілятиме на світло.
Іл. 13.6. Обхід будинку (споруди) в наступі
Під час руху в темряві слід уникати освітлених місць або ж перетинати їх кидком якомога швидше. Використовуючи прилади нічного бачення, необхідно пам'ятати, що окуляр дає зеленуватий світловий відблиск, видаючи стрільця спостерігачам супротивника. Тому, увімкнувши прилад, одразу ж прикрийте окуляр долонею. У нічний час використовуйте світломаскування, не виказуйте своєї присутності, зайвий раз не стріляйте. Для виведення з ладу оптичних приладів нічного бачення супротивника потрібно періодично пускати сигнальну ракету в бік його позицій. Вона засвітить чутливу оптику нічного бачення.
Має стати природною реакція: приціл автомата ставити для стрільби «на дальність 100 м» (іл. 13.7), запобіжник — на стрільбу в одиночному режимі. Ведення вогню чергами ефективне лише в певних випадках. Переважно доцільно стріляти одиночними пострілами: ефект не менший, а економія патронів істотна.
Іл. 13.7. Приціл автомата, встановлений для стрільби «на дальність 100 м»
Якщо магазин частково порожній і в бою виникла пауза, можна змінити магазин. У будь-якому випадку краще змінити не повністю витрачений магазин, ніж у критичний момент втрачати час на перезарядку автомата.
Щоб стрілець мав можливість контролювати витрату патронів, споряджаючи магазин, слід вставити три трасуючих патрони. Усі їх можна не розстрілювати. Як тільки вийшов з ладу хоча б один трасер, потрібно міняти магазин. Негайно відкрити вогонь у бік противника з того, що у вас є, при цьому стріляти якнайчастіше та якнайшвидше; одночасно переміщатися вперед до супротивника і праворуч від нього (ліворуч від стрільця).
Домашнє завдання :
Опрацюйте параграф 13 підручника ст. 85-91, зробити конспект матеріалу!
Фотозвіт чекаю у вайбер!!!!!!!
Комментариев нет:
Отправить комментарий